Борисова Ю.В.

Дніпропетровський національний університет

Кафедра соціальної роботи

ПОВНОВАЖЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ, РЕГІОНАЛЬНИХ ТА

МІСЦЕВИХ СТРУКТУР З РЕАЛІЗАЦІЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ

В НОРВЕГІЇ

У статті піднімаються питання повноважень і особливостей координації діяльності основних суб’єктів реалізації молодіжної політики в Норвегії, розглядаються переваги й недоліки децентралізованої моделі управління ювенальними справами.

Ключові слова: молодіжна політика, суб’єкти реалізації молодіжної політики, регіоналізація молодіжної політики, молодіжні програми, фінансування молодіжної політики, практична молодіжна робота, міжагентні партнерства.

Борисова Ю.В. Полномочия центральных, региональных и местных структур, ответственных за реализацию молодежной политики в Норвегии

В статье поднимаются вопросы полномочий и особенностей координации деятельности основных субъектов реализации молодежной политики в Норвегии, рассматриваются преимущества и недостатки децентрализованной модели управления в ювенальной сфере.

Ключевые слова: молодежная политика, субъекты реализации молодежной политики, регионализация молодежной политики, молодежные программы, финансирование молодежной политики, практическая молодежная работа, межагентные партнерства.

Borysova Y.V. Responsibilities of central, regional and local structures on youth policy realization in Norway

The article deals with the questions of responsibilities of the main youth policy subjects in Norway and peculiarities of coordination of there activity; positive and negative aspects of decentralized model of public administration in youth sphere have been also lighted.

Key words: youth policy, youth policy subjects, regionalization of youth policy, youth programs, financing of youth policy, youth work, cross-agent partnerships

Однією з найважливіших ознак демократизації суспільства є децентралізація влади, надання більших повноважень регіональним і місцевим утворенням, що уособлюють населення відповідних територій в цілому чи його окремі категорії. Стосовно молодіжної політики це означає делегування влади не тільки за географічною, але й за віковою ознакою, коли саме молодь бере на себе частину відповідальності за ті рішення, які торкаються її життєдіяльності та приймаються на місцевому, регіональному і навіть на державному рівнях.

Означене питання набуває актуальності в зв’язку з потребою в подальшому вдосконаленні інституційного, законодавчого та фінансового забезпечення молодіжної політики в Україні. Ситуація не зміниться на краще без посилення ролі регіональних й місцевих структур з реалізації молодіжної політики та більш повного залучення молоді до означеного процесу. Корисним в зв’язку з цим можна вважати досвід країн, які мають більш сталі демократичні традиції та моделі врегулювання питання повноважень різних за адміністративним статусом суб’єктів реалізації політики щодо молоді.

Питання теоретико-методологічного обґрунтування, суб’єктів та механізмів здійснення молодіжної політики достатньо ретельно опрацьовані в роботах українських і зарубіжних науковців. В різні роки в Україні було опубліковано низку монографій і колективних праць, присвячених різноманітним аспектам діяльності держави щодо молодого покоління; серед їх авторів – О. Яременко та О. Балакірєва, Є. Бородін, Н. Комарова, Ю. Якубова, Л. Волинець, М. Перепелиця, М. Головатий, С. Толстоухова та ін. [1; 3; 4; 8–10]. Певним чином означені дослідження базувалися на аналізі впроваджуваних за кордоном моделей ювенальної політики. Логіка соціальних змін останнього десятиліття посилила інтерес науковців до питань методології й досвіду імплементації політики щодо молоді в країнах Європі. Свідченням цього є публікації К. Ващенко, В. Золотарева, І. Ковчиної та І. Легейди, В. Купрій, Р. Сторожук, С. Яковенко та ін. [2; 5 – 7; 11; 12]. Водночас й досі мова, на жаль, не йде про змістовні монографічні дослідження з питань розробки та впровадження молодіжної політики в контексті європейського вибору України. Недостатньо розкритою на сьогодні залишається проблема напрацьованих у Європі підходів щодо визначення повноважень державних і неурядових агентів реалізації соціальної політики в цілому та політики щодо молоді зокрема.

