Зубенко Ганна Андріївна

Зубенко Анна Андреевна

ZubenkoAnna Andreevna

Прийомна сім’я – як одна із пріоритетних форм влаштування дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Приемная семья – как одна из приоритетных форм устраивания детей – сирот и детей, лишенных родительской заботы.

Receiving family – as one of priority forms of arranging of children – orphans and children, deprived paternal anxiety.

• Проаналізовано роль держави в соціальному захисті дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Розглянуто прийомні сім’ї – як одну їз пріоритетних форм влаштування дітей зазначеної категорії. Окреслено коло проблем при створенні прийомних сімей та влаштуванні до них вихованців.

Ключові слова: соціальний захист, прийомна сім’я, сімейні форми влаштування, захист дитинства.

• Проанализирована роль государства в социальной защите детей – сирот и детей, лишенных родительского попечения. Рассмотрены приемные семьи – как одна из приоритетных форма устройства детей, обозначенной категории. Очерчено круг проблем при создании приемных семей и устройства в них воспитанников.

Ключевые слова: социальная защита, приемная семья, семейные формы устройства, защита детства.

• The role of the state is analysed in social defence of children – orphans and children, deprived paternal anxiety. Receiving families are considered – as one of priority forms of arranging of children of the noted category. Outlined circle of problems at creation of receiving families and arranging to them of pupils.

Keywords: social defence, receiving family, domestic forms of arranging, defence of childhood.

За всіх часів був актуальним захист материнства і дитинства. Сьогодні одним із стратегічних загальнонаціональних пріоритетів України є охорона дитинства, бо вислів: «Діти – наше майбутнє» не просто гарна фраза. Майбутнє нашої держави залежить від того, як психологічно, інтелектуально та фізично розвинуті наші діти. У Загальній декларації прав людини, прийнятій у 1948 році зазначено «… що діти мають право на особливе піклування та допомогу»[1].

Економічні та соціальні чинники, такі як: низький матеріальний рівень забезпечення населення, в тому числі і сімей з дітьми, поширення безробіття, зростання кількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей призводять до збільшення соціального сирітства у нашій державі. В Конвенції ООН про права дитини зазначено «…у всіх країнах світу є діти, що живуть в виключно складних умовах, і що такі діти потребують особливої уваги»[2]. В сучасний економічно - нестабільний час на Україні особливо актуальним постає захист соціально – незахищених дітей: дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

За роки незалежності Україна пройшла динамічний шлях становлення та розвитку ефективної державної політики у сфері захисту прав дітей. Було розроблено та прийнято ряд нормативно - законодавчих актів щодо соціального захисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: Закони України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» (1995 р.), «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (21 червня 2001 р.), «Про освіту» (1992p.), Сімейний Кодекс (2002 р), Закон України «Про охорону дитинства» (24 квітня 2001 р.), котрий визначив охорону дитинства як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і встановив основні засади державної політики у цій сфері, Закон України «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Указ Президента України «Про проведення в Україні у 2008 році Року підтримки національного усиновлення та інших форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 р. № 905 «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей» та від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» та інші.

Основний міжнародний акт у сфері захисту прав дітей - Конвенція ООН про права дитини, прийнята 20 листопада 1989 року резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН. Документ ратифікований 193 країнами світу. Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини 27 лютого 1991 року, таким чином взявши на себе низку зобов’язань щодо поліпшення захисту прав та інтересів дітей, охорони їх здоров’я, забезпечення добробуту тощо. У 2003 та 2005 роках Верховна Рада України ратифікувала два факультативних протоколи до Конвенції про права дитини.

Основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї, сприяння їх усиновленню. Конвенція ООН про права дитини зазначає «дитині для повного та гармонійного розвитку його особистості необхідно виховуватись в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння»[2].

Однією з пріоритетних форм влаштування дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на Україні є прийомна сім’я. Діти, чиї батьки померли або в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов’язки, потребують родинного тепла і виховання. Держава визначила важливе завдання забезпечити належні умови для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Над досягненням цієї цілі працюють Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини спільно з Державною соціальною службою для сім’ї, дітей та молоді та іншими органами влади.

Для упорядкування питання створення прийомних сімей 26.04.2002 р. прийнято Положення про прийомну сім’ю, затверджене постановою Кабінету Міністрів № 565, яким, зокрема, встановлено, що метою утворення прийомної сім’ї є забезпечення належних умов для зростання в сімейному оточенні дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, шляхом улаштування їх у сім’ї на виховання та спільне проживання. Діти до сімейних форм виховання влаштовуються відповідно до «Порядку вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей, до сімейних форм виховання», затвердженого наказом Міністерств України у справах сім'ї, молоді та спорту, освіти і науки, охорони здоров'я від 02 лютого 2007 року № 302/80/49.

