Калашник О.С., викладач

Класичний приватний університет

м. Запоріжжя

стимулювання активності студентів до

спортивної діяльності

Фізичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку суспільства має відображати нові підходи до формування особистості. Активність у фізкультурно-оздоровчій діяльності – необхідна умова гармонійного розвитку студентської молоді, що набуває якості цілеспрямованого впливу на конкретну людину згідно її потреб. Фізичне виховання покликане формувати в студентства дбайливе ставлення до власного здоров’я та фізичної кондиційності, комплексно розвивати фізичні й психічні якості, сприяти творчому використанню засобів фізичної культури в організації здорового способу життя.

Одним з важливих завдань національної освіти є підготовка висококваліфікованих педагогічних кадрів. Учитель виконує важливу соціальну функцію – здійснює духовний, розумовий, фізичний розвиток і виховання особистості. Його праця спрямована не лише на організацію навчально-пізнавального процесу, а й на організацію позааудиторної, оздоровчої діяльності учнів, систематичне розв’язання завдань формування активного громадянина. Тому основні напрями розбудови сучасної вищої школи вимагають пошуку ефективних шляхів здійснення професійної підготовки майбутніх учителів, завданням яких є не тільки оволодіння фундаментальними фаховими знаннями, а й сприяння становленню культу здоров’я, виховання фізично, психічно і духовно здорового громадянина держави.

Одним з важливих завдань вищих педагогічних навчальних закладів є формування активності майбутнього вчителя до фізкультурної діяльності, яка зумовлює прояв ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, є важливим засобом поліпшення фізичного, психічного здоров’я й, у той же час, одним з показників ефективності процесу професійної підготовки, оскільки ставлення вчителя до фізкультурної діяльності проектується на учнів, є прикладом для наслідування.

Аналіз досвіду освітньої та виховної практики свідчить, що залишається актуальною проблема дефіциту рухової активності, зниження імунітету та поширення пов’язаних з цим захворювань серед студентів вищої педагогічної школи. Зазначені явища зберігають стійку тенденцію, що обумовлюється протиріччям між декларативним та реальним ставленням до фізичної культури, відбиваються на стані здоров’я, фізичному розвитку й підготовці студентів, їхніх ціннісних орієнтаціях, ставленні до власного фізичного та психічного благополуччя і, врешті-решт, на майбутній професійній діяльності.

Найбільш продуктивним підходом до розробки даної проблеми є дослідження внутрішніх резервів активності особистості студента як суб’єкта навчальної та професійної діяльності. Одним з основних джерел активності особистості є стимули, що надають процесу фізичного виховання дієвої спрямованість та суб’єктивно значущої позитивності. Тому формування фізичної культури майбутнього фахівця – це, перш за все, проблема стимулювання активності студентів вищої педагогічної школи до свідомої, особистісно-значущої фізкультурної діяльності.

Теоретичний аналіз психолого-педагогічних досліджень свідчить, що проблема стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності не знайшла належного висвітлення в науково-методичній літературі. Поряд із широким вживанням понять “стимул”, “стимулювання”, “активність”, усе ще не вироблено єдиного погляду на сутність зазначених дефініцій, що не можна вважати виправданим для наук про людину.

Одним з головних завдань процесу стимулювання є активізація фізкультурного інтересу, оскільки без цього психологічного механізму не може здійснюватися розвиток мотиваційної та емоційної сфер людини у фізкультурній діяльності. Розв’язання даної проблеми поєднано з двома головними завданнями при підготовці студентів до професійної діяльності та організації самостійного життя: по-перше, сприяти найбільш повноцінному відображенню й розкриттю у свідомості студентів значення фізкультурної діяльності для майбутнього професійного та особистісного становлення; по-друге, на цій основі спонукати та підтримувати відповідне ставлення до всіх структурних компонентів фізкультурної діяльності, яке було б наповнене готовністю самостійно здобувати інформацію, вільно оперувати набутими фізкультурними знаннями, реалізовувати уміння та навички у практичній діяльності. Розв’язання цих завдань у значній мірі забезпечує поєднання розвитку й навчання, показником та однією з форм відображення якого є фізкультурний інтерес.

Факторами, що визначають потреби, інтереси й мотиви включення студентів у фізкультурну діяльність, є: стан матеріальної спортивної бази, спрямованість навчального процесу і зміст занять, рівень вимог навчальної програми, особистість викладача, власний стан здоров’я, частота проведення занять, їхня тривалість та емоційне забарвлення тощо.

