Стасюк С. В.

Національний університет ДПС України

Проблема „обходу закону" в сучасній кодифікаційній практиці

 

Концепція обходу закону набула поширення як у доктрині міжнародного приватного права, так і в кодифікаційній практиці у цій сфері. Згідно з нею, право, що застосовується, може визнача­тися зацікавленими сторонами штучно, тобто з метою ство­рення сприятливого правового режиму для реалізації відпо­відних правовідносин з іноземним елементом (пільговий порядок заснування юридичної особи, сплати податків, укладення договорів). У галузі сімейного права обходом зако­ну є, наприклад, укладення іноземцем фіктивного шлюбу в державі його перебування [2, с.30].

В сучасній доктрині й законодавчій практиці термін «обхід закону» має різні, часом суперечливі тлумачення.

Питання обходу закону як колізійної проблеми, мабуть, найдетальніше розроблене у французькій судовій практиці. Зміст цього терміна полягає у створенні штучної колізійної прив'язки для того, щоб обійти (порушити) вимоги відповід­ного матеріального права. Як вважають деякі автори, обхід закону в міжнародному приватному праві є одним із випадків застосування застере­ження про публічний порядок. Існує і така думка: обхід закону в міжнародному приватному праві — це ситуація, в якій сторони не мали на­міру уникнути застосування певного закону, а лише обрали норми, що не можуть регулювати правовідносини, оскільки вони, ці норми, призначені для інших відносин94. Або ка­жуть так: обхід закону — це найчастіше відхід сторін від обо­в'язкових для них імперативних норм закону.

Перш ніж розглянути деякі аспекти положення про обхід закону в тому вигляді, в якому воно сформульоване у ст. 10 проекту Закону України про міжнародне приватне право, зазначимо, що в міжнародному приватному праві розрізня­ють такі дві категорії, як обхід власного закону (fraus legi domesticae) й обхід іноземного закону (fraus legi externae) [1]. Українська стаття за формулюванням повністю відноситься до першого випадку, що є доцільним, оскільки навряд чи український суд повинен дбати про інтереси іноземного права.

Важливе значення мають і правові наслідки обходу закону. Так, за французькою судовою практикою (найбагатшою в цьо­му відношенні) обхід закону знедійснює акт у цілому (Fraus omnia corrumpit). Наприклад, якщо особа змінює громадян­ство, щоб полегшити процес розлучення, недійсним оголо­шується не лише акт розлучення, а й учинений для цього акт зміни громадянства. Хоча здається справедливішим той по­гляд, що акт, спрямований на створення штучного колізійного прикріплення, не повинен визнаватися недійсним. Знедійсненню підлягають лише ті правові наслідки, яких особа прагнула досягти шляхом створення прикріплення. Отже, це ще одна проблема, яка по­стане перед українськими суддями при застосуванні ст. 10 май­бутнього Закону України про міжнародне приватне право в разі законодавчого закріплення цього положення.

Концепція обходу закону фактично зводиться ось до чого: якщо немає сумнівів у добросовісності вибору сторонами права, що застосовується, цей вибір приймається в цілому. В таких випадках автономія волі реалізується повністю. Якщо ж вибір сторін явно недобросовісний, то суд має право відхи­лити такий вибір і визначити право, що застосовується, на основі звичайної колізійної прив'язки. Хоч і тут почасти присутній суб'єктивізм у визначенні міри добросовісності вибору сторін, однак його роль значно менша, ніж у кон­цепції імперативних норм. У всякому разі, на нашу думку, немає достатніх підстав для поєднання в проекті майбутньо­го українського Закону обох концепцій — обходу закону й імперативних норм [2, с.28].

Можливість застосування застереження про обхід закону за наявності припису ст. 10, згідно з яким вибір права сто­ронами має відповідати правилам цього Закону, фактично зводиться нанівець, бо ті ж таки положення Закону України про міжнародне приватне право передбачають широкий простір для уникнення застосування невигідного правопо­рядку. Насамперед це приписи щодо автономії волі. Наприк­лад, відповідно до ст. 31 проекту «...форма правочину має відповідати вимогам права країни, яке застосовується до змісту правочину, або права країни місця його вчинення». Зміст правочину, своєю чергою, підпорядковується праву країни, зазначеному сторонами в лравочині (ст. 32 проек­ту). Відомою формою обходу закону, найтісніше пов'язано­го з угодою, є укладення угоди на території країни, в якій існує найпростіший і найдешевший порядок укладення. Якщо сторони в угоді свідомо виїжджають до іншої країни з ме­тою укладення угоди й обирають право цієї країни для регу­лювання відносин між ними, вони фактично діють у межах регулювання, встановленого колізійним законодавством.

Аналізуючи викладене слід зазначити, що формально факт обходу закону підлягає визнанню. Але внаслідок цього повинні бути застосовані колізійні норми Закону України про міжнародне приватне право, які знову ж таки вкажуть на право країни, обране сторонами.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.        Про міжнародне приватне право // Закон  України ,Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 32, ст.422 ).

2.       Балдинюк В.В. Питання обходу закону в кодифікаційних актах з міжнародного приватного права // Підприємництво, господарство і право. – травень 2007. – С. 28–30.