Пономаренко О.В. Пономаренко Е.В.

Ponomarenko O.V.

Дніпропетровський національний

університет імені Олеся Гончара,

викладач кафедри іноземних мов

для гуманітарних факультетів,

пошукач каф. філософії

Значення перекладної літератури у процесі формування української метафізики світла

Значение переводной литературы в процессе формирования украинской метафизики света

The significance of foreign literature in translation in the formation of Ukrainian light metaphysics

Дана стаття присвячена аналізу поширеної на Русі перекладної літератури, що справила значний вплив на формування оригінальних пам’ятників філософської думки доби Київської Русі, просякнутих метафізикою світла. Ключові слова: вогонь, світло, метафізика світла, світло життя, Бог.

Данная статья посвящена анализу распространенной на Руси переводной литературы, что оказала значительное влияние на формирование оригинальных памятников философской мысли эпохи Киевской Руси, пронизанных метафизикой света. Ключевые слова: огонь, свет, метафизика света, свет жизни, Бог.

The article highlights the analysis of foreign literature in translation popular on Rus territory which influenced the original memorials of philosophical thought in the epoch of Kievan Rus, permeated with the idea of light metaphysics. Key words: fire, light, metaphysics of light, light of life, God.

Безумовно, оригінальна література Давньої України-Русі являє собою неперевершені пам’ятки, що дають нам сьогодні змогу простежити, яким чином відбувався самобутній розвиток вітчизняної думки. При цьому слід пам’ятати, що значний вплив на формування вітчизняної філософської думки справила перекладна література як глибоке духовне джерело, що увібрало у себе і онтологічні, і релігійно-етичні уявлення, котрі стали органічною складовою релігійно-філософської культури руського Середньовіччя, котра, збагачуючись культурними ідеями перекладної книжності, зберігала власну неповторність. Зокрема, саме на ґрунті перекладної літератури розвивалася давньоруська космологія. Причому космологічні уявлення східних слов’ян, сформовані, між іншим, і на основі перекладної літератури, безпосередньо просякнуті метафізикою світла. З’ясування елементів метафізики світла, властивих перекладній літературі, поширеній на Русі, і присвячена дана стаття. Зазначена головна мета обумовила постановку наступних завдань:

1) дослідивши певні перекладні твори, поширені на Русі, простежити, яке місце в них займають символи вогню і Сонця як складові метафізики світла;

2) з’ясувати смислову наповненість солярних образів;

3) зробити висновки.

Базою для написання статті слугують такі перекладні твори, як «Християнська топографія» Козьми Індикоплова, «Шестиднев» Северіана Габальського, «Палея Толкова» , що втілили космологічну традицію антиохійського богослов’я. Дану традицію сучасний дослідник В.В. Мільков характеризує як «направление практической древнерусской философии, которой в соответствии с онтологической установкой на разграничение материального и духовного первоначал в нравственно-практической сфере была свойственна аскеза, а в понимании мироустройства – четкая поляризация земного и небесного» [3, 15]. В.В. Мільков відзначає, що саме таким світоглядним настановам відповідала наочна модель Космосу-дому, що в цілому вплинула не тільки на формування давньоруського філософського бачення світу, але й на розвиток математики й астрономії, та позначилася на здобутках матеріальної і художньої культури Давньої Русі, зокрема, на знаковості храмів та їх розписів, де «каждая часть культовой постройки и соответствующий ей сюжет в художественном убранстве символически обозначали ту или иную сферу мироздания, а сам храм олицетворял по-христиански дуальное представление о Вселенной» [3, 15].

Одним з ключових перекладних пам’ятників, що значною мірою вплинув на формування книжної культури вітчизняного Середньовіччя є «Християнська топографія» Козьми Індикоплова, що містила цінні географічні відомості, сполучені з богословсько-філософськими ідеями, та опис світобудови, котрий розгортався у контексті розгляду проблеми походження світу й трактування процесу космогенезу. У своєму трактаті Козьма Індикоплов критикує погляди давньогрецьких мислителів, протиставляючи їм основоположні принципи біблійно-монотеїстичної креаціоністської концепції. У онтологічній площині розгортає автор свої судження про стихії, матерію (першоматерію), ідеальне першоначало і про ноуменальні безплотні сутності (янголів). При цьому земна сфера буття (світ фізичний, недовершений, тлінний) протиставляється небесній, надприродній, де перебуває Бог.

