Право/ 5. Уголовное право и криминология

Рудик К. С.

Донецький університет єкономіки та права

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ В СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

В Основному Законі – Конституції України закріплено що « Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визнають зміст і спрямованість діяльності держави…» ( ст. 3 Конституції України). З прийняттям 23 грудня 1993 р. Законів « Про забеспечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» Україна почала формувати інститут захисту учасників кримінального судочинства. Але створення цього інституту стикається з великою кількістю проблем, яким присвячено чимало наукових досліджень, зокрема В.С. Зеленецького, М.В. Куркіна, Г.О. Душейка, В.М. Тертишніка, М.В. Коваля, інших фахівців різних галузей права. [ 3, c 11]

Мета даної статті – спираючись на аналіз діючого законодавства,праць науковців визначити головні правові та організаційні проблеми, без вирішення яких, неможливо подальше повноцінне формування цього інституту і, отже, забезпечення реального захисту учасників кримінального судочинства. Ці проблеми лежать в двох сферах: 1) удосконалення існуючої нормативної бази; 2) координації організаційно-управлінських заходів державних органів.У контексті удосконалення існуючої нормативної бази невирішеними залишаються декілька стратегічних питань. Питання перше: що гарантує держава учасникам кримінального судочинства – "державний захист" чи "забезпечення безпеки"? Адже фахівці обгрунтовано доводять, що це різні поняття. [ 3, c 45]

Поняття "державний захист" включає і заходи соціального захисту. Якщо держава гарантує своїм громадянам "державний захист", то вона повинна гарантувати і "соціальний захист", тобто заходи "соціальної підтримки", наприклад: а) виплати у випадку загибелі (смерті) осіб, взятих під захист, членам їх сімей та особам, які перебували на їх утриманні; б) виплати у випадку завдання особам,взятим під захист, тілесних ушкоджень або іншої шкоди їх здоров’ю, які спричинили настання інвалідності; в) виплати у випадку завдання особам, взятим під захист, тілесних ушкоджень або іншої шкоди їх здоров’ю, які не спричинили настання інвалідності. Якщо ж держава гарантує тільки "забезпечення безпеки", то вона не надає "соціальної підтримки". [ 4, c 67]

Сьогодні заходи безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, так чи інакше забезпечують вісім державних органів: органи Служби безпеки; органи охорони державного кордону; розвідувальний орган Міністерства оборони; органи управління Військової служби правопорядку у Збройних силах; органи і установи виконання покарань; органи внутрішніх справ; органи прокуратури і суд (які приймають рішення про застосування заходів безпеки). Але практично відсутня міжвідомча координація їх діяльності в цій сфері,тому що дотепер немає міжвідомчої програми забезпечення безпеки (або державного захисту) осіб, які беруть участь у кримінальномусудочинстві. Основними пунктами майбутньої програми мають бути наступні: 1) програма має бути середньостроковою (3 – 5 років); 2) заходи програми не повинні дублювати заходів, передбачених відомчими програмами (наприклад, Програмою забезпечення матеріально-технічного оснащення та охорони приміщень судів на 2007 – 2009 роки, затвердженою Державною судовою адміністрацією та МВС); ресурсне забезпечення програми повинно здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету; 3) координатором програми повинно бути МВС (як орган, підрозділи якого виконують основний обсяг заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві) або Генеральна прокуратура (як орган, здійснюючий нагляд за дотриманням законодавства про захист осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві (згідно ст. 24 Закону "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", ст. 28 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві"); 4) поточний контроль за ходом реалізації програми та координацію діяльності учасників здійснюватиме міжвідомча робоча група, яка формується із представників органів – учасників програми; 5) учасники програми щорічно уточнюватимуть витрати за програмними заходами, беручи до уваги результати застосування заходів державного захисту та виділені на реалізацію програми фінансові кошти; 6) уточнення витрат, викликане необхідністю змінити обсяг фінансування окремих заходів, здійснюватиметься координатором програми в межах виділених коштів за узгодженням з Міністерством фінансів; 7) координатор програми щорічно (наприклад, не пізніше 1 квітня), представляє Міністерству фінансів України звіт про використання фінансових коштів, підготовлений на підставі наданих йому учасниками програми матеріалів. Доповідь про результати виконання програми за минулий рік подається координатором до Кабінету Міністрів України щорічно (наприклад, не пізніше 1 травня).

Враховуючи викладене више,вважаємо необхідним:

1. Назву Закону викласти таким чином: «Про державне забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», з подальшим внесенням змін до відповідних законів, статей Закону та нормативно-правових актів.

2. З метою захисту осіб, які сприяють судочинству, розробити і забезпечити тактичні прийоми використання конкретних даних.

3. Поняття "правоохоронна діяльність" і "правоохоронні органи" належним чином не визначені, внаслідок чого склад і компетенція правоохоронних органів неприпустимо розширені. Поки не буде чіткого переліку правоохоронних органів, у органів, які приймають рішення про застосування заходів безпеки постійно будуть виникати труднощі із застосуванням ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів".

4. Запровадження міжвідомчої програми забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві, дасть можливість: накопичити практичний досвід застосування конкретних заходів безпеки; узгоджено планувати пропозиції щодо удосконалення законодавства, підвищення ефективності діяльності органів державної влади у сфері забезпечення безпеки осіб, взятих під захист; а також розробити єдині показники ефективності реалізації заходів державного захисту, методику та критерії їхньої оцінки.

Список використаних джерел:

1) Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 51.

2) Душейко Г. О. Проблеми правового забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві / Г.О. Душейко// Запорізький юридичний ін-т. Вісник. – Запоріжжя, 2004. – № 2 (27). – С. 209 – 216.

3) Тертишник В. М. Гарантії істини та захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі / В.М. Тертишник/ Міністерство внутрішніх справ України. Юридична академія. – Д., 2002. –432 с.

4) Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства в Україні та зарубіжних країнах: порівняльний аналіз: Навчальний посібник. [Коваль М.В., Шкарупа В.К., Андрущук В.М.та ін.] – Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2007. – 194 с.