Право/ 5. Кримінальне право та кримінологія

Студентка ЕПФ, ІV курс, група «І» Іваник Діана Олексіївна

Донецький національний університет, Україна

Шляхи реформування органів досудового слідства

Із прийняттям Конституції України та підготовкою нового кримінально-процесуального законодавства нині в Україні триває обговорення питань удосконалення діяльності органів досудового слідства. Незадовільний стан досудового слідства одностайно визнається нашими теоретиками та практиками. Думки їх розходяться хіба що в причинах такого стану, а ще більшою мірою – у вирішенні того, яким шляхом треба йти для його виправлення, які заходи вживати. Причини незадовільного стану досудового слідства двоякі. Перші, які мають принципове значення, полягають у тому, що досудове слідство у своїй основі має неправильну конструкцію, корінні засади якого не узгоджені з основними засадами кінцевого провадження, тобто судового. Другі полягають у різних неналежних умовах діяльності органів, які провадять досудове слідство, і тих, що наглядають за ним.

Найважливіший принциповий недолік досудового слідства – це інквізиційне начало, яке пронизує все досудове слідство від початку до кінця і суперечить засаді змагальності сторін, що стає все більш помітним у судових стадіях. Інквізиційний характер досудового слідства проявляється в потрійній ролі, яка законом закріплена за слідчим. У першу чергу слідчий виконує роль судді, оскільки оцінює діяння, докази і на базі цієї оцінки приймає суто судові рішення: постанови, якими вирішує долі людей, зокрема закриває кримінальні справи за відсутністю події чи складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, визначає запобіжний захід (крім тримання під вартою). Слідчий вправі затримати особу, оголосити розшук обвинуваченого, застосувати привід свідка тощо, тобто має повноваження, притаманні судді та суду. Але слідчий є й обвинувачем. У цій функції фактично – центр тяжіння всієї його діяльності. Він збирає і закріплює докази обвинувачення, будує його формулу, визнає особу обвинуваченим і пред’являє їй обвинувачення, він складає обвинувальний висновок та обґрунтовує його відповідними доказами й аргументами. У той же час, оскільки крім слідчого ніхто не вправі провадити слідчі дії з метою отримання доказів, що виправдовують особу або свідчать про менший ступінь її вини, слідчий фактично виконує і функцію захисту.

Розширення «плацдарму» дії принципу змагальності та послаблення інквізиційних начал на досудовому слідстві – ось першочергове завдання на сучасному етапі реформування досудового слідства та створення демократичного інституту досудового провадження у сфері кримінального судочинства. Виходячи із того, що демократизація судочинства неможлива без чіткого розподілу функцій між суб’єктами, що ведуть процес, і позбавлення їх таких, що не відповідають їх призначенню, необхідно, щоб функція розслідування була єдиною для слідчого апарату. Виконання єдиної функції розслідування дозволить слідчому стати більш самостійним суб’єктом кримінального судочинства, позбавить його обвинувального ухилу та однобічного впливу сторони обвинувачення. Він має стати, як і суддя, певною мірою арбітром для сторін на досудовому слідстві при подачі заяв, клопотань, доказів тощо. Права сторін мають бути також збалансованими, що дозволить послабити інквізиційність досудового слідства, розширити дію принципу змагальності.

Вирішення питання реальної процесуальної незалежності й самостійності слідчого є основою для побудови демократичних засад функціонування слідчого апарату, що зазвичай сприятиме зміцненню справедливості й гуманізації правосуддя. Сьогодні ця процесуальна незалежність здебільшого є лише декларативною, оскільки фактично нівелюється рядом процесуальних норм, що стосуються прокурорського нагляду і «судового контролю», який не відповідає суті діяльності суду. Тому процесуальні повноваження органів прокуратури, суду, а також керівників слідчих підрозділів щодо діяльності слідчого і забезпечення процесуальної незалежності повинні бути збалансовані та відповідати їх правовим функціям.

Наступною фундаментальною причиною неефективного слідства є те, що в Україні відсутній спеціальний державний орган, призначений і належним чином підготовлений та забезпечений усім необхідним для виконання державної функції розслідування злочинів. У нас слідчі розпорошені по різних відомствах – МВС, СБУ, прокуратура та ДПА. Останнім часом висловлюються пропозиції щодо об’єднання органів досудового слідства всіх відомств (прокуратури, МВС, ДПА і СБУ) в єдиний орган досудового слідства, який би входив до системи судочинства і таким чином виводився б із підпорядкування виконавчої влади. Також пропонується утворити спеціальний позавідомчий орган (Національне бюро розслідувань або Слідчий комітет тощо).

Безперечно, ідея щодо створення одного загальнодержавного слідчого органу заслуговує на увагу. Такий принцип покладений в основу організації слідчої роботи багатьох розвинутих країн світу. Проте не можна не зупинитися й на негативних моментах такого об’єднання. Останнім часом деякі науковці і практичні працівники наголошують, що віддалення слідчих підрозділів від оперативних навряд чи позитивно вплине на розслідування кримінальних справ. У будь-якому випадку реформування органів досудового слідства має відбуватися поступово: у чітко визначені терміни, з відповідним законодавчим і фінансовим забезпеченням, без руйнування структури діючих слідчих підрозділів і розмивання професійного ядра їх кадрового апарату. Основною метою такої реформи повинно стати саме збереження наявного потенціалу слідчих підрозділів і їх подальший розвиток.

Важливою причиною незадовільної діяльності органів досудового слідства є те, що в Україні відсутня належна кількість відповідних спеціалістів. Отже, країні потрібні спеціальні й спеціалізовані елітні вищі юридичні навчальні заклади, де б навчалися за спеціальною програмою, спеціальними підручниками і посібниками майбутні слідчі. Для підготовки висококваліфікованого слідчого вкрай необхідними є навчальний заклад, програми й викладачі, сучасні криміналістичні лабораторії, кабінети, полігони та ін. Без цього не покласти край безпредметним розмовам про розкриття злочинів, балачок про «успіхи» у боротьбі зі злочинністю.

Сьогодні реформуванню системи органів досудового слідства заважає відсутність необхідної законодавчої бази та концептуальних програм реформування таких органів. Чітке правове регулювання діяльності органів досудового слідства буде не можливе без прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, в якому слід закріпити положення про необхідність створення системи органів досудового слідства. Цей проект також потрібно узгодити із законопроектом «Про систему органів досудового слідства», який загубився в кулуарах Верховної Ради України, хоча він не тільки відповідає вимогам Конституції України щодо створення належної системи, але і законодавчо встановлює єдині вимоги стосовно організації роботи всіх органів досудового слідства в Україні, а також із проектом Закону України «Про статус та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України», який вже отримав попередні схвальні відгуки в комітетах Верховної Ради України.

Крім вищезазначеного до основних заходів покращення діяльності органів досудового слідства можна віднести: 1) достатнє матеріально-технічне забезпечення; 2) належне матеріальне забезпечення і підвищення заробітної плати слідчого; 3) нормативне врегулювання призначення на посаду слідчого тільки осіб, які мають вищу юридичну освіту; 4) визначення науково обґрунтованої норми робочого навантаження на слідчого; 5) розробка Державної програми професіональної підготовки слідчих і Програми підвищення кваліфікації.

Отже, сьогодні перед Україною стоять великі проблеми по реформуванню досудового слідства. Йде боротьба за місце слідчого в кримінальному процесі та засади, на яких повинне бути побудоване досудове слідство. Оскільки проект нового Кримінально-процесуального кодексу України іще остаточно не прийнятий, є сподівання, що його розробники звернуть увагу на те, що кінцева мета реформування кримінального судочинства України не буде досягнута, якщо не буде забезпечена дійсна процесуальна незалежність слідчого та затверджена змагальність сторін на досудовому слідстві зі всіма притаманними їй умовами.

При реформуванні досудового слідства водночас необхідно вирішити питання удосконалення правового статусу слідчого як суб’єкта кримінального процесу. Таким чином, перш ніж вирішувати питання про те, де помістити апарат досудового слідства, необхідно: 1) переглянути правові функції слідчого та окреслити чітке його завдання, що сприяло б розширенню плацдарму для змагальності сторін на досудовому слідстві; 2) шляхом правових і реорганізаційних заходів досягти реальної процесуальної незалежності й самостійності слідчого у процесі проведення слідчих дій та прийнятті процесуальних рішень.

На наших очах народжується Україна як нова держава, і від того, яку роль буде відведено слідчому в кримінальному процесі цієї держави, яке становище буде йому визначено, на яких засадах буде побудоване досудове слідство, багато в чому залежить і шлях, яким піде Україна в майбутнє.

Література:

1. Ільковець Л. Проблеми реформування досудового слідства: пошук можливих шляхів вирішення // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - №1 (31). – С. 57-60.

2. Романюк Б.В. До проблеми перебудови досудового слідства // Адвокат. – 2005. - №1 (52). – С. 12-15.

3. Маляренко В.Т. Про досудове слідство, його недоліки і реформу // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - №8 (48). – С. 2-5.

4. Романюк Б. Перебудова функцій слідчого // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. - №11 (53). – С. 95-101.

5. Коржанський М., Литвак О. Причини неефективного слідства // Право України. – 2003. - №5. – С. 128-131.

6. ЦГЗ МВС України. Місце та роль органів досудового слідства в системі кримінального судочинства України та шляхи його реформування // Міліція України. – 2003. - №2. – С. 7-9.

7. Петриченко О. Проблеми реформування законодавства щодо системи органів досудового слідства в Україні // Юридичний журнал. – 2002. - №5. - http://www.justinian.com.ua/article.php?id=587.