У контексті даного дослідження значущу роль має вже перша фраза трактату, яка вводить читача у метафізичну сферу світла, репрезентовану Священним Писанням. Читаємо у «Християнській топографії»: «Те разум имеют, являются приверженцами истинного света и стараются быть сопричастниками святых в будущем веке – кто Ветхий и Новый заветы почитают божественными…» [2, 54]. Йдеться про істинність світла, що дарував людям християнський Бог, провісниками якого стали християнські святі – світильники, сповнені Божого світла і сяйва, на чому постійно акцентується увага в усіх оригінальних писемних пам’ятках Київської Русі («Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона, «Києво-Печерському Патерику» тощо).

У контексті християнської світлової символіки інтерес викликає просякнутий антиязичницькою полемікою «Шестиднев» Северіана Габальського, схильного до символічного трактування богословських проблем. Так, релігійний письменник виступає проти обожнювання світил, характерного для язичницького світогляду, згідно з яким Сонце вважалося причиною життя.

Автор наголошує на тому, що у перший день Бог створив першоматерію, тобто не просто небо і землю, але й повітря, вогонь і води. Загальновідомі, зафіксовані у Біблії, Слова Бога: «Да будет свет» (Буття, 1, 3) Северіан трактує як констатацію появи створеного Ним вогненного єства, прихованого у кожному творінні: «Если бы не во всяком творении был [скрыт] огонь, то ныне из древа или камня нельзя было бы его достать. Ведь от трения дерева рождается огонь… Если бы дерево не имело по природе [своей огня], то откуда бы ему взяться?» [5, 108]. До речі, як бачимо, мова у Северіана йде про так званий живий вогонь, що мав надзвичайне значення у житті язичника.

Окрім того, Северіан Габальський розрізняє 2 види вогню: вогонь земний (матеріальний) і вогонь небесний (нематеріальний, отже, духовний), наголошуючи на їх спорідненості. Припускаю, що йдеться саме про ідею амбівалентності вогню, відповідно до якої християнський Бог, що має вогненну природу, свідчення чого містить Біблія, з одного боку, може карати на смерть вогнем природним, спалюючи ослушників своїх завітів, та, з іншого, – частину Себе у вигляді Іскри Божої, тобто життя, вдихнув у людину, наділивши її душею безсмертною, спорідненою з янгольською. Більш того, духовний (нематеріальний) «вогонь», спалахуючи та втілюючись у святому, впливає на тих, хто бажає такого впливу святості, переслідуючи мету наблизитися до Бога, очистившись від земної гріховної скверни (йдеться про духовне очищення, отримуване на шляху самовдосконалення, що передбачає наближення до Бога).

Одним з найавторитетніших текстів богословсько-енциклопедичного характеру, що був широко відомим на Русі, виступає «Палея Толкова», присвячена розгляду різних аспектів буття світу і людини. Сучасні дослідники, зокрема, В.Ф. Пустарнаков, А.І. Абрамов, А.Д. Сухов відзначають, що у цьому творі (як, до речі, і у християнській екзегезі взагалі) філософська проблематика присутня імпліцитно, будучи синкретично злитою з теологією. Пояснення природних явищ, наприклад, природи вогню, сполучає у собі як природничо-наукові, так і телеологічні елементи.

В цілому дослідженню стихій як потенційного буття, що набуває реальності в акті творення світу, у «Палеї» приділяється достатньо уваги. При цьому істотно переосмисленими є античні уявлення про першоматерію. Цікаво, що вогонь, як одна з чотирьох стихій, розглядається окремо від трьох інших (землі, води, повітря) і трактується як іманентна властивість світу, у тому числі й інших стихій: «Огонь как пламя для нас порою невидим: когда смотришь на лежащий камень, … то видишь, что не исходит от него тепло, но он бывает холодным. Когда же ударишь об камень, тотчас возгорается огонь» [4, 334] (це точка зору, яку поділяв і Северіан Габальський, на чому акцентувалося вище). Звертає увагу автор твору і на такі природні явища, як грім і блискавки, причому уособленнями останніх вважає янголів, архангелів, херувимів і серафимів, природа яких є вогненною.