Враховуючи актуальність даної проблематики та рівень її наукової розробленості вважаємо за доцільне сформулювати мету нашого дослідження наступним чином: висвітлення досвіду Норвегії з визначення обсягів та змісту відповідальності центральних, регіональних та місцевих органів і структур з реалізації молодіжної політики.

Внаслідок впливу історичних та географічних чинників територія Норвегії поділена на більш ніж 400 муніципалітетів, які мають статус квазіавтономних утворень. Завдяки цьому будова державного апарату та процес прийняття адміністративних рішень відрізняються значною ступінню децентралізації. Крім того, як й в будь-якій інший демократично розвинутій державі, в Норвегії неурядові об’єднання виступають не менш активними учасниками управлінських процесів, аніж державні структури.

Вищезазначене цілком справедливе і по відношенню до ювенальної політики країни. В офіційних документах з питань її реалізації словосполучення «державна молодіжна політика» не застосовується взагалі [13; 14]. В більшості випадків політика з питань молоді позначається власне однойменним терміном, що підкреслює, по-перше, активну роль у її реалізації недержавних суб’єктів, по-друге, відсутність жорсткого розмежування у відповідальності державного та публічного секторів по відношенню до молодого покоління. Слід зазначити, що саме терміном «відповідальність» позначається те, що у вітчизняній термінологічній традиції та адміністративній практиці зазвичай ототожнюють чи асоціюють з обсягом владних повноважень.

У Норвегії координація діяльності молодіжних відомств забезпечується Комітетом держсекретарів з питань дітей та молоді. Регіональним підрозділом профільного міністерства є відповідний директорат. На локальному рівні діють муніципальні структури, у віданні яких знаходяться у т.ч. й заходи щодо дітей та молоді. Крім того відразу три норвезькі омбудсмени мають безпосереднє або опосередковане відношення до прав дітей: це власне уповноважений з прав дітей, а також омбудсмени з питань споживачів і гендерної рівності. Вони мають повноваження робити пропозиції стосовно законодавства й ініціювати дебати за темами, що лежать в межах їх компетенції.

Серед соціальних питань, безпосередній вплив на розв’язання яких чинить центральний уряд, знаходиться лише питання забезпечення зайнятості населення та з січня 2004 року – діяльність служб соціального благополуччя дітей. Влада округів несе відповідальність за середню професійну освіту, роботу служб супроводу та соціальних служб, культурне життя, дозвілля.

Основний внесок у практичну реалізацію політики щодо дітей та молоді роблять муніципалітети. Муніципальна автономія обумовлює варіацію, по-перше, обсягів її фінансування у кожному конкретному випадку, по-друге, послуг та допомоги, які надаються. На всіх рівнях управлінської вертикалі акцент робиться на адекватному розподілі ролей та відповідальності.

Фінансування молодіжної політики здійснюється у двох напрямках. Кошти виділяються офіційно зареєстрованим молодіжним структурам та організаціям, перш за все, «парасольковим»: це Норвезька національна молодіжна рада, Норвезька молодіжна рада, Федерація молоді з обмеженими можливостями, Норвезька асоціація молодіжних клубів. Якщо взяти до уваги той факт, що 90% молодих норвежців є членами молодіжних організацій і клубів, то нескладно зробити висновки відносно масштабів підтримки молоді у цій країні. Другий напрямок, за яким матеріально підтримується молодіжна політика, – це фінансування більш незалежних, ніж зазначені вище, молодіжних груп, які не завжди мають офіційний статус. У будь-якому випадку рішення з питань дистрибуції коштів приймаються в Міністерстві з питань дітей та сім’ї (у Комітеті по грантах) та Національному офісі з питань дітей, сім’ї та молоді – структурі, що виконує роль секретаріату грантового комітету.

