Мельник Н.О.

Київська державна академія водного транспорту ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного

Історія розвитку ресурсозбереження на Україні

Всі етапи історії суспільного розвитку виробництва матеріальних благ були процесом взаємодії людини з природою. І це посилює взаємозалежність господарства і природи. Розвиток промисловості в умовах ринкової економіки пов’язаний з включенням у господарство країни дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшенням навантаження на навколишнє середовище.[1]

Економічні проблеми ресурсозбереження в нашій країні почали вирішуватися на всіх етапах господарського будівництва в часи Радянського Союзу. Впровадження в життя режиму економії в передвоєнні 40- ві й післявоєнні 60- ті роки забезпечувало випереджальні темпи росту промислового виробництва. Економії ресурсів приділялася серйозна увага й надалі цей напрямок впроваджувався на всіх рівнях управління суспільним виробництвом. У результаті цього знижувалися енергоємність і металоємність національного доходу. Ще в 50- х роках одним з основних шляхів економії матеріальних ресурсів визнавалося впровадження нової, прогресивної техніки, оскільки технічний прогрес забезпечує економію не тільки живої, але й уречевленої праці у всіх галузях промисловості.[2]

В подальшому розвитку вплив ресурсозберігаючих факторів на розвиток економіки стало слабшати. В 70- х роках збереження ресурсів отримало нове направлення – на зниження матеріаломісткості виробництва. Особливої актуальності проблема ресурсозбереження набула після світової енергетичної кризи 1973-1974 рр..

У цей період матеріаломісткість суспільного продукту (без амортизації) протягом 1970 — 1985 рр. знижувалася в середньому за рік на 0,5, а в 1986 — 1988 рр. — на 0,3 %. Зниження це досягалося не стільки завдяки економному витрачанню ресурсів, скільки за рахунок впливу на рівень матеріаломісткості збільшення виробництва суспільного продукту, середньорічний приріст якого в 1981 — 1985 рр. склав 6%, а в 1985 — 1988рр – 3%.[2]

Але не можна нескінченно знижувати витрати палива на виробництво електроенергії, цементу на будівництво житла і так далі. Ці конкретні обмеження існують, але лише в тому випадку, якщо не змінюється сама технологія. Тому тут і виникає проблема двох видів розвитку економіки – екстенсивного та інтенсивного. При інтенсивному розвитку йдеться про нові, ресурсозберігаючі технології, які принципово відрізняються від тих, що діють. В умовах інтенсифікації виробництва, що розвивається на новітній науково-технічній основі. Критерієм принципового перелому в розвитку економіки пов'язаного з переходом до переважно інтенсивного типа розширеного відтворення, є обов’язкове скорочення приросту питомих витрат основних традиційних видів засобів виробництва, необхідних для здобуття додаткової одиниці продукції. В даний час використання практично всіх традиційних видів сировини інтенсифіковане.

Отже, в умовах екстенсивного розвитку економіки режим економії означає раціональний використання ресурсів. В умовах інтенсифікації виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, головним результатом режиму економії стає перехід до вищого по рівню ресурсозберігаючого типу відтворення. Ресурсозбереження стає якісно новим чинником виробництва:

̵ змінюється співвідношення між використаними засобами виробництва і витратами праці, обумовлене зростанням продуктивності праці

̵ досягається такий стан суспільного виробництва, при якому економія стає вирішальним джерелом задоволення зростаючих потреб народного господарства.

Остаточно термін «ресурсозбереження» був введений в науковий лексикон в середині 80-х років. Відповідно розділ «ресурсозбереження», у статистичних збірках містив дані про економію „котельно-печного” палива, електричну і теплову енергію; про використання вторинної сировини; про металеві відходи в машинобудуванні і металообробці. Проте вже в 1988 р. цього розділу в статистичних збірках не стало.

У офіційних директивних документах минулих Держплану СРСР і Госнаба СРСР поняття «ресурсозбереження» обмежувалося ефективним використанням лише матеріальних ресурсів і визначалося як важливий чинник підвищення ефективності і планомірний процес раціоналізації використання всіх видів матеріальних, сировинних і паливно-енергетичних ресурсів в народному господарстві. .[2]

Загалом же, основними завданнями ресурсозбереження СРСР були виділені такі:

- забезпечення економного і раціонального використання матеріальних ресурсів;

- ліквідація непродуктивних витрат ресурсів;

- оптимізація структури ресурсоспоживання;

- застосування більш економічних і нетрадиційних видів матеріалів та джерел енергії;

- розширення застосування вторинних ресурсів, побіжних відходів;

- скорочення витрат матеріальних ресурсів на всіх етапах виробництва і споживання, використання у повній мірі ресурсів регіонів.[2]

Стосовно 90-х років 20-го століття, то проблемами ресурсозбереження нажаль взагалі не приділялося належної уваги. З розпадом СРСР і отриманням незалежності на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку вийшла одна з найбільших колишніх радянських республік — Україна. У результаті панування командно-адміністративної системи управління економікою Україна, як і інші колишні радянські республіки, опинилася в стані глибокої економічної кризи. Катастрофічна ситуація в народному господарстві була обумовлена такими факторами:

- загальним одержавленням, що призвело до деградації відносин власності й ліквідації нормальних господарських стимулів;

- деформованою структурою виробництва зі значною мірою мілітаризації;

- викривленням мотивації праці, пануванням соціального утриманства;

- гонитвою за високими темпами зростання радянської економіки.

Перший рік самостійного існування української держави не приніс позитивних зрушень в економіці, почався процес прискореного падіння основних макроекономічних показників. Порівняно з попереднім роком національний дохід за 1992 р. становив 85%, промислова продукція — 91%, продукція сільського господарства — 89%. Майже в усіх галузях важкої промисловості панує криза. Найбільше падіння відбулося в транспортному і сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній промисловості, що зумовлено браком матеріалів і комплектуючих, які надходили з колишніх радянських республік. Глибока криза охопила також вугільну промисловість — 78% шахт загазовані, у 38% шахт видобуток кам’яного вугілля відбувається на глибині 1,3 км за температури 40—50°С. З 2000 р. гірники працюють уже на глибині 2000 м. Видобуток вугілля, нафти та газу скорочується [3].

За таких умов дійсно дуже важко впроваджувати та реалізовувати недешеві, але необхідні програми, процеси та технології ресурсозбереження. Тому саме початок 21 сторіччя вважають відліковою зоною ресурсозберігаючих процесів на Україні.

Література

1. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: навч. посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2002.

2. Конищева Н.М., Кушнирович Н.А., Рожкова Л.В., Безверхова Р.И Ресурсусбережение еколого-економический аспект.- Киев Наукова думка. 1992 год

3. Тимочко Н. О., Пучко О. А., Рудомьоткіна Л. М. та ін. Економічна історія: Лекції — К.: КНЕУ, 2000. — 268 с