Згідно визначення, наданого в Положенні про прийомну сім’ю: прийомна сім’я – сім’я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Особливістю прийомної сім’ї як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування, є те що:

· дитина, яка виховується в прийомній сім’ї, не позбавляється статусу дитини – сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги передбачені законодавством для таких категорій дітей;

· кандидати в прийомні батьки обов’язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов’язаних із приходом в сім’ю нового вихованця, опанування соціального статусу – вихователя прийомної дитини;

· прийомні батьки у вирішені проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї. Соціальний працівник виступає посередником між прийомною сім’єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;

· утримання прийомної дитини в сім’ї фінансується державою, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;

· сім’я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сім’ї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов’язки обох сторін; [3]

Враховуючи, що усиновлюються переважно діти молодшого віку, то для дітей, старших 6 років, улаштування в прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу часто є чи не єдиною можливістю реалізувати своє право на виховання в сім’ї [4].

За даними Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини, з року в рік зростає кількість дітей, що виховуються в прийомних сім’ях. Сенс інституту прийомних сімей полягає в тому, що дитина приходить у звичайну сім’ю, яка нічим не відрізняється від мільйонів інших.

Міністр України у справах сім'ї, молоді та спорту Юрій Павленко зазначив: «Ми переходимо на якісно новий рівень захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо ще три роки тому перед нами стояли завдання створення та збільшення кількості таких сімейних форм, як прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, активізація національного усиновлення, формування нормативно-правової бази системи державного захисту дітей, то зараз на перший план виходить, не збавляючи темпів розвитку сімейних форм виховання, забезпечити контроль за якістю перебування і виховання дитини в новій родині».

Але, не зважаючи на те, що Україна переходить на якісно новий рівень захисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при створенні прийомних сімей та влаштування в них дітей існує ряд проблемних питань:

1. Встановлення контакту між дитиною та прийомними батьками проводиться не завжди в присутності працівника служби у справах дітей та працівника центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, через те, що керівники закладів не завжди повідомляють про приїзд іногородніх потенційних прийомних батьків.

2. Непоодинокі випадки, коли під час відвідування інтернатних закладів кандидатами в усиновлювачі або в прийомні батьки за направленням служби у справах дітей з метою знайомства з дитиною, працівники цих закладів повідомляють про наявність родичів, які планують забрати дитину додому. Понад те, такі діти як перебували, так в подальшому і залишаються у закладах.

3. Мають місце факти, коли керівники дитячих державних закладів чинять перешкоди при передачі вихованців прийомним батькам.

4. Працівниками служб у справах дітей системно не проводиться аналіз недоліків та проблем, виявлених при створенні та функціонуванні прийомних сімей для висвітлення цих питань при проведенні обов'язкового курсу навчання кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі, що проводиться центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

5. При доборі претендентів на прийомне батьківство, не завжди звертається увага на приховані мотиви. Може статися, що бажання створити прийомну сім'ю містить приховане бажання отримати для своєї родини додаткове фінансування чи безкоштовну робочу силу за рахунок дітей. Ефективність діяльності дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей залежить від соціального супроводу, який здійснюється відповідними уповноваженими органами.

Зважаючи на вищезазначене, професійний рівень спеціалістів соціальної сфери, які займаються добором кандидатів на роль прийомних батьків потребує постійного вдосконалення. Бо від професійної та злагодженої співпраці причетних до цього питання спеціалістів залежить результат цієї роботи, та в першу чергу вирішення долі кожної конкретної дитини. Тому плідна співпраця, взаємодопомога та порозуміння у вирішенні проблемних питань при влаштуванні дітей в сім'ю приведе до позитивних результатів та забезпече щасливе майбутнє всім дітям, допоможе кожній дитині знайти свою щасливу родину.

Сьогодні перед країною стоїть завдання посилення результативності позитивних процесів у сфері соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у першу чергу – у сфері розвитку сімейних форм виховання. Адже очевидно, що саме сім’я як ніхто інший здатна створити всі необхідні умови для виховання та розвитку дітей, оточити їх атмосферою особливої уваги і турботи. Тому спільним завданням як держави, так і громадськості є забезпечення права кожного маленького громадянина нашої держави на виховання в сімейному оточенні. [4]

Як висновок, слід зазначити, що Україна здійснила значні кроки в системі розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, особливо в якісному та кількісному розвитку прийомних сімей. При усуненні недоліків, виявлених в процесі формування та функціонування прийомних сімей на Україні буде забезпечено належні умови для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Матеріали цієї статті можуть бути використанні для написання магістерської роботи та для застосування у роботі служб у справах дітей.

Список використаної літератури:

1. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 г. // Права человека. Международная защита прав и свобод человека : сб. междунар. договоров. — М. : Юрид. лит., 1990.

2. Конвенция ООН о правах ребенка от 20 ноября 1989 г. // Международные акты о правах человека. — М.: Изд. группа Норма-инфра, 2000.

3. «Державна тематична доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2008 року «Реалізація права дитини на виховання в сім’ї» // Офіційний сайт Міністерства України у справах сімї, молоді та спорту Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини в Інтернеті http://ditu.gov.ua

4. Белухин Д.А. Основы личностно-ориентированной педагогики. Курс лекций. - Москва - Воронеж: Институт практической психологии, 2006. - 348 с.