УДК 159.922:316.64:165. 242.2

Дмитрієнко Ю.М., канд. філос. наук, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ ЗА ПРОГРЕСИВНИМИ ІДЕЯМИ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПРАВОЗНАВЦІВ ТА ЇХ ТЕОРЕТИЧНИМИ ПРАВОСВІДОМОСТЯМИ. ЧАСТИНА 1.

При дослідженні процесів становлення та розвитку української правової свідомості виникає глибока потреба у визначенні тих основоположних принципів, положень та приписів, котрі стратегічно, тактично, доктринально, детермінантно і недетермінантно визначають і верифікують трансформативні її можливості та реальні функціональні дані й розвиткові тенденції, а фактично, виникає вимога чіткого визначення стійких ідейно-світоглядних і нормативно-правових орієнтирів різних керованих рухів правової свідомості за різних історичних і сучасних часо-просторів. Слід нагадати, що у історичній та сучасній позитивній правовій науці не існувало та не існує єдиної точки зору на вироблення підходів до універсальної істинності ідентифікації багатьох правових категорій і понять, до числа котрих можна по повному праву віднести й поняття «принципи становлення української правової свідомості та культури», «принципи розвитку української правової свідомості та культури», котрі є досі нерозробленими, навіть невживаними у тканину історичної та сучасної світової і вітчизняної правової науки. При вивченні зазначених питань нам допоможуть деякі положення, перш за все, про ідейно-світоглядну характеристику принципи галузевого права сучасного активного дослідника актуальних правових проблем О.В. Лавріненка [1], котрий має цікаві ідеї з цього приводу. Нам близькі його ідеї про те, що визначення «обсягу й змісту поняття здійснюють через вказівку на родову ознаку й найближчу видову відмінність. Як правило, спочатку називають родове поняття, до якого поняття, що визначається, входить як складова, а потім указують на ту ознаку поняття, яка відрізняє його від усіх подібних, суміжних, причому така ознака має бути найважливішою й найсуттєвішою» [1]. За нашими попередніми ж підходами правова свідомість за відношенням до статичного права є родовою правовою природою, де право – є видовою правовою природою та змістом правової свідомості. У цьому контексті, як справедливо актуалізує теоретичну увагу О. В. Лавріненко, «юридичні дефініції виконують цілу низку важливих функцій, серед іншого концептуальну, регулятивну, аксіологічну й охоронну» [1]. Наша характеристика «принципам становлення української правової свідомості та культури» та «принципам розвитку української правової свідомості та культури» правомірно базується, в першу чергу, на визначенні істотних, лише потім – неістотних властивостей обсягу й змісту зазначених понять, при чому слід бути обережними та принципово чесними, а також послідовними. Раніше ми неодноразово зазначали про первинність, функціональну значущість процесів розвитку над процесами становлення правової свідомості та культури. Процеси розвитку як процеси великого ідейного, епохального, парадигмального, світового значення викристалізовування світоглядних, більшою мірою ірраціональних, але універсалізованих, світового значення основ правової свідомості є первинними, а процеси її становленні як процеси нормативного, раціонального, більшою мірою конкретно-історичного, сегментного вимірювання засобами регулятивного упорядковування її ідейно-світоглядної будови є вторинними у онтологічному, гносеологічному та ментальному походженні правової свідомості та культури. Для періодів розвитку правової свідомості, як було зазначено вище, характерні пошуки ідейного, світоглядного, філософсько-правового сенсу права, світу, буття та їх різних рефлексій. Отже для «принципів розвитку української правової свідомості та культури», коли остання є самим механізмом правового регулювання суспільних відносин за кризового правостановлення, більш характерними є властивості таких родових якісних ознак, котрі ідентифікуємо як певні «ідеї», «засади», «начала», «початки» найважливіших ідеальних зразків (форм, типів, змістів, циклів, самостійностей та ін.) у окремому конкретно-історичному (хронологічному) періоді (циклу) правового регулювання суспільних відносин правовою свідомістю як єдиним механізмом їх правового регулювання. При чому вони є належністю філософсько-правового осмислення або філософсько-правовою формою свідомості чи філософською формою правової свідомості. За мірою конкретно-історичної трансформації правової свідомості (кризовий цикл соціальної активності) як єдиного механізму правового регулювання суспільних відносин у стержневу основу іншого, але автентичного подібного механізму, з моменту з'явлення низького та інших кризових циклів правової свідомості, коли починають з’являтись спочатку індивідуально, потім колективно і масово регулятивні норми правової культури, інші одиниці та складові цього механізму, правова свідомість починає поступово губити свої керівні ідейно-світоглядні принципи родової правової природи або принципи її розвитку, та починається період її становлення, за котрого домінують вже інші принципи, можливо частково або абсолютно протилежні. Вони («принципи розвитку української правової свідомості та культури») вже не є «абсолютними» «ідеями», «засадами», «началами», «початками» для нового конкретно-історичного періоду її становлення, вони стають змінними, або належними тільки окремому сегменту (циклу, змісту, формі та ін.) нормативного регулювання правових відносин суб’єктів правової свідомості та культури. На їх зміну приходять «принципи становлення української правової свідомості та культури», котрі більш нагадують певні або повні «правила», «приписи» або «вимоги». У цьому відношенні, творчо розмірковуючи за іншими істотними ідеями О. В. Лавріненка, принципи будь-якого галузевого статичного права як типово нормативний різновид правових принципів правової свідомості, якісно збагачений нормами правової культури як якісної частини механізму правового регулювання [1], здатні до об’єктивування в нормах різногалузевого статичного права й тому повинні визначатися (дефінуватися) з «більш реалістичною практичною й категоричною спрямованістю як правовий інструмент (детермінанта), що впливає на наявні процеси правового регулювання (правозастосування) і правотворення. Інакше кажучи, «ідея» є більшою мірою атрибутом, категорією правосвідомості, ніж нормативної матерії. Вказівка на те, що «принцип права» – це «ідея» є допустимою задля позначення й характеристики суто генетичного аспекту цього поняття [1].

Список використаних джерел:

1. Лавріненко О. В. Принцип трудового права – «ідея», «правило», «припис», «вимога» чи «положення»? // «Ключові аспекти наукової діяльності (Poland, 07-15 січня 2011 р.» (Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland) 27.08-05.09. 2010 г.: Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим доступу: http // www.rusnauka.com