Экономические науки/10. Экономика предприятия

Мазур С.С., професор Денисюк О.М.

Вінницький торговельно – економічний інститут КНТЕУ, Україна

Окремі питання стратегічного планування корпоративного розвитку акціонерного товариства

Постановка проблеми. Погіршення економічної ситуації у світовому господарстві та в Україні зумовило необхідність пошуку нових методів та інструментів управління акціонерними компаніями. В умовах економічної нестабільності досить складно втілювати довгострокову стратегію управління, оскільки значно зростає вплив непередбачуваних факторів на результати корпоративної діяльності. Складовими організаційно-економічного механізму корпоративного управління є наступні: система цілей і стратегій учасників; форми та методи стратегічного планування корпоративного розвитку; фактори управління; організаційне забезпечення корпоративного управління та планування корпоративного розвитку [1].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основні аспекти дослідження управління акціонерними товариствами України є предметом уваги таких науковців, як: Д. Задихайло, О. Кібенко, Є. Петруня, Л. Лимонова, В. Євтушевський, М. Небава, М. Портер,З.Є. Шершньова, В. Оборська та інші. Слід зазначити, що це питання висвітлюється у вітчизняній економічній літературі недостатньо. Крім того, погіршення економічної ситуації у світі та в Україні потребує більш детального теоретичного обґрунтування.

Основний матеріал. Управління акціонерними товариствами України в умовах економічної нестабільності є досить складним завданням. Основною проблемою менеджерів компаній під час значного погіршення або коливання економічної кон’юнктури є непередбачуваність економічної ситуації, що не дає змоги здійснювати довгострокові прогнози результатів корпоративної діяльності. В умовах економічної кризи, як правило, застосовуються оперативні, короткострокові заходи, покликані підтримувати діяльність компанії на належному рівні [2].

Для покращення стану акціонерних товариств потрібно щонайменше виконати такі завдання: дослідити організаційно – методичне забезпечення процесу формування стратегії соціально-економічного розвитку акціонерного товариства, а також запропонувати методичні основи щодо формування мотиваційного механізму корпоративного розвитку акціонерного товариства.

Забезпечення вимог цілісності та єдності системи стратегічного планування обумовлює необхідність інтеграції до її складу елементів, на які буде покладено виконання функцій прогнозування перспектив та формування стратегії корпоративного розвитку.

Загальна методологічна база формування системи стратегічного планування складається з комплексу наступних концептуальних основ:

1.концепція цілеполагання, тобто свідомої генерації та відбору базових критеріїв для визначення й оцінки стратегічних напрямів розвитку підприємства;

2.концепція стратегічних зон господарювання та стратегічних зон ресурсів, за якою зовнішнє середовище підприємства складає сукупність сегментів з однорідних груп покупців і постачальників, господарські відносини з якими мають для підприємства стратегічне значення та вихід на які підприємство має або прагне отримати;

3.концепція стратегічних бізнес-одиниць, за якою організація ефективної взаємодії підприємства зі складовими стратегічних зон господарювання та стратегічних зон ресурсів має здійснюватися шляхом виокремлення відносно автономних груп підрозділів в структурі підприємства;

4.концепція "диференціації - інтернації - інтернаціоналізації” і трансформації бізнес - портфеля підприємства;

5.концепція конкурентного профілю підприємства за яких сукупність релевантних параметрів внутрішнього середовища підприємства має відповідати властивостям його навколишнього оточення, при чому ступінь такої відповідності є джерелом формування стратегічних конкурентних переваг підприємства [1].

Інтереси стратегічних інвесторів часто переплітаються з інтересами правління акціонерного товариства. Якщо придбано великий пакет акцій приватизованого підприємства (від 25% до 40% статутного фонду), то в подальшому стратегічний інвестор просто приречений або на дружнє, або, навпаки, на вороже співіснування з адміністрацією емітента для того, щоб зрештою розширити свій контроль. Але як в першому, так і в другому випадку стратегічний інвестор не зацікавлений у втраті придбаного статусу, тим самим від нього важко очікувати ініціатив по збільшенню статутного фонду, а тим більше - по підтриманню ліквідності акцій. Поле стратегічних рішень також може охоплювати широкий спектр пропозицій щодо освоєння нових ринків, продуктів, додаткових послуг, а також сприяння розвитку сильних і пом'якшення (усунення) слабких сторін діяльності підприємства. Для цього використовується весь арсенал моделей і методів обґрунтування стратегічних рішень, які допомагають заповнити "стратегічну прогалину", насамперед на основі розробки нових товарних стратегій [3].

Модель стратегічного планування, що базується на врахуванні ринкових переваг, тісно пов’язана з використанням результатів SWOT-аналізу. Ця модель має чітко виражену проблемну орієнтацію, за яку головна увага приділяється врахуванню інтересів акціонерів (зовнішніх і внутрішніх), які беруть участь у прийнятті рішень стосовно заходів, які забезпечують довгостроковий розвиток підприємства. Корпоративна стратегія, є стратегією компанії, що здійснює більш ніж один вид діяльності, тобто перед якою виникають досить складні та різноманітні проблеми стратегічного розвитку.

Систематичне ефективне стратегічне планування обумовлює необхідність формування та ефективного використання специфічної організаційної підсистеми стратегічного планування, в межах якої передбачається існування відповідних осіб.

Стратегічне планування – це переважно централізоване планування, із залученням підрозділів, що розробляють стратегію розвитку. Залежно від обраного підходу до розробки стратегії – одноосібного, побудованого на делегуванні, співробітництві або конкуренції, - а також від особливостей функціонування підприємств можна застосувати різні варіанти організації планування.

Отже, існує єдина філософія стратегічного планування – активної адаптації до зовнішнього середовища, а навколишнього оточення – до потреб підприємства, а також декількох загальних етапів, які повторюються в різних сферах планування.

Формування корпоративного планування в акціонерному товаристві передбачає розвиток корпоративних відносин у трьох основних сферах: поведінковій, організаційній та нормативній.

Стратегія корпоративного розвитку, розробка якої здійснюється відповідно до комплексу стратегічних очікувань учасників товариств, має бути спрямована на виконання. В процесі розробки та реалізації стратегії складові, які визначено в комплексі цілей, уточнюються та деталізуються в конкретних стратегічних правилах, планах, організаційної структури управління [1].

Таким чином, через формування корпоративної стратегії розвитку в акціонерному товаристві буде відбуватися всебічне погодження внутрішньо-організаційних цілей корпорації з інтересами всіх учасників корпоративних відносин (інсайдерів та аутсайдерів). Слід зазначити, що пріоритет в такому погодженні буде надаватися стратегічним очікуванням акціонерів, тобто суперечність ділової стратегії та цілей фінансових інвесторів буде вирішуватися на користь останніх.

Досягнення компромісу між стратегічними очікуваннями учасників набуває особливого значення саме на етапі стратегічного планування. В подальшому, якщо такого компромісу не буде забезпечено, з початком реалізації обраної ділової стратегії будь-яке погодження цілей неодмінно призводитиме до необхідності коректування ретельно розроблених планів та відповідних управлінських рішень.

Висновки. Таким чином, необхідною умовою розробки та реалізації корпоративної стратегії розвитку акціонерного товариства є створення механізму погодження інтересів учасників корпоративних відносин при визначенні стратегічних та поточних цілей АТ. Забезпечення прав та інтересів учасників корпоративних відносин має здійснюватися через реалізацію ефективної дивідендної політики формування та розвиток сприятливої корпоративної культури, створення та впровадження належних правил корпоративних відносин.

Складовими організаційно-економічного механізму корпоративного управління є наступні: система цілей і стратегій учасників корпоративних відносин; критерії та принципи погодження цілей учасників; форми та методи стратегічного планування корпоративного розвитку; фактори корпоративного управління; форми та методи управлінського впливу на фактори корпоративного управління; організаційне забезпечення корпоративного управління та планування корпоