Сергій Цимбала

Львівський державний університет внутрішніх справ

Багатогранність творчої особистості Григорія Сковороди

Постать Григорія Савича Сковороди – одна з найяскравіших на Україні серед видатних людей XVIII ст. Його багатогранна і оригінальна творчість була ґрунтом для розвитку української філософії і літератури XIX ст. У своїх філософських і літературних творах він намагався відповісти на низку актуальних питань своєї сучасності. Основними з них були такі: яким повинно бути в світі справедливе суспільство, якою має бути справжня людина. Ці твори були спрямовані на викриття хижацьких законів тодішнього експлуататорського світу, на виявлення звірячого обличчя панівних класів, на викорінення гноблення людини людиною.

Життя і творчість народного філософа, глибокого мислителя, оригінального поета ввійшли безсмертною сторінкою в історію культури українського народу.

Сковорода був просвітителем, гуманістом, визначним демократом свого часу. Він любив народ і ненавидів його гнобителів, тому боровся з негативними моральними якостями всього людства і людини зокрема.

«Увесь світ спить, – констатував більше двох сторіч тому Григорій Сковорода. – І ще довго спатиме, якщо не побачить, що матерія – це тьма і обман, якщо її не оживляє світло Духа».

Усе своє життя присвятив Григорій Сковорода пошуку і знаходженню світла духу, істини. Народившись у бідній родині, він стає одним з найосвідченіших людей свого часу, мислителем, письменником, педагогом та музикантом, знавцем античності і середньовіччя.

Теперішнє, дуже недокладне, вивчення філософії Сковороди довело до жалюгідних викривлень його поглядів і до неправильної оцінки значення його вчень в історії української духовності і літератури. Тим часом погляди Сковороди не тільки випередили на добрих два століття розвиток української духовності, не тільки витримують огненну пробу історії, але й із гідністю репрезентують глибокі етичні цінності українського світовідчуття і світогляду. Пожвавлені трохи в останніх десятиліттях досліди над творчістю Сковороди щоразу виразніше виявляють правду, що саме Сковорода був духовим батьком і творцем українського національного відродження. Професор Дмитро Чижевський у низці своїх праць про Сковороду стверджує, що саме він знаходиться у центрі української духовності. Дмитро Донцов у своїй творчості щоразу частіше цитує Сковороду і щораз ясніше підкреслює, що у творах Сковороди є міцна основа для традиційних цінностей українського національного світогляду.

Властиві всім людям пошуки щастя привели Сковороду до розуміння, що дійсне блаженство людини не в погоні за минаючими благами зовнішнього світу, а в пізнанні себе.

Сковорода знав і добре усвідомлював собі свою роль бути «пробудником пробудників» в історії. Не один раз, прямо чи опосередковано, він про це заявляв у своїх творах.

Він сам визначає свою роль і своє завдання, буцімто він: камінь до гострення, – оселок, – що, хоч сам не ріже, а проте, вигострює безліч ножів і мечів до бою.

Отже, можна зробити висновок, що Григорій Савич Сковорода був уродженим педагогом. Це єдине звання, яке він виконував у житті, яке любив і для якого жив. Він був надзвичайно сильним, мужнім і непохитним. На його творах виховувалися цілі покоління провідних умів і, без сумніву, будуть виховуватися далі. Отже, це Великий Учитель цілої нації, один із тих, що творять її історію. Григорій Савич Сковорода – геній, якого шанують в усьому світі. Гуманіст, поет, філософ й просвітитель – він випереджав свій час глибокими філософськими роздумами. Я вважаю, що його погляди випереджують і наш час. Він був улюбленцем народу і ним лишився для тих, хто цікавиться його вченням. Г. Сковорода – учитель від Бога: учив, як жив. Сьогодні його афоризми перейшли в повсякденне життя і дарують наснагу усьому українському народові, який будує омріяну століттями незалежну й заможну Українську державу.

Список використаної літератури

1. Галинская И. Л. Шифры Михаила Булгакова. – М.: Наука, 1986. – 321 с.

2. Гафуров Б., Касымжанов А. АЛ – ФАРАБИ в истории культуры. – М.: Наука, 1999. – 126 с.

3. Зотов А. Ф. Історія філософії України. Хрестоматія. — К.: Велес, 1993. – 224 с.

4. Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. — К.: Юрінком Інтер,1997. – 128 с.

5. Орлов В. В. Человек, мир, мироваззрение. – М.: Наука, 1985. – 435 с.

6. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — К.: Велес, 1992. – 330 с.