Право/2. Адміністративне і фінансове право

Студентка IV курсу Толкачова С.В.

Національний університет державної податкової служби України, Україна

Фінансові можливості забезпечення інноваційної

і науково-технічної діяльності

На сьогоднішній день дуже важливе значення набуло своєчасне і повне забезпечення інноваційних процесів фінансовими ресурсами. Як показує практика реалізації інноваційних пріоритетів України, обмеженість основних фінансових джерел і недостатність обсягів фінансування створюють певні труднощі для ефективного формування інноваційної моделі розвитку національної економіки. Дефіцит фінансових ресурсів підприємств є значимою перешкодою для інвестування інновацій. Так, у загальній структурі операційних витрат на реалізовану продукцію (роботи, послуги) частка інноваційних витрат становить лише 1,5 %. Тому лише у разі систематичного виділення необхідних фінансових ресурсів на достатньому рівні для створення високотехнологічних виробництв і промислового освоєння результатів науково-дослідних дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) може бути досягнуто кумулятивного ефекту від науково-технічної та інноваційної діяльності.

Значний прорив у технологіях та інформаційній сфері спонукає Україну орієнтуватися на нові джерела конкурентних переваг і створювати їх. Основна мета організаційних структур на всіх рівнях господарювання в Україні має бути націлена на забезпечення структурної та технологічної модернізації виробничої бази більшості галузей виробництва, підвищення ділової активності та ефективності виробництва, поліпшення інвестиційного клімату та інноваційної діяльності.

Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку. Проте, здійснюючи політику регулювання й стимулювання інноваційного розвитку, держава змушена постійно розв’язувати проблему балансу розподілу суспільних ресурсів.

За рахунок централізованих фінансових ресурсів доцільно фінансувати життєво важливі для країни інноваційні проекти. При цьому безповоротне надання бюджетних коштів у вигляді субсидій має розглядатися як виняток з правил, що базується на основних принципах кредитування, зокрема терміновості, поверненості та платності. Для підвищення віддачі від виділених з бюджету коштів, з метою підтримки інноваційної сфери рекомендується керуватися такими принципами:

1) швидкості віддачі, коли кошти вкладаються у вже наявні інноваційні проекти, які перебувають на стадії реалізації, або проекти, які потребують незначного доопрацювання;

2) розподілу з часовим лагом – коли йдеться про інвестування інноваційних проектів, що охоплює усі сфери економіки України.

Основні джерела фінансового забезпечення, які використовуються для гарантування науково-технічної та інноваційної діяльності, доцільно систематизувати так: бюджетні асигнування, що виділяються на державному і регіональному рівнях; кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДДКР, які створюються підприємствами і місцевими органами управління; фінансові ресурси різних типів комерційних структур; кредитні ресурси спеціально уповноважених урядом інвестиційних банків; іноземні інвестиції; кошти вітчизняних і іноземних наукових, інноваційних та венчурних фондів; кошти приватного капіталу; кошти наукових установ.

Зважаючи на обмеженість джерел фінансування (власні кошти, державний бюджет та кошти замовників) й недоступність більшості з них для організацій науково-технологічної сфери, особливого значення набуває пошук й використання нових джерел, форм і методів фінансового забезпечення даного виду діяльності. Тому, поряд з традиційними банківськими технологіями – кредитами, з’являються нові – франчайзинг, лізинг, факторинг, форфейтинг.

Окрім застосування нетрадиційних методів фінансування, треба також відмовитися від політики скорочення участі держави і місцевих органів влади в інвестиційному процесі. Оскільки активність використання різних джерел фінансового забезпечення інноваційної сфери можлива за доповнення ресурсів підприємницьких структур відповідними коштами на рівні держави. При цьому участь держави в інвестуванні інноваційних проектів може здійснюватися як прямими методами – за рахунок фінансових ресурсів у складі державного чи місцевого бюджетів і позабюджетних фондів, так і заходами непрямого впливу – встановлення системи пільг.

У цілому слід відзначити досить низьку активність як держави, так і приватного сектору у здійсненні інноваційних інвестицій, відставання України за більшістю показників від розвинених країн, невідповідність основних пропорцій фінансування (співвідношення прикладних і фундаментальних досліджень, державного й приватного фінансування) світовим нормам.

Держава й надалі лишається одним із головних джерел фінансування науково-технічної інноваційної діяльності. Але враховуючи її невеликі фінансові можливості, виникає об’єктивна потреба у перекладанні тягаря значної частини інноваційних витрат на недержавний сектор, особливо в активізації інноваційно орієнтованої інвестиційної діяльності у підприємницькому секторі. Проблема полягає у розробленні ефективних методів та інструментів, придатних для залучення коштів цього сектору у пріоритетні, з погляду суспільного розвитку, напрями науково-технічної інноваційної діяльності.

Література:

1. Дука А.П. Фінансове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2004. - № 11. – С. 40-46

2. Федулова Л.І. Інституційно-фінансові можливості забезпечення інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2007. - № 12. – С. 3-16

3. Юркевич О.М. Фінансове забезпечення науково-технічної інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2004. - № 6. – С. 106-112