Міністерство, що відповідає за реалізацію молодіжної політики, виділяє окремі кошти муніципалітетам за умови наявності відповідного плану дій з питань організації роботи з молоддю та її соціального захисту. Завдяки спеціальній програмі уряду «Десять міст» окремі громади мають можливість змагатися за право одержати додаткове фінансування на потреби молодіжного сектору, готуючи відповідні проекти на основі цікавих ідей щодо розв’язання молодіжних проблем. Завдяки означеним ресурсам декілька муніципалітетів Осло розпочали реалізацію Плану дій з питань ранніх шлюбів; сьогодні на порядку денному знаходиться питання інтеграції в суспільство молодих іммігрантів [14, 12].

Центральні органи з питань молодіжної політики, окрім дистрибуції коштів на її імплементацію, здійснення відповідної інформаційної та дослідницької роботи, відають реалізацією молодіжних програм ЄС. Останні, крім іншого, дозволяють ефективно розв’язувати проблеми молоді з економічно депресивних регіонів та молоді з обмеженими можливостями.

Невід’ємною рисою молодіжних програм, які здійснюються в Норвегії на регіональному рівні, є безпосередня участь молоді. Як й в Україні, стратегічні молодіжні програми, як правило, мають комплексний характер. Їх реалізація передбачає тісну співпрацю між політиками, місцевою владою та молоддю. Така ефективна стратегія побудови мереж партнерства у вертикальному та горизонтальному вимірах дозволила останніми роками відчутно пом’якшити цілу низку молодіжних проблем. Так, у одному з муніципалітетів округа Нордланд за період дії відповідної програми було знижено показники молодіжної злочинності на 60% [14, 27].

На рівні округів до кола суб’єктів реалізації молодіжної політики, крім відповідного директорату, входять студентські спілки, окружні омбудсмени, молодіжний парламент, молодіжні інформаційні служби та, звичайно ж, молодіжні організації.

Молодіжні ради (молодіжні парламенти) мають статус неполітичних молодіжних організацій. У регіональних молодіжних радах представлені муніципалітети відповідних округів. Як правило, молодіжні ради ініціюють та реалізують проекти, присвячені найбільш нагальним проблемам відповідного регіону (наприклад, екологічним). Спілки учнівської та студентської молоді створюються для того, щоб контролювати додержання демократичних засад навчального процесу. Крім того, завдяки власне їм забезпечується представництво в окружній владі молоді, яка навчається. Молодіжні ради також створено на муніципальному рівні.

Слабким місцем у діяльності структур, пов’язаних з розв’язанням молодіжних проблем, є недостатня законодавча врегульованість питань здійснення молодіжної роботи на рівні муніципалітетів. Це є зворотнім боком регіоналізації молодіжної політики та надання місцевій владі максимальних повноважень у сфері роботи з молоддю. Як наслідок, не всі її аспекти підпадають під дію основних, найбільш загальних положень молодіжного законодавства. Таким чином під загрозу потрапляє реалізація низки молодіжних ініціатив, цілком залежних від фінансування з боку муніципалітетів. Зокрема це стосується молодіжних клубів, які існують у Норвегії не один десяток років; сьогодні їх понад тисяча, і саме навколо них має можливість інтегруватися молодь, яка не схильна до активності у більш «офіційному» форматі.

Інша проблема полягає у відсутності чіткого визначення поняття «молодіжна робота». Активісти молодіжних організацій культурно-дозвільної спрямованості наполягають на визнанні їх діяльності як такої, що є за своєю суттю молодіжною роботою. Означена точка зору має чисельних прихильників, адже ж на орбіту цих утворень потрапляють, в т.ч., й молоді особи, що зіткнулися з тими чи іншими проблемами; найбільш ефективно подібні проблеми долаються у спільній, цікавій для всіх учасників діяльності.

