Потапов О. М. ст. викладач кафедри правознавства Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

ДІЯЛЬНІСТЬ МІСЬКИХ ДУМ У СФЕРІ ОРГАНІЗАЦІЇ ГРОМАДСЬКИХ РОБІТ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО

У будь-якому суспільстві, проблеми праці, зайнятості та безробіття завжди знаходились у прямій залежності від економічних реформ, структурних перебудов народного господарства, змін політичного ладу. У часи сучасної економічної кризи перед суспільством постає проблема пошуку найоптимальнішої економічної моделі та найдосконаліших методів, за допомогою яких вона втілюватиметься в життя. У нагоді тут може стати аналіз вітчизняного історичного досвіду. Ми пропонуємо звернути увагу на початок двадцятого століття і дослідити значення громадських робіт у подоланні безробіття та роль міських дум (сучасних органів місцевого самоврядування) у цьому процесі в Українській державі гетьмана Павла Скоропадського.

Ситуація 1918 року в плані безробіття була дуже складна, окрім економічних, політичних, соціальних протиріч, що переживає і наше суспільство сьогодні, додавалася ще демобілізація фронту, розлад залізничного та шляхового транспорту, нарешті сама громадянська війна. Внаслідок цього Україна стала пунктом згуртування не лише місцевих безробітних, але і прийшлого елементу.

За даними департаменту громадських робіт на червень 1918 року загальна кількість безробітних доходила до 180130 чоловік. З цього числа на Київ припадає 15 тис., Одесу — 20 тис., Херсон — 25 тис., Катеринослав — 40 тис., Бердичів — 25 тис., Миколаїв — 24 тис., решта — менш значні міста України.

Яскраво ілюструють ситуацію з безробіттям в Україні тогочасні місцеві газети: «Фабрики і заводи закриваються у великій кількості. Урядові і приватні інституції зменшують штати службовців. Викидаються на вулиці тисячі безробітних з їх родинами. Вони терплять страшний голод і навіть помирають від голоду».

Вже 5 серпня 1918 року Радою Міністрів була ухвалена постанова про організацію громадських робіт і про асигнування 2 557 535 крб. на ці роботи. Основною метою їх організації була підтримка безробітних. Передбачалось надання позик, необхідних для організації громадських робіт, органам місцевого самоврядування на загальних підставах, які встановлювались законом від 26 червня 1918 року про відкриття кредиту в 80 000 000 крб. для земств і міст.

Постановою визначалась система контролю за органами місцевого самоврядування з питання організації суспільних робіт. Зокрема, Міністерство Внутрішніх Справ мало контролювати кошти, надані на громадські роботи, щоб ці суми місцевими установами витрачались безпосередньо на ті роботи, на які відпущені. Також, Міністерство Праці мало простежити, щоб органи місцевого самоврядування залучали до праці безробітних за допомогою місцевих бірж праці.

Нарешті, постанова визначала перелік громадських робіт на які асигнувались кошти з Державної Скарбниці: 1) Київському міському самоврядуванню 150 000 крб. на закріплення Андріївської гори; 2) Ніжинському міському самоврядуванню 56 000 крб. на роботи по будуванню мостів через р. Остер; 3) Міністерству Шляхів 2 000 000 крб. на розробку кам’яних кар’єрів у селах Лозовики і Селище; 4) Міністерству Земельних Справ по лісовому департаменту 51 535 крб. на закріплення місцевості біля могили Т.Г. Шевченка; 5) Волинському Губерніальному Земству на розробку колод і пиляного лісу для відбудови зруйнованих будинків — 300.000 крб.

Як ми бачимо, урядова постанова прямо передбачала участь органів місцевого самоврядування в процесі організації суспільних робіт. Загалом, підтримка уряду даної програми була обумовлена, головним чином двома факторами: «оздоровлення» міст (створення міських бань, прибирання вулиць, облаштування майстерень для безробітних) і, звичайно, зменшення кількості безробітних. В свою чергу, міські самоуправління були зацікавленні в організації суспільних робіт, адже крім вирішення першочергового завдання — подолання безробіття, вони також отримували нові джерела прибутків.

Проте головною перешкодою у реалізації поставлених завдань була відсутність належного фінансового забезпечення. Для вирішення цієї проблеми тогочасні муніципальні діячі залучали представників міської управи (безпосередніх виконавців), міської фінансової комісії та спеціалізованої комісії по організації суспільних робіт. Гласні, шукаючи виходи з фінансової скрути та з метою економії часу, пропонували до вирішення урядом питання про фінансування запланованих суспільних робіт (мощенню вулиць, спорудженню каналізації) організовувати роботи, які з одного боку давали б можливість здійснити підготовку запланованих робіт, а з іншого — потребували невеликої кількості витрат (наприклад, добування каміння). Проте, навіть такі мінімальні затрати були обтяжливі для тогочасних органів самоуправління.

Шукали вихід з фінансової скрути і за рахунок внутрішніх резервів. Хоча такими їх можна було назвати з великим перебільшенням. Так, Черкаська міська дума при розгляді питання фінансування громадських робіт (і, взагалі, можливості існування комісії по ним) пропонувала внутрішню позику за рахунок продовольчого відділу управи. Однак, така позика створювала загрозу для майбутнього придбання хліба та інших товарів для населення. Фактично складалась ситуація, коли існували комісії з організації громадських робіт без проведення самих робіт, а в перманентному пошуку грошових ресурсів.

Отже, уряд Української Держави розробив достатньо широку програму щодо подолання безробіття за допомогою організації громадських робіт. Велике значення в її реалізації відігравали органи місцевого самоврядування. Проте, нетривале існування держави гетьмана П. Скоропадського, хронічна фінансова криза органів місцевого самоврядування не дозволили втілити в життя заплановані положення. Хоча на думку П. Гай-Нижника саме подібного роду «Програму громадських робіт» для безробітних було запроваджено згодом й у США за президентства Рузвельта за часів «великої депресії».