Політологія/10. Регіональні політичні процеси

Здобувач кафедри міжнародних відносин, Осадца Г.В.

Чернівецький національний університет, Україна

Зміни у зовнішній політиці сучасної Греції

Після краху комуністичних режимів у Східній Європі і виникнення нових вогнищ напруження на Балканах північний напрямок зовнішньої політики набув для Греції першочергового значення. Геополітичні зміни в регіоні, особливо розпад у 1991 р. СФРЮ, сприяли відновленню старих суперечок і традиційних союзів [4, с. 12].

Важливим питання сучасної політичної ситуації в Греції є питання відносин з сусідами, зокрема з Туреччиною та Македонією. Відносини між Грецією й Туреччиною ускладнені через ряд проблем, пов’язаних із взаємними територіальними претензіями, правами національних меншин, фактичним поділом Кіпру, суперечкою про видобуток корисних копалин на шельфі. У зв’язку із цими розбіжностями обидві держави неодноразово виявлялися на межі війни, особливо після подій на Кіпрі в 1963 і 1974 рр. Важкі турецько-грецькі відносини спричинені питанням власності острову Кіпр, який поділяється сьогодні на дві частини – грецьку і турецьку. Щоправда останнім часом відносини між двома країнами потрохи налагоджуються і свідченням цього є позиція Греції щодо можливого вступу Туреччини в Європейський Союз. Греція висловлює всебічну підтримку намаганню Туреччини вступити в ЄС, і, взагалі кажучи, є лобістом Туреччини на європейській арені [3].

Значно складніша ситуація з греко-македонськими відносинами. Спірним для обох країн є питання назви країни Македонія, оскільки в Греції є історична область в північній частині країни з такою самою назвою, яка складає 25,9% території сучасної Греції. Грецька Македонія займає приблизно 52,4% площі історичної Македонії та приблизно 52,9% її населення. Столицею області Македонія є друге за величиною місто Греції Тессалоніки, населення якого складає 363 987 мешканців (разом з околицями близько 1 мільйона мешканців). Незважаючи на протести греків, країни ЄС у грудні 1993 р. визнали Македонію. Сьогодні активно Греція використовує своє становище та членство в різних міжнародних організаціях задля зміни назви країни Македонія [5, с. 12-13]. Яскравим прикладом цього може слугувати позиція Греції, яка заблокувала вступ Македонії в НАТО саме через назву країни.

Ще одним викликом для національних інтересів Греції стала косовська криза 1998-1999 рр. Від початку кризи грецький уряд вбачав у діях США і НАТО прагнення до фактичного переділу існуючих на Балканах кордонів і загрозу територіальній цілісності Греції. Реальних обрисів почали набувати побоювання того, що Албанія може реанімувати свої претензії на історично недавно включену до складу Греції область Південний Епір. Тривогу у греків викликала й перспектива висунення мусульманською меншиною країни (5% населення) вимог автономізації. Уряд К. Сімітіса висловився за мирне врегулювання кризи, а суспільна думка країни майже одноголосно засудила бомбардування СФРЮ. У відповідь Вашингтон недвозначно попередив Афіни, що альянс у будь-який момент може послабити свої зусилля у “стримуванні Туреччини”. Змушений зберігати внутрішньонатівську дисципліну, грецький уряд сформулював нову позицію Афін, за якою пріоритетом є захист національних інтересів у такий спосіб, щоб не стати частиною балканської кризи, але бути активним елементом зусиль, спрямованих на її регулювання. У руслі цієї програми Афіни 17 квітня 1999 р. висунули “Всеохоплюючі пропозиції Греції з подолання кризи, стабілізації і демократизації Балкан”, а 19 квітня скликали у себе нараду представників МЗС Греції, Албанії, Македонії, Болгарії, Румунії і Туреччини, під час якої обговорювався план дій “після завершення конфлікту в СФРЮ” [3]. Греція підтримала рішення саміту країн-учасниць Пакту стабільності для Південно-Східної Європи у Сараєво і виступила проти виключення з цього процесу СФРЮ [2, с. 164].

