Краснопер Ю.О., Чимирис С.В.

Донецький національний університет экономіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Напрямки удосконалення механізму санації підприємств в сучасних економічних умовах

Сучасна економічна ситуація в Україні та в Донецьку, зокрема, змушує керівників підприємств постійно приймати рішення за умов невизначеності. В умовах фінансової і політичної нестабільності все частіше комерційна діяльність супроводжується кризовими ситуаціями, результатом яких стає неспроможність або банкрутство підприємства.

Процедура банкрутства, сам термін «неспроможне підприємство» у більшості людей асоціюється з руйнуванням, оскільки результатом ухвалення рішення про неспроможність підприємства є повне припинення діяльності підприємства, його ліквідація та розпродаж активів для сплати боргів.

Однак чинним законодавством передбачений план порятунку, згідно з яким існує можливість застосування різних реорганізаційних процедур. Та слід відзначити, що величезний потенціал, закладений у реорганізаційних процедурах не використовується повною мірою. Тому виникає наукова і практична необхідність вивчення питань теорії і практики антикризового управління за сучасних економічних умов і, зокрема, питань санації підприємств.

Метою даної статті є загальний розгляд напрямків удосконалення механізму санації підприємств відповідно до особливостей сучасних економічних умов.

У науковій літературі питання щодо санації обговорюються доволі активно в працях А.Бланка, С.Довбні, О.Копилюка, Н.Лобанової, О.Терещенка, М.Титова та багатьох інших.

Статистичні данні свідчать про те, що процедура санації останні роки інтенсивно здійснюється на підприємствах України і, зокрема, Донецькій області (табл.1)[1].

Таблиця 1.

Проведення санації на підприємствах Донецької області .

	На 01.05.2004	На 01.09.2005	На 01.03.2007
Кількість підприємств на стадії санації, з них:	160	63	41
- державної форми власності	24	25	20
- вугільних підприємств	15	16	13
Кількість підприємств, за якими затверджені плани санації, з них:	32	35	33
- державної форми власності	6	10	4
- вугільних підприємств	4	6	6

Взагалі існує безліч визначень терміну «санація», однак усі вони не є вичерпними.

Найбільш використовуване визначення санації – система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових і соціальних заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності на досягнення ліквідності, прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді [2].

Санація може розглядатись як юридична процедура, та як процедура, яка відображає її економічний аспект.

Як показує об’єктивна дійсність, санація передбачає не тільки відновлення платоспроможності підприємства, а й підвищення їхньої адаптивності до умов ринку. Таким чином санація представляє реальну можливість подолання кризових ситуацій, зумовлених як внутрішніми процесами, так і зовнішнім середовищем, яке постійно змінюється.

Однак санація – це не тільки юридична процедура, пов’язана з виконанням завдання сплати боргів кредиторам, а, насамперед, комплекс різноманітних заходів, які дозволяють підприємству подолати кризу, сформувати та утримати конкурентні переваги і забезпечити ефективність у довгостроковій перспективі.

У процесі впровадження санації перед підприємством найчастіше постає комплекс проблем, які обмежують чи позбавляють його можливості виконати поставлену задачу досягнення ефективності. Дані проблеми пов’язані з особами, які беруть участь у процесі оздоровлення підприємства, а також нечітко визначеними часовими межами здійснення процедури.

Тривалість процедури санації – 12 місяців і може бути подовжена не більше ніж на 12 місяців. Основним документом є план санації, що складається арбітражним керуючим протягом 3 місяців з моменту введення процедури санації. Потім план санації розглядається на засіданні комітету кредиторів. скликати його керуючий санацією зобов’язаний у чотирьохмісячний термін з дня впровадження процедури санації.

Однак термін підготовки й схвалення плану санації є занадто тривалими, таким чином, на саму процедуру санації залишається недостатньо часу порівняно з часом, який витрачається тільки на її схвалення й узгодження.

Також, слід звернути увагу на те, що через те, що керуючий санацією може здійснювати угоди з розпорядження майном, може виникнути ситуація, яку прийнято називати «банкрутством банкрута», коли боржник не в змозі виконати зобов’язання, що виникли в процесі зовнішнього керування.

Так як в обов’язки арбітражного керуючого входить прийняття в господарське ведення майна боржника та його інвентаризація, то доцільно проводити повний аналіз діяльності підприємства і оцінку його майна вже на стадії розпорядження майном. Причому у процесі визначення вартості підприємства необхідно робити не просто оцінку майна підприємства, а оцінку бізнесу в цілому з обліком і детальним аналізом потенційних можливостей підприємства. Це призведе до економії часу на оцінку бізнесу як у випадку успішної реалізації процедури санації з подальшим продажем бізнесу, та і його банкрутством і дасть повну інформацію про наявні на підприємстві активи та їхню структуру.

Важливо враховувати ще й те, що при ухваленні рішення про санацію, крім всіх офіційних учасників даного процесу, важливу роль відіграють «тіньові» чинники. Цікавим є те, що в ході банкрутства усуваються від управління акціонери і керівники підприємства.

Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного характеру. Відновлення платоспроможності відбувається за рахунок залучення засобів: інвесторів; третіх осіб. Здійснення подібних заходів дозволить компанії зменшити обсяг зобов’язань перед кредиторами або знизити ризик їхнього невиконання.

Ще одним з таких заходів є реструктуризація підприємства. Практика свідчить, що в більшості випадків кредитори вибирають реструктуризацію підприємства у формі реорганізації шляхом поділу. Та безумовно, дана форма санації не завжди призводить до відновлення платоспроможності боржника[3].

Тому варто використовувати таку форму фінансового оздоровлення, як обмін боргів на акції або передачу акцій інвестору, обмін на погашення боргу акціонерного товариства.

Схема обміну боргів на акції є доволі доцільною. Для того, щоб її збалансовано вмонтувати в схему регулювання неспроможності, необхідно вирішити низку принципових задач. А саме: необхідно створити правовий механізм обмеження можливостей зловживань; ретельно проаналізувати макроекономічні наслідки застосування моделі, що дозволяє невеликій групі одержувати контроль над підприємством за рахунок обмеження прав усіх інших і використовувати цей механізм для подальшого стрімкого нарощування капіталу.

Таким чином, як висновок можна відмітити, що основною ідеєю санації є фінансове оздоровлення підприємства. Запропоновані рекомендації повинні дати змогу удосконалити практичну реалізацію процедури фінансового оздоровлення підприємства, підвищити його платоспроможність, знизити рівень «криміналізації» санації і таким чином поліпшити стан національної економіки в цілому.

Література:

1. Ежеквартальный экономико-правовой бюллетень// Банкротство: проблемы и решения. – 2008. - №2. – с. 4-5.

2. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2006. – 420 с.

3. Полякова Б.М. право несостоятельности (банкротства) в Украине. – К.: Iн Юре, 2003. – 440 с.