Ірина Яцишин

Львівський державний університет внутрішніх справ

Образ Марусі Чурай із однойменного роману Ліни Костенко

Аналізуючи образ Марусі Чурай, візьмемо до уваги одне принципове вихідне положення, без урахування якого неможливо точно інтерпретувати образ героїні роману. Йдеться про те, що Ліна Костенко трактує Марусю Чурай як дівчину, обдаровану геніальним мистецьким талантом, що означає надзвичайно тонку і багато в чому специфічну, не таку, як в інших, духовну організацію. Талант, особливо ж видатний, зустрічається рідко. Людина, яка наділена ним, потребує особливого розуміння, і до неї не можна підходити зі звичайними мірками.

Звернімо увагу на зовнішність Марусі. У якій мірі портрет відображає внутрішній світ героїні, її характер? Ліна Костенко принципово не деталізує зовнішність Чураївни. Проте її мистецтво як видатного майстра словесного зображення якраз і полягає в тому, що вона уміло активізує уяву читача на створення зорового образу дівчини. При цьому цей образ естетично впливовий – він буквально випромінює чуттєвість, якою в даний момент пройнята героїня.

Характеристика Чураївни напрочуд точно і глибоко продумана Ліною Костенко, - все у цьому образі внутрішньо вмотивоване. І ця продуманість, ця внутрішня вмотивованість не є результатом тверезого розрахунку, якоїсь логічно-холодної, прагматичної вивіреності. Тут справа в іншому: образ геніальної народної піснетворки писала геніальна поетеса – писала немовби із себе. Тому створений нею образ містить у собі істинну інформацію про внутрішній світ обдарованої неординарним художнім талантом особистості. Вона схопила і виразила суть образу.

На початку звернемо увагу на генетичну природу образу Марусі. Вона йде від бабусі, яка була знахаркою, - тобто, орієнтувалась у лікувальних травах, володіла секретами замовлянь від різних хвороб. У народі ставлення до таких людей особливе – воно водночас і поважне, і застережливе. Нерідко вважалося, що такі люди спілкуються з нечистою силою. Насправді ж треба розуміти, що талант знахаря – це в першу чергу глибока проникливість, те, що тепер розуміється як загострена інтуїція.

Маруся – співець природний, органічний. Вона не змушує себе. Не творить пісню заради пісні. При цьому, кажучи сучасною мовою, вона розділяє «естетичний» матеріал, тобто, той матеріал, який вартий, на її думку, пісенного вираження, від матеріалу «неестетичного», що негідний бути втілений у пісню. Подружнє життя, позначене зрадою, неможливе для неї, - у її розумінні воно позбавлене естетичного сенсу. Саме тому вона не погодилася на повернення Гриця до неї, вважаючи, що його зрада «цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж , Грицю, пісню я складу ?!»

Помітно, що з часом Маруся ставиться до своєї творчості більш усвідомлено. Вона еволюціонує від співачки стихійно-природної, для якої піснетворчість є інстинктивним за своєю природою способом самовираження, до творця, який уже задумується над призначенням пісенного слова, здогадується про його нетлінність у часі. Перший поштовх до такого осмисленого ставлення до слова вона отримала, слухаючи виконувані кобзарем невольницькі пісні, у яких раптом почула ім’я свого батька. Процес осмисленого ставлення до слова продовжився під впливом мандрівного дяка, який не раз ділився з Марусею думками про словесну творчість. Врешті-решт Маруся і сама почала простежувати долю своїх пісень. Чи ж співає, йдучи у похід, полтавський полк її пісень? А якщо співає – то які? У цьому ревному стеженні за популярністю своїх творів вона уже цілком схожа до сучасних поетів.

Отже, Маруся Чурай – національний тип. Ні, вона не з тих жіночих типів, що представлені Одаркою із «Запорожця за Дунаєм» чи бабою Палажкою І. Нечуя-Левицького. Вона – інша. Жіночна, ніжна, лірична. У неї пісенна душа, що так відповідає пісенній душі її народу.