Филологические науки/1. Методика преподавания языка и литературы.

Шендерук О.Б., Пермінова В.А.

Чернігівський державний інститут економіки і управління

Комунікативний метод як засіб навчання мовлення

Мовлення це надзвичайно складне явище. По-перше , воно виконує в житті людини функцію засобу спілкування . Розуміння того , як це відбувається , перш за все необхідне викладачу для успішного викладання . По-друге , мовлення – це діяльність , точніше , один з видів людської діяльності . По третє , важливо пам’ятати , що в результаті мовлення виникає його продукт – висловлювання.

Якщо спробувати в загальних рисах визначити комунікативність , то можна сказати , що вона заключається в подібності процесу навчання до процесу комунікації . Точніше кажучи , комунікативний метод базується на тому , що процес навчання є моделлю процесу комунікації .

Основними ознаками методу навчання є наступне :

1) Диференційованість , що виявляється в тому , що кожен метод служить засобом досягнення певної мети.

2) Незалежність методу від умов навчання .

3) Спроможність методу охоплює всі сторони навчання даному виду мовної діяльності , це досягається за рахунок сукупності принципів , що входять до методу , за рахунок повноти їх номенклатури , а також за рахунок об’єму змісту кожного з них .

4) Наявність у методі основного стрижня чи , користуючись словами М.В. Ляховицького , „ домінуючої ідеї , вирішення головної методичної задачі „. Ця основна ідея цементує всі принципи , що входять до методу , інтегрує їх.

На основі цього ми визначаємо метод як систему функціонально - взаємообумовлених частково методичних принципів , об’єднаних єдиною стратегічною ідеєю , спрямованою на навчання будь якому виду мовної діяльності .

Процес навчання як модель не може обмежуватись наявністю подібних до процесу комунікації параметрів , оскільки навчання як таке повинно володіти специфічними параметрами .

Комунікативність передбачає мовну спрямованість навчального процесу , яка заключається в тому , що шлях до цієї мети є саме практичне використання мови . Постійне практичне використання мови допомагає учням побороти нелюбов до лінгвістичних маніпуляцій , робить навчання привабливим , бо узгоджується з кінцевою метою , і тим самим забезпечує засвоєння мовлення як засобу спілкування .

Мовна спрямованість навчального процесу виявиться можливою лише при наявності мовно-розумової активності учнів , яка головним чином характеризує їх діяльність . Мовною розумова активність – серцевина комунікативного процесу навчання .

Мовна спрямованість передбачає мовленнєвість вправ , тобто ступінь , міру їх уподібнення мовленню . Це перш за все стосується вправ для формування навичок і означає використання з цією метою умовно - мовленнєвих , а не мовних вправ . Проблема , таким чином , зводиться до організації мовного партнерства в навчальному спілкуванні .

При навчанні говорінню основною задачею є розвиток мовного вміння , яке тісно пов’язане з комунікативною функцією мислення . Саме при наявності комунікативної задачі у мовника з являється внутрішня , мовно-розумова , активність . Сказане дозволяє сформулювати наступне правило , що витікає з принципу мовленнєвої спрямованості ; при навчанні говорінню необхідно постійно викликати мовно-розумову активність учнів , при допомозі комунікативних задач мовного спілкування .

Комунікативність включає в себе індивідуалізацію навчання мовній діяльності , під якою розуміємо врахування всіх властивостей учня як індивідуальності : його здібностей , вміння здійснювати мовну і навчальну діяльність і головним чином його особливих якостей . Для комунікативного методу індивідуалізації є головним засобом створення мотивації і активності . Комунікативність пов’язана з поняттям функціональності. Це поняття означає , що будь-яка мовна одиниця , і мовна форма виконує в процесі комунікації певні мовні мовні функції Функціонально орієнтований відбір матеріалу повинен іти не по лінії вилучення з системи мовних засобів якихось цілих „ вузлів „ , а по лінії вилучення функціонально взаємозамінних форм . Наприклад , у будь якій системі мовних засобів є кілька можливостей висловити , скажімо , таку мовну функцію , як „ сумнів „ . Повний спектр цих можливостей засвоїти в навчальному закладі неможливо і непотрібно . Але вилучити цей „ вузол ” із спілкування не можна : учень повинен вміти висловити сумнів хоча б одним способом. Функціональність передбачає опору не на систему мови , а на систему мовних засобів .

Комунікативність передбачає ситуативність навчання . Ситуативність , як принцип означає ,що все навчання говорінню відбувається на основі і за допомогою ситуацій . До того ж визначення поняття „ ситуація „ в комунікативному методі істинно різниться від інших визначень . Ситуація є така динамічна система відносин тих , що спілкуються , яка завдяки її відображеності у свідомості , народжує особистісну потребу в цілеспрямованій діяльності і живить цю діяльність . Велика роль ситуації в розвитку якості самостійності . Вона розвивається саме тому , що ситуація - явище ідеальне , суб’єктивне , „ внутрішнє ” , а не зовнішнє , що привчає людину спиратися на внутрішню наочність , на мислення , а не на різноманітні опори . Жодна мовна ситуація при розвитку вміння не повинна повторюватись. Тільки в цьому випадку вміння буде дійсно динамічним , а мовна поведінка мовника – адекватна будь-якій новій ситуації Найважливішою перевагою варіативності , як умови є те , що вона розвиває динамічність мовного вміння . Отже ,при розвитку мовного вміння необхідне постійне варіювання мовних ситуацій з метою створення якості динамічності у мовного вміння .

Роль інтересу в навчанні завжди високо оцінювалась всіма педагогами. „ Знання , засвоєні без інтересу , не забарвлені власним позитивним ставленням не стають активним надбанням людини „. Важливість інтересу полягає в тому , що він є і передумовою навчання і його результатом. Для розвитку інтересу до оволодіння мовним вмінням необхідне постійне впровадження новизни у всі елементи навчального процесу .

Таким чином , комунікативний метод навчання говорінню , як виду мовної діяльності і засобу спілкування включає в себе 5 принципів :

1) принцип мовно-розумової активності ;

2) принцип індивідуалізації при ведучій ролі його особистісного аспекту ;

3) принцип функціональності ;

4) принцип ситуативності ;

5) принцип новизни .

Подані принципи повністю відображають закономірності комунікативного навчання .