У цілому «Палея Толкова» вся просякнута символікою світла, причому світла трансцендентного: «Но воссияло нам праведное Солнце – Спаситель из гроба, и был нам как пресветлый день, просвещающий народы к боголепной вере, а Израиль тогда подобно ночи воспринял глубины тьмы» [4, 305]. До речі, даний уривок яскраво свідчить про антиіудейську спрямованість «Палеї», на чому постійно акцентують увагу його дослідники (В.М. Істрін, В. Кожинов та інші). Правда, твір також націлений і проти мусульман, і проти язичників. Хоча цікавим є той факт, що постає з наступного порівняння: язичники, наприклад, поклонялися небесним світилам, зокрема, Сонцю, а в «Палеї» ми зустрічаємо тотожне поклоніння Христу, як іпостасі християнського Бога, що теж позначаються символом Сонця. Єдина відмінність між цими поклоніннями полягає у тому, що язичники обожнювали реальне небесне тіло, автор же «Палеї» обожнює символічне Сонце – Христа, що свідчить про своєрідну підміну понять, яка не змінює загальної суті й змісту потягів людини до Світла, що протистоїть Пітьмі. Тільки новий виток розвитку свідомості й самосвідомості, котрий позначився на формуванні релігійного світогляду, привів до ускладнень у людському сприйнятті, що знайшло своє вираження у мисленні символами, яке поглибилося.

Аналізує автор «Палеї» і такий феномен, як пітьма, відзначаючи, що вона – не сутність, а від-сутність світла [4, 304]. І так само як Христос є Сонце, уособленням Пітьми виступає Сатанаїл, який з власної волі відпав від благодаті, внаслідок чого позбувся світла і став пітьмою. Разом з ним відпав увесь десятий чин, що був під його началом, перетворившись з янголів на демонів – духів темряви, яких Господь позбавив слави, почесті й світлості. Замість них якраз, згідно з «Палеєю», і задумав Бог створити людину, щоб передати їй «светлость и венцы… падших для правоверных, и называется десятый чин человеколюбивым» [4, 324]. Іншими словами, на відміну від янгольської людська природа не є вогненною, але, за задумом Бога, людина – істота, покликана бути світлою і нести світло у світ.

Висновки. Проведений аналіз поширених на Русі текстів перекладної літератури показав, що навіть свідомо заперечуючи, але підсвідомо відштовхуючись від язичницьких поглядів, котрі, між іншим, ґрунтувалися на поклонінні солярним божествам, автори перенесли властиві язичництву ідеї Сонця і Світла у християнську площину, що створило благодатне підґрунтя для розвитку метафізики світла у філософії Київської Русі.

Перспективи. Дана стаття у подальшому послужить підґрунтям для дослідження метафізики світла у філософській думці доби Київської Русі, яка, не втрачаючи своєї самобутності та оригінальності, між тим розвивалася під впливом філософських ідей перекладної літератури, поширеної на Русі.

Література:

1. Библия, книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – М.: Библейские общества, 1995.

2. Книга Козьмы, прозванного Индикопловым // Космологические произведения в книжности Древней Руси: В 2-х ч. – СПб: Міръ, 2009. – Ч. 2. – С. 54 – 70.

3. Мильков В.В. Космологические тексты плоскостно-комарной традиции в древнерусской книжности // Космологические произведения в книжности Древней Руси: В 2-х ч. – СПб: Міръ, 2009. – Ч. 2. – С. 5 – 21.

4. О Боге создана эта книга, называемая «Толковая Палея» // Космологические произведения в книжности Древней Руси: В 2-х ч. – СПб: Міръ, 2009. – Ч. 2. – С. 301 – 339.

5. Сказание Севериана, епископа Габальского // Космологические произведения в книжности Древней Руси: В 2-х ч. – СПб: Міръ, 2009. – Ч. 2. – С. 107 – 113.