Л.А. Пірог

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ФОРМУВАННЯ БАТЬКІВСТВА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНА

Розглядається феномен батьківства, наводиться сутність поняття «батьківство» в декількох аспектах, надається коротка історична довідка формування батьківства. Аналізуються рівні формування батьківства: макрорівень, мезорівень, мікрорівень; розглядаються зовнішні та внутрішні фактори, що обумовлюють формування батьківства.

Ключові слова: батьківство, батьки, фактори батьківства, рівні батьківства.

Рассматривается феномен и сущность термина «родительство» в нескольких аспектах, наводятся короткие исторические данные формирования родительства. Анализируются уровни формирования родительства: макроуровень, мезоуровень, микроуровень; рассматриваются внешние и внутренние факторы, которые обуславливают форимрование родительства.

Ключевые слова: родительство, родители, факторы родительства, уровни родтельства.

The phenomenon of paternalness is considered, essence over of concept "paternity" is brought in a few aspects, the short historical certificate of forming of paternity is given. The even forming of paternity is analysed: macrolevel, middle level, microlevel; external and internal factors which stipulate forming of paternity are considered.

Keywords: paternity, parents, factors of paternity, even paternities.

Батьківство є важливим елементом сімейної політики оскільки об'єктом сімейної політики в більшості випадків виступає сім'я з дітьми. Висока якість життя, суб'єктивне благополуччя особистості, щастя людини неможливе без самореалізації її в сімейній сфері життєдіяльності, передумовою якої є вироблення адекватних та реалістичних життєвих завдань, пов'язаних зі шлюбом та сім'єю. Все своє життя ми навчаємось бути батьками. Стаж нашого батьківства дорівнює віку наших дітей. Батьки навчаються і розвиваються разом із дітьми, отримують нові знання, набувають якостей та навичок, необхідних для виховання та розвитку дитини.

У науці батьківство як феномен вивчається в різних галузях: педагогіці, психології, соціології, соціальній роботі. Особливу увагу до феномена батьківства вчені різних галузей науки стали приділяти в останні десятиріччя. За визначенням Р.В. Овчарової батьківство - це соціально-психологічний феномен, що являє собою сукупність знань, уявлень та переконань стосовно себе у батьківській ролі, які реалізуються у всіх проявах поведінкової складової батьківства. Як надіндивідуальне ціле батьківство включає в себе подружню пару, яка вирішила дати початок новому життю, та саму дитину [6].

В літературі сутність батьківства як багатогранного явища тлумачиться в декількох аспектах [7, 335], а саме розглядається:

- як біологічний, соціокультурний та психологічний феномен; інтегральне психологічне утворення особистості (батька і/чи матері); надіндивідуальне ціле (ми-батьки);

- соціальний інститут, який поєднує два інших інститути – материнство і батьківство (у вузькому розумінні);

- діяльність батьків по догляду, матеріальному забезпеченню, вихованню, навчанню дитини;

- етап в житті людини, який починається з моменту зачаття дитини і не припиняється після смерті дитини;

- як буття, стан, перебування людини в положенні батька;

- об'єктивний факт походження дитини від конкретних батьків, засвідчений актовим записом про народження в органах РАЦС;

- суб'єктивне відчуття людини себе батьком;

- кровне споріднення між батьками і дитиною;

- усвідомлення батьками родинного зв'язку з дітьми.

Соціолог Чернова Ж.В. умовно виділяє два підходи до розуміння батьківства. Згідно з першим біологічна спорідненість є конституюючим елементом батьківства. В рамках такого підходу батьківство визначається як наслідок біологічної схильності та здатності представників обох статей до виконання функцій турботи й догляду за своїми (біологічними) дітьми; як константа, яка піддається мінімальним культурним і історичним змінам. Інший підхід – визначає батьківство як соціальний конструкт, якому властива історична і культурна варіативність. Останній підкреслює динамічний характер материнства і батьківства.

Коротко розглядаючи історичні аспекти формування батьківства, можна креслити наступні його етапи. На ранніх стадіях розвитку людства індивідуальне батьківство не було інституалізовано, доглядом за дітьми та їх вихованням займалася вся громада. Пізніше в часи розвитку феодалізму поширився інститут "воспітательства" – звичай обов'язкового виховання дітей поза батьківською родиною. Реальна батьківська поведінка не мала єдиної моделі, вона різнилася в залежності від сім'ї, від належності сім'ї певному стану, не співпадала з приписаними нормами. В ХV-XVI сторіччях збільшується увага до дітей, але перш за все у зв'язку з підвищенням вимогливості та строгості до них; підкреслюються обов'язки дітей по відношенню до батьків, обминається питання батьківських обов'язків по відношенню до дітей. Лише наприкінці XVIII – початку ХІХ сторіч в суспільній свідомості стверджується дитино центрична орієнтація, батьківська любов стає однією з головних моральних цінностей [4]. Протягом тривало часу інститут шлюбу та інститут батьківства були взаємопов'язані, що закріплювалося на рівні законодавства, моральних настанов, цінностей суспільства. Але у другій половині ХХ сторіччя батьківство і подружні стосунки почали розмежовуватися (індикатором цього процесу стало широке застосування в сімейному законодавстві багатьох західноєвропейських країн поняття "опіки"). Держава створює структурні умови для виконання батьківських ролей та втручається у разі необхідності в стосунки між батьками і дітьми.

