Економіка / фінансові відносини

Штифлюк Вікторія Володимирівна

Науковий керівник: Здирко Н. А,

Вінницький національний аграрний університет

СУЧАСНИЙ СТАН І ПРОБЛЕМИ АУДИТУ В УКРАЇНІ

Аудит в Україні фактично відбувся як професія й окремий вид інтелектуального бізнесу. Подальший його розвиток обумовлений ринковим спрямуванням економіки країни, необхідністю незалежного об’єктивного контролю господарської діяльності підприємств і професійного підтвердження достовірності їх фінансової звітності в інтересах власників, користувачів та зацікавлених сторін.[2]

Отже, на сьогодні можна стверджувати, що аудит в Україні склався як професійна діяльність і в нього є історична перспектива. Аргументація такого висновку обумовлена інтеграцією національної економіки в світовий економічний простір, а також наявністю в країні іноземного капіталу, який обслуговується аудиторськими фірмами. Крім того, світова інвестиційна практика передбачає наявність незалежного аудиту як певного гаранта прозорості бізнесу, тому аудиторська діяльність безпосередньо пов’язана з можливістю залучення інвестицій в національну економіку.

Разом з певними надбаннями в сфері аудиту існує ще багато проблемних питань, вивчення яких є актуальним і представляє практичний інтерес з позицій перспектив подальшого розвитку аудиторської діяльності та побудови в нашій державі національної системи аудиту, яка б відповідала світовим стандартам.[2]

Проблеми розвитку ринку аудиторських послуг є предметом особливої уваги економічної науки. У вітчизняній літературі приділяється значна увага розвитку аудиту в Україні. Це наслідок стрімкого розвитку світової економіки, необхідність гнучкого пристосування до змін, їх детального дослідження та контролю. Великий внесок в розробку теоретичних основ і методологічних підходів до шляхів удосконалення аудиторських перевірок та аудиторського контролю в цілому внесли провідні вчені-економісти: М.Т.Білуха, А. Білоусов, В.Г.Гетьман, М.Я.Дем’яненко, В.П.Завгородній, Г.Г.Кірейцев, М.В. Крапивко, Б.Ф. Усач та інші вчені. Дані автори вважають, що хоча Аудиторська палата України разом зі Спілкою аудиторів України проводить розробку на основі узагальнення вітчизняної та світової практики науково обґрунтованої методики та рекомендацій з питань аудиторської діяльності в Україні, зарубіжні країни мають більш глибоку історію аудиту, певні традиції об’єктивного характеру.Тому нашій державі, яка лише почала нелегкий шлях становлення та розвитку аудиторської діяльності зараз необхідні практичні втілення інноваційних механізмів розвитку аудиту.[1]

Український аудит є саморегульованою діяльністю. Офіційним регулятором вітчизняного аудиту є Аудиторська палата України, яка створюється і функціонує як незалежний самостійний орган і є юридичною особою, що вирішує важливі питання у сфері методологічного й організаційного управління аудитом в Україні. Повноваження Аудиторської палати України поширюються на такі важливі сфери аудиторської діяльності:

- сертифікація аудиторів;

- підвищення кваліфікації аудиторів;

- реєстрація аудиторських фірм та аудиторів – приватних підприємців і ведення реєстру суб’єктів аудиторської діяльності;

- стандартизація аудиторської діяльності (застосування стандартів аудиту і кодексу професійної етики);

- контроль якості аудиторських послуг.[2]

До проблемних питань аудиту можна віднести:

– брак достатнього досвіду аудиторської діяльності;

– відсутність нормативної бази аудиту – аудиторських стандартів, що забезпечили б єдині критерії якості аудиту (посадові обов’язки, службова відповідальність тощо);

– відсутність методичних рекомендацій щодо проведення аудиту;

– недостатня кількість кваліфікованих кадрів, а звідси і неосвоєний ринок аудиторських послуг;

– відсутність типових форм документів з аудиту (договорів, висновків тощо);

– комп’ютеризація аудиту тощо.

Разом з тим впровадження аудиту в сферу підприємницької діяльності має в цілому для держави істотні переваги порівняно з іншими формами фінансово-господарського контролю, зокрема:

– значна економія державних коштів на утримання контрольно-ревізійного апарату;

– надходження додаткових коштів у бюджет за рахунок сплати аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків;

– незалежність, конкурентна боротьба, відповідний професіоналізм аудиторів, що сприяє підвищенню якості перевірок;

– можливість вибору аудитора замовником тощо.[4]

Варто підкреслити, що аудит, як і будь-яка діяльність, пов’язаний з законодавством, згідно якого він стандартизується та нормується. Але це стосується переважно зовнішнього аудиту. Стандартів, що регулюють функціонування внутрішнього аудиту немає (за винятком нормативних документів Національного банку України (далі НБУ) з регламентації внутрішнього аудиту в комерційних банках України), і це зменшує поширення передового досвіду в цій сфері діяльності на інших підприємствах. З іншого боку, відсутність будь-яких обмежень на зміст і форми проведення внутрішнього аудиту стимулює розробку суб’єктами господарювання власних форм реалізації його функцій.[3]

Національна система аудиту спирається на апробоване наукове забезпечення. Воно постійно оновлюється відповідно до динамічних суспільно-господарських змін, що відбуваються в країні. За цей час у національну практику аудиторської діяльності впроваджено низку вагомих результатів наукових досліджень з методології та організації аудиту.[5]

Отже, можна стверджувати, що аудит пройшов певний шлях становлення і розвитку,в результаті чого накопичений відповідний досвід практичного аудиту і професійного підтвердження достовірності фінансової звітності, що надається користувачам і зацікавленим сторонам, але, все ж таки, практика свідчить, що аудит потребує детальнішого методологічного та нормативного обґрунтування з метою покращення його якості.

Література:

1. В.Ю. Ільїн « Інноваційні аспекти розвитку аудиту в Україні» // Ільїн В.Ю. // Вісник Луганського національного університету. - с.83 – 86.

2. Т.А. Калінська «Сучасний стан і проблеми вітчизняного аудиту» // Калінська Т.А. // Науково-виробничий журнал. – 2010 № 3. – (20) .

3. В.В. Кравченко « Проблеми та перспективи розвитку внутрішнього аудиту в сучасних умовах господарювання» // Кравченко В.В. // Вісник Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки. – 2010. - №17.

4. Л.М. Одінцов, А.О. Титаренко, М.В. Швець «Система фінансового контролю і розвиток аудиторства в Україні» // Одінцов Л.М., Титаренко А.О., Швець М.В. // Вісник Кременчуцького державного політехнічного університету. – 2009. - №1(47).

5. Н.Г. Максименко « Проблеми розвитку аудиторської діяльності в Україні» // Максименко Н.Г.// Вісник Одеського державного аграрного університету. – 2009. - №49.