Ще одним підтвердженням того, що молодіжна робота в Норвегії претендує на достатньо широке тлумачення, є наявність у мережі молодіжних сервісів центрів здоров’я для молоді. Їх послугами можуть скористатися громадяни у віці до 20 років незалежно від місця навчання чи роботи. Разом з аналогічними шкільними центрами вони пропонують не тільки суто медичні послуги, але й ті, що пов’язані з соціальним самопочуттям, самооцінкою, персональною відповідальністю та формуванням необхідних для життя в соціумі навичок.

Завдяки проекту, ініційованому міністром охорони здоров’я, у країні на муніципальному рівні створено декілька сімейних центрів. Цей проект дозволяє залучити до роботи фахівців різного профілю та забезпечити ранню інтервенцію в разі виникнення проблем ментального, психосоціального та психічного характеру. Окремі програми спрямовані на допомогу молодим батькам й на роботу з молодими матерями з числа мігрантів. Крім того, в країні було створено так звані «станції здоров’я», фахівці яких надають молодому населенню громад необхідні консультації та поради. Завдяки їх роботі, зокрема, вдалося суттєво зменшити показники підліткових вагітностей [14, 42].

На відміну від молодіжної роботи, система соціального захисту дітей та молоді в Норвегії має під собою міцний законодавчий фундамент. Реформами 1990-х рр. було посилено такі види соціального захисту, як допомога та превенція, запроваджено регіональні управління з соціального благополуччя.

Особливе місце в реалізації політики щодо молоді в Норвегії посідає Міністерство з питань місцевого самоврядування та регіонального розвитку. Однією з важливих «молодіжних» проблем, якими опікується міністерство, є забезпечення молоді житлом. У його віданні знаходиться й проблема міграції та біженців. У муніципалітетах, для яких актуальним є питання іммігрантів, створюються відповідні комітети з імміграції, які, зокрема, забезпечують молодь житлом, роботою і в цілому сприяють її успішній інтеграції в місцеві громади.

Незважаючи на інституційну та законодавчу «оформленість», які, без сумніву, відрізняють ювенальну політику Норвегії, сьогодні триває процес її подальшого вдосконалення. Важливим аспектом цього процесу є пошук оптимальних моделей перерозподілу повноважень між різними за територіально-адміністративним статусом суб’єктами. В будь-якому разі одержувані «оптимальні» моделі не будуть ідеальними, адже ж посилення повноважень регіональних і місцевих структур все ж таки наражає ювенальну політику на певні ризики. Узагальнення норвезького досвіду, його співставлення з вітчизняними практичними здобутками в сфері молодіжної політики дозволяють говорити про наступне:

- передача частини важелів із фінансування молодіжної політики муніципалітетам не знімає питання достатності коштів, що виділяються; ініціативи, фінансовані з місцевого бюджету, потрапляють під вплив спорадичних чинників;

- діяльність молодіжних структур, які відносно автономно від центру виникають на місцях, дуже складно контролювати;

- виникає необхідність уточнення поняття «молодіжна соціальна робота» в напрямку розширення його змісту, зокрема шляхом збільшення видів соціально корисної діяльності, які характеризуються як «молодіжна робота» та, очевидно, претендуватимуть на схвалення та підтримку з боку офіційної влади.

Узагальнюючи, слід підкреслити, що вітчизняна ювенальна політика поки не спирається на розвинутий неурядовий сектор. Державні органи сьогодні зберігають за собою величезний спектр функцій не тільки з впровадження політики щодо молоді, але й (і це парадокс) зі здійснення практичної молодіжної роботи. І хоча законодавчі новації з цього питання пропонуються достатньо регулярно, реального базису для делегування та децентралізації «відповідальностей» у ювенальній сфері, як це має місце у сучасній Норвегії, в Україні поки що не створено.