В соціальному контексті батьківство є процесом забезпечення батьками (рідними чи прийомними) необхідних умов для повноцінного розвитку та навчання дітей [3]. Батьківство включає права та обов'язки щодо виховання, розвитку, утримання дитини, інші права та пільги, які надаються батькові (в широкому розумінні). Припиняється батьківство лише зі смертю батька (в широкому розумінні). Після позбавлення батьківських прав ім'я батька з акту запису про народження дитини не виключається. За ним залишається лише один обов'язок – утримання дитини".

В розумінні феномена батьківства поєднуються два його компоненти - материнство і батьківство, в яких звичайно підкреслюються біологічні та соціальні зв'язки між подружжям і дітьми, включаючи народження і виховання дітей, залучення їх до культурних та духовно-етичних цінностей суспільства. Взаємозв'язки між батьками й дітьми також включають психологічний вимір: психологічну підтримку, фасилітацію психічного та особистісного розвитку, надання психологічної допомоги тощо. Традиційно мати ідеалізується; вважається, що материнський інстинкт є вродженим, що він робить жінку більш терплячою, емпатійною, розуміючою та неодмінно допомагає їй інтуїтивно відчувати, що необхідно дитині. Батько ж часто уявляється як відсторонена від цієї діади людина, котра лише відвертає увагу матері на себе та без її допомоги не може зрозуміти потреб дитини. Однак життя інколи демонструє ситуації, які свідчать, що батько не тільки здатний з успіхом виконувати „материнські" функції, але й іноді краще за жінку відчуває і задовольняє фізіологічні та психологічні потреби дитини, отримуючи від цього справжнє задоволення. Таким чином, батьківство не є тотожним сумі материнства і батьківства, поняття "батьківство" являється надіндивідуальним цілим, яке виходить за межі індивіда, в той час як "материнство" і "батьківство" стосуються окремої особистості.

Готовність до батьківства, усвідомлення себе батьками, засоби виховання дітей у сімейної пари формуються під впливом ієрархічно організованих соціально-психологічних факторів макрорівня (на рівні суспільства), мезорівня (на рівні батьківської родини), мікрорівня (на рівні власної сім'ї) та індивідуального рівня особистості батьків [5;6]. Цей процес відбувається поступово, починаючи з дитинства, коли ми вбираємо в себе образи поведінки матері, батька, бабусь та дідусів, братів та сестер. Готуючись до народження дитини, ми поступово крокуємо до народження себе як матері та батька.

Все своє життя по мірі того, як ростуть наші діти, ми навчаємося бути батьками, постійно набуваючи навички і якості, необхідні для їх виховання та розвитку. Батьківська сім'я створює умови для формування батьківства, а наша сім'я - умови для його реалізації. У кожного процес усвідомлення батьківства відбувається індивідуально. Відповідальне батьківство розглядається як складова усвідомленого батьківства. В свою чергу усвідомлене батьківство визначається як "форма батьківства, яка базується на відповідальному ставленні батьків чи осіб, які їх замінюють, до створення умов для повноцінного розвитку дитини з урахуванням її особливостей" [5].

Фактори що обумовлюють формування батьківства, можливо поділити на зовнішні та внутрішні, які співвідносяться з вищенаведеними рівнями. До зовнішніх відносяться фактори макросистеми, мезосистеми та мікросистеми, до внутрішніх – фактори індивідуального рівня тобто індивідуальність людини, особливості її особистості.

На індивідуальному рівні батьківство формується під впливом особистісних та індивідуально-типологічних особливостей людини, її досвіду. Ідеал батька і матері являється складовою ідеалу чоловіка і жінки відповідно та одночасно складає загальний ідеал батьківства. Іноді цей образ виникає на основі позитивного прикладу своїх батьків, іноді – по контрасту зі спогадами про своє "важке" дитинство.

Науковці розрізняють дві стратегії реалізації батьківства [8]. Перша ґрунтується на сприйнятті особою народження дитини як обмеження, в тому числі і для самореалізації. В рамках другої в народженні дитини вбачається поява нових можливостей. Домінуюча негативна суб'єктивна оцінка батьківської ролі з часом призведе до дисгармонії дитячо-батьківських стосунків в родині. Найбільш оптимальною для дитини і батьків є друга стратегія, оскільки її реалізація через співрозвиток, співпрацю, співтворчість створює найкращі умови для розвитку особистості дитини, надає можливість батькам реалізувати себе як особистостям.