За результатами дослідження, найбільш значущими для студентів є мотиви емоційного задоволення, фізичного та соціального самоствердження. Найменш сформованими є спортивно-пізнавальні та громадсько-патріотичні мотиви. Різниця між найбільш і найменш значущими групами мотивів є достатньо суттєвою і становить 32%. Не можна не відзначити той факт, що мотив підготовки до професійної діяльності займає в структурі мотивації до занять фізичною культурою і спортом тільки 7 рангове місце. В цілому мотивація занять фізичною культурою та спортом у значної кількості студентів знаходиться на низькому рівні, оскільки студенти не сприймають заняття фізичною культурою та спортом як засіб особистісного розвитку, самовдосконалення й підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Стимулювання активності до фізкультурної діяльності вимагає врахування у навчально-виховному процесі таких напрямів впливу: особистісного (формування адекватної самооцінки, позитивної Я-концепції, розвиток гуманістичної спрямованості студента), професійного (оволодіння елементами професійної техніки), профілактичного (оволодіння прийомами і засобами попередження професійних захворювань), активізуючого (підвищення працездатності), релаксуючого (засвоєння прийомів релаксації, подолання психофізіологічних бар’єрів), соціального (засвоєння навичок міжособистісної взаємодії, вмінь співпраці в колективах).

Стимулюванню активності студентів до фізкультурної діяльності сприяє дотримання наступних педагогічних умов, пов’язаних сутнісними зв’язками:

– впровадження у практику викладання методів і засобів активізації студентів до фізичної культури та спорту;

– розширення сфери фізкультурної діяльності студентів за рахунок позааудиторних форм роботи;

– забезпечення тісного взаємозв’язку фізичного виховання з професійною орієнтацією особистості майбутнього педагога, де фізкультурна діяльність – один із способів реалізації професійних планів і намірів, життєвого призначення, умова успішного виконання соціальних і професійних функцій.

Стимулюванню активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності сприяє взаємопов’язана система академічних занять та позааудиторних форм діяльності, а саме: ранкова гігієнічна гімнастика, фізкультхвилинки під час самостійних занять, прогулянки, заняття у групах загальної фізичної підготовки, секційні заняття з різних видів спорту, спортивні змагання, спортивно-розважальні свята, туризм, самостійна робота з розвитку фізичних якостей.

Основою методичних рекомендацій щодо стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності є:

– використання інтегральної оцінки визначення ефективності фізичного виховання і дотримання принципу стимулювання діяльності на основі особистих досягнень. Відповідно до даного принципу темпи приросту основних показників фізичної підготовленості студентів необхідно планувати лише на основі їх індивідуальних результатів;

– впровадження у навчально-виховну роботу наступних методів і засобів активізації фізкультурної діяльності: створення ситуації успіху, позитивного емоційного фону на заняттях; урізноманітнення засобів, спеціальних методів фізичного виховання та форм організації академічних занять; стимулювання студентів заохоченням, покаранням, довірою, гласністю досягнень, оцінкою; виконання фізіологічних дослідів і педагогічних спостережень;

– формування у студентів умінь, необхідних для організації самостійної фізкультурної діяльності, а саме: постановка мети, планування, розвиток основних фізичних якостей, контроль за функціональним станом організму під час занять фізичними вправами та після них;

– поєднання теоретичної та практичної підготовки студентів, яка моделює професійно-педагогічну діяльність майбутніх учителів;

– розширення сфери позааудиторної фізкультурної діяльності, основні напрямки удосконалення якої включають: методичне забезпечення фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи студентів; підготовку фізкультурного активу, який здійснює керівництво даним процесом; системне планування фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової діяльності у гуртожитку, на факультеті, в університеті; участь студентів в організації та проведенні спортивних змагань, свят, туристичних походів тощо;

– розкриття перед студентами значення навчальної дисципліни “Фізичне виховання” в цілому й окремих її завдань для майбутньої професійної діяльності, а саме: розширення знань студентів про функції фізичних вправ у формуванні елементів педагогічної майстерності та у профілактиці професійних захворювань.

У стимулюванні активності студентів до фізкультурної діяльності визначальне місце відіграє особистість викладача фізичного виховання. Багатство його професійної культури та педагогічної майстерності має забезпечувати такі способи і прийоми педагогічного впливу, які збагачують емоційний досвід студентів, розвивають уяву, підвищують інтерес, формують у них особистісне ставлення до практики фізичного виховання.

У сучасних умовах життя фізична праця всі частіше заміщається діяльністю, що характеризується більшими розумовими й емоційними навантаженнями при незначній м'язовій. Поряд з нервово-психічною перенапругою формується синдром гипокинезии (від грецького hypo - зменшення, kinesis - рух). Синдром містить у собі непропорційний розвиток, надлишкову масу тіла, порушення обміну речовин, психоемоційні розлади. Збільшується ризик розвитку захворювань серцево-судинної системи.

Одним з важливих шляхів усунення факторів ризику є впровадження фізичної культури в повсякденне життя людини. Однак заняття фізичною культурою мінімальну користь приносять при створенні комплексної системи тренувань із обліком віково-полових особливостей, індивідуального здоров'я, екологічних факторів і т.д. У протилежному випадку ефективність спортивних тренувань може бути різко знижена, і замість користі вони можуть принести шкоду.