Досить складними завжди були відносини Греції з такою провідною країною світу як США. Причин є доволі багато, але події останніх років говорять про відносне перемир’я двох країн та сприяння США Греції у вирішенні конфліктів, в яких бере участь грецька держава. На противагу цьому складаються вельми позитивно відносини Греції з країнами-членами європейського співтовариства. Країна здобула певний авторитет та статус регіонального лідера на європейському континенті. Досить цікавими і плідними виглядають грецько-російські відносини, які з партнерських останніми роками переросли в дружні. Цьому мабуть посприяло спільне будівництво газопроводу по дну Чорного моря від Росії до території Греції.

Греко-українські міждержавні відносини розвивалися на рівні двосторонніх зв’язків і в системі багатостороннього співробітництва [1, с. 101]. Греція посідає особливе місце у вітчизняній історії. Давньогрецькі міста-колонії на причорноморському узбережжі стали центрами високої культури на території України. На початку XIX ст. в Одесі формувались сили грецьких патріотів, які повернули незалежність країні. Етнічні греки в Україні є досить чисельною національною меншиною, які мають історичні контакти з однією з країн-членів ЄС. Упродовж 90-х рр. українсько-грецький політичний діалог був досить інтенсивним. Комплексні регіональні програми розроблялися у рамках Організації Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС). Усього в ОЧЕС функціонує 14 міжурядових робочих груп, зокрема з питань торгівлі і промислової співпраці, банківської справи і фінансів, статистики, транспорту, зв’язку, енергетики, науки і техніки, екології тощо. Важливе значення для налагодження двосторонніх зв’язків мали візити до України президента Греції К. Стефанопулоса (грудень 1997 р.), прем’єр-міністра К. Міцотакіса (липень 1991 р.) [2, с. 160-163]. Поглибленню греко-українських міжнаціональних взаємин активно сприяло товариство “Україна-Греція”, створене 1993 р. У 1997 р. грецьке керівництво ухвалило рішення про відкриття Міжнародного центру з поширення грецької історії та культури в Києві. Афіни і Київ на державному рівні підтримували відродження культурного та духовного життя української меншини в Греції і грецької – в Україні. Зокрема, у 1999 р. відбулося об’єднання українців Греції. В Україні існує Федерація Греків України, яка входить до президії Світового Конгресу Грецької Діаспори. В Афінах було створено першу українську організацію “Журавлиний край”. Не останню роль у цьому процесі відіграла заснована наприкінці 1997 р. в Афінах двомовна українсько-грецька газета “Вісник/Ангеліафорос”, яка залишається найбільш вичерпним інформаційним джерелом про події в Україні та життя української громади в Греції [1, с. 112].

Таким чином, зміни в балканському регіоні після краху тоталітарних режимів в постсоціалістичних країнах спонукали грецьку політичну еліту до переоцінки зовнішньополітичних пріоритетів країни. Завжди питання пріоритетів у зовнішній політиці Греції залежало від волі політичної еліти країни, тому слід зважати на часті зміни у грецькій політичній системі. Щоправда, різких рухів, змін вдавалося уникнути. Членство цієї балканської країни в провідних міжнародних організаціях, наприклад, ЄС, НАТО й ОБСЄ змушує її політичну еліту вирішувати зовнішньополітичні питання з врахуванням норм та принципів цих структур. Відносно перспектив розвитку, двосторонніх відносин України та Греції можна з впевненістю сказати про позитивну співпрацю між двома країнами та можливе подальше лобіювання українських інтересів на шляху до вступу в НАТО і ЄС.

Література:

1. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. Навчальний посібник. – К., 2000. – 412 c.

2. Історія Центрально-Східної Європи / За ред. Л. Зашкільняка. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 660 c.

3. Особенности социально-экономической модели Греции. – Режим доступу: http://www.mgimo.ru/fileserver/2004/kafedry/mirec/konf_2.12.04/Shihter.doc. – Дата перегляду 12 квітня 2008 р.

4. Санистебан Л.С. Основы политической науки. – М.: Форум, 1992. – 246 c.

5. Сікора І. Проблема легітимності політичної системи і державності в перехідних суспільствах // Політологічні читання. – 1992. – № 1. – С. 12-16.