В сучасному світі жінкам і чоловікам доводиться долати існуючі стереотипи, адаптувати традиції сімейного життя виховання дітей до вимог часу. Якщо жінки мають краще вміння пристосовуватися і успішно освоюють нові ролі, то для багатьох чоловіків зміни усталених канонів породжують значні труднощі. Освоєння нових ролей помітно вплинуло на психіку і поведінку представників обох статей. Якщо сучасні жінки мають розвивати в собі незалежність, рішучість, наполегливість, стійкість, ініціативність, то втрата чоловіками монополії у цих традиційних для них сферах спонукає розвивати в собі здатність до компромісу, співпраці, порозуміння, вміння ставити себе на місце іншої людини, що у багатьох чоловіків та жінок породжує певні труднощі.

Звернення до недалекого радянського минулого України допоможе прояснити причини сучасних кризових явищ в інституті сім'ї та батьківства.

Радянська влада, з одного боку, апелювала до звільнення жінки від домашнього рабства та її рівності з чоловіками у праці. З іншого боку, сформувала образ жінки, як особи, що несе повну відповідальність за родину, дітонародження і таким чином, зробила її пануючою фігурою в сім'ї. Війна фактично зробила основною роль жінки і в економіці. Декілька повоєнних поколінь українських родин, вижили завдяки тому, що головну функцію збереження та захисту родини взяли на себе жінки.

Радянська державна політика втрутилася в самі основи сімейного життя і силоміць розірвала зв’язки, які формувались віками. Жінки на рівні з чоловіками були мобілізовані на розбудову держави, яка в свою чергу взяла на себе обов'язки виховання дітей. Діти, з раннього віку виховувались у державних закладах, де вони отримували харчування, догляд, навчання, але були позбавлені емоційної прив'язаності, яка є вирішальною у формуванні особистості.

Нині в закладах державної опіки в Україні виховується десятки тисяч дітей, більшість з яких мають живих батьків, неспроможних на емоційну близькість та відповідальність за життя і долю дитини.

Так, професійне зростання і досягнення є важливими як для чоловіка, так і для жінки. Тому однією з причин популяризації ідеї відповідального батьківства є можливість справедливого балансу і розподілу сімейної і професійної залученості дружини і чоловіка. Соціальна відпустка, за якою тато доглядає за дитиною, а мама працює, або навпаки в залежності від інтересів сім'ї і дитини - це сімейний вибір, що забезпечує збереження кваліфікації, особисте задоволення обох членів подружжя, покращення матеріального стану сім'ї та країни в цілому. Конвенція ООН про права дитини, ратифікована Верховною Радою України у 1991 році, відкривається з визнання країнами-учасницями того факту, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Стаття 18.1. Конвенції ООН про права дитини говорить «Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування» [2].

Як зазначено у Статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей [1]. Розуміння між батьками, підтримка, самореалізація, баланс сімейного та особистого, змістовне дозвілля, спільна участь у вихованні дітей, рівний розподіл домашньої роботи, як компоненти ідеї гендерної рівності, створюють сімейне середовище, сприятливе для розвитку дитини, дотримання її прав, формування гармонійної особистості, попереджують насильство і брутальне поводження з дітьми. Щаслива сім'я - найкращий життєвий сценарій, приклад для наслідування як дочками, так і синами.

Підводячи підсумок треба зазначити, що у період становлення батьківство є нестійкою структурою, яка проявляється у неузгодженості деяких компонентів між батьками, супроводжується періодично виникаючими конфліктними ситуаціями та відрізняється рухомістю структури. Батьківство як багатогранний феномен можна розглядати на двох рівнях, які одночасно є рівнями його формування. На первісному суб'єктивно-особистісному рівні під впливом сукупності факторів макросистеми, мезосистеми і рівня конкретної особистості відбуваються процеси інтеріоризації, становлення і формування компонентів батьківства (цей рівень складається ще до початку сімейного життя, до народження дитини). З народженням дитини під впливом факторів мікросистеми батьківство починає складатися на надіндивідуальному рівні через інтеграцію суб'єктивно-особистісних рівнів батька і матері. На цьому рівні батьківство набуває своєї завершеності.

Бібліографічні посилання

1. Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 p. N 2402-ІІІ (Із наступними змінами). - (режим доступу) // www. zakon.rada.gov.ua.

2. Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2006 р. N 229-р. - (режим доступу) // www. zakon.rada.gov.ua.

3. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка у схемах і таблицях: Навч. посіб. - К.: Логос, 2003. – 208 с.

4. Кон И.С. Отцовство как социокультурный институт [Текст] // Педагогика, 2005. - № 9.

5. Кравець В.П. Психофізіологічні та психолого-педагогічні аспекти формування усвідомленого батьківства. - К.: Видавн. Центр «Академія», 2001. - 244 с.

6. Методичні матеріали з питань формування усвідомленого батьківства [Текст] / (заг. ред. Г.М. Лактіонової). – К.: Держсоцсужба, Християнський дитячий фонд, 2006. – 96 с.

7. Овчарова Р.В. Психологическое сопровождение родительства. -М.: Изд-во Ин-та психотерапии, 2003. - 319 с.

8. Овчарова, Р.В. Родительство как психологический феномен [Текст]: Учебное пособие. / Р.В. Овчарова. - М.: Московський психолого-социальный институт, 2006. – 496 с.