Означене робить актуальним питання впровадження норвезького досвіду з організації міжагентних партнерств та міждисциплінарного співробітництва в ювенальній сфері, її фінансування через молодіжні організації (на загальнодержавному рівні) та грантові схеми (на місцевому рівні). Застосування на потреби молодіжної політики переважно бюджетних ресурсів та жорстка регламентація «згори» вже сьогодні гальмують її розвиток. Успішне розв’язання означених завдань є необхідною передумовою подальшої еволюції молодіжної політики в Україні та покращення стану роботи з молоддю на місцях.

Список використаних джерел та літератури:

1. Бородін Є.І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991 – 2004 рр.) : монографія / Є. І. Бородін. – Д. : Герда, 2006. – 472 с.

2. Ващенко К. Основні принципи молодіжної політики в глобалізованому світі // Актуальні проблеми міжнародних відносин : збірн. наук. праць / К. Ващенко. – Вип. 37. – Ч. 1. – К. : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка ; ін-т міжнар. відносин, 2002. – С. 221 – 223.

3. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення / М. Ф. Головатий. – К. : Наук. думка, 1993. – 237 с.

4. Діяльність центрів соціальних служб для молоді України: сучасний стан і перспективи розвитку / С. В. Тослоухова (кер.), Н. М. Комарова, О. О. Вакуленко та ін. – К. : Академпрес, 1999. – 112 с.

5. Золотарев В. Международный опыт внедрения социальных технологий при реализации молодежной политики / В. Золотарев // Вчені записки Харків. гуманітар. ін-ту “Народна українська академія”. ‑ Х. : Око, 2001. – Т. 7. –
С. 260 – 268.

6. Ковчина І. Основні засади сучасної соціальної молодіжної політики в Німеччині / І. Ковчина, І. Легейда // Наука і сучасність : збірн. наук. праць Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова. – К. : Логос, 1999. – Вип. 2. ‑ Ч. 2. – С. 59 – 74.

7. Купрій В. Європейський досвід відносин між молодіжними НУО та органами державної влади / В. Купрій // Формування демократичного та ефективного державного управління в Україні : матеріали наук.-практ. семінар, Київ, 11 – 12 березня 2002 р. / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 2002. – С. 125 – 129.

8. Молода сім’я України 90-х / редкол. : Ю. М. Якубова, М. Ф. Головатий, О. О. Яременко. – К. : АЛД, 1996. – 110 с.

9. Молодь Україні у дзеркалі соціології / заг. ред. О. М. Балакірєвої, О. О. Яременка. – К. : УІСД, 2001. – 210 с.

10. Перепелиця М. П. Державна молодіжна політика : регіональний аспект / М. П. Перепелиця. – К. : Укр. ін-т соц. дослідж. ; Укр. центр політ. менеджменту, 2001. – 242 с.

11. Сторожук Р. Державна молодіжна політика в контексті європейського вибору України: механізми реалізації : автореф. дис. … канд. наук з держ. упр. / Р. Сторожук. – О., 2007. – 22 с. ; Сторожук Р. Основні пріоритети молодіжної політики у країнах Європи / Р. Сторожук // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць. – О. : ОРІДУ НАДУ, 2006. – Вип. 1 (25). – С. 73 – 80.

12. Яковенко С. Молодіжна заангажованість у громадському просторі Європи / С. Яковенко // Зб. наук. праць. – Секція : «Педагогічні науки». – Спецвип. присвяч. І міжнар. конф. “Молодь. Україна. Європа: погляд у майбутнє”. – Херсон : Айлант, 2000. – С. 32 – 34.

13. The Rights of the Child: Norway’s third report to the United Nations Committee on the Rights of the Child. – Oslo : Ministry of Children and Family Affairs, 2005. – 68 p.

14. Youth policy in Norway: Report by international Group of Experts. – Strasburg : Council of Europe, 23 February 2006. – 96 р.