Філософія / 2. Соціальна філософія

Д. філос. н., проф. Дзьобань О.П.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого,

м. Харків, Україна

Свобода і право: філософські аспекти осмислення

Якщо право є об’єктом вивчення переважно юридичної науки і розумінню права в юриспруденції присвячено безліч досліджень, то вивченням свободи в різній її інтерпретації разом з юристами займаються й представники багатьох інших наук. Вказана обставина зумовлює й виникнення різних питань взаємодії свободи з таким складним явищем, як право.

Різні розуміння свободи не слід змішувати між собою, адже плутанина в них пов’язана передусім з особливостями української мови. В англійській мові, наприклад, існує смислова відмінність між термінами «liberty» й «freedom», які мають однаковий український переклад. Разом з тим, в юридичній науці вже давно прийнято говорити про широке й вузьке поняття держави, поняття права природного й позитивного, про інші юридичні явища в широкому й вузькому, тому або іншому сенсі. При визначенні свободи необхідно дотримуватися тієї ж логіки. Немає єдиного поняття свободи, єдиним є лише позначення (термін), причому самих різних явищ.

Термін «свобода» досить широко використовується в позитивному праві, тобто в спеціально-юридичному значенні. Філософське розуміння свободи також є неоднозначним, що пояснюється тим, що і в науці, і в житті поняття «свобода» вживається дуже широко: стосовно багатьох явищ і процесів дійсності. Свобода як здатність і можливість людини діяти відповідно до своїх потреб, інтересів і цілей, є, по справедливому зауваженню Сартра, не властивістю, а субстанцією людини. Все це свідчить на користь того, що вона має фундаментальне значення у визначенні людини як мислячого і самостійно діючого суб’єкта, який володіє можливістю вибору відповідно до своєї волі. Крім того, свобода розуміється нами не тільки як специфічно людське, але і як соціальне явище. Філософський парадокс свободи полягає в тому, що свобода може бути усвідомлена людиною тільки в системі соціальних зв’язків [2].

Таким чином, свобода у філософському розумінні постає в двоякому вигляді. З одного боку, як явище психологічного порядку, з іншого – як суспільне явище. В останньому випадку вона виявляється в тій або іншій поведінці людини й отримує оцінку з боку інших людей. Тому свобода у філософському розумінні виступає в двох основних сенсах: як внутрішня свобода і як свобода зовнішня.

Уявляється, що вивчення питань взаємодії права і свободи у філософському сенсі дозволяє зробити досить цікаві висновки, що мають і теоретичну, і практичну значущість. Перш за все, викладене вище філософське розуміння свободи дозволяє досить чітко розмежовувати такі категорії, як право і мораль.

Внутрішня свобода лежить у сфері моральності. Правом же визначаються не внутрішні спонукання, а зовнішні дії. Але, оскільки зовнішні дії залежать від внутрішніх спонукань, то право не може не враховувати внутрішньої свободи індивіда. У будь-якому випадку, поки особа діє в межах наданої їй законом зовнішньої свободи, праву немає справи до її помислів, «але як тільки вона переступає ці межі й порушує закон, то виникає необхідність визначити її провину, а це неможливо зробити, не проникнувши у сферу внутрішньої свободи. Тут народжуються поняття про осудність, про більшу або меншу злочинність дії, залежно від ступеня збочення волі, про пом’якшуючі обставини. Все це складає завдання права кримінального» [13, с. 25].

Філософське розуміння свободи має значення також і в питанні розрізнення права природного й позитивного. І природне, і позитивне право направлені на визначення зовнішньої свободи людини. Відповідно, поняття й суть позитивного і природного права виражаються через різні прояви зовнішньої свободи людини. Можна стверджувати, що позитивне і природне право розрізняються в тому, до чого кореспондує зовнішня свобода індивіда: до суспільства або існуючої в даному суспільстві держави. Суть природного права складає суспільно виправдана, суть позитивного – державно виправдана зовнішня свобода. Проте, слід зазначити, що свобода виражає суть тільки природного й позитивного права в суб’єктивному сенсі, а суттю об’єктивного права є воля держави внаслідок того, що держава визначає не тільки права, але й обов’язки, а також може закріплювати в своїх нормах і свавілля.

Через філософське розуміння свободи проводиться також і розмежування права приватного й публічного, а також відповідних їм основних методів правового регулювання (диспозитивного й імперативного). Філософія, затверджуючи в праві вираження свободи, не може не визнавати, що дійсне джерело свободи лежить в окремій особі, в її внутрішньому самовизначенні, а не в такому безособовому явищі, як держава.

Ось тільки деякі питання, що стоять за осмисленням взаємодії права і свободи. Як бачимо, філософсько-правові ідеї можуть послужити основою для розробки як питань загальної теорії права, так і актуальних теоретичних питань окремих юридичних наук. Це цілком закономірно, оскільки, якщо філософія права претендує на загальність у поясненні правових явищ, на створення філософського каркасу юридичної науки, то наукових проблем, що становлять для неї винятки, бути не повинно. Звичайно ж, багато висловлених у даній статті думок мають дискусійний характер і не претендують на безумовну істинність, що не змінює принципової значущості філософсько-правової проблематики для подальшого розвитку юридичної науки.

Література:

1. Дзьобань О.П., Мелякова Ю.В. Феномен свободи в онтогенетичному й філогенетичному контекстах // Вісник Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”. Збірник наукових праць. Тематичний випуск: Філософія. – Харків: НТУ “ХПІ”. – 2008. – № 11. – С. 9-15.

2. Чичерин Б.Н. Философия права: [Сборник] / Вступ. ст. И.Д.Осипова. – СПб.: Наука, 1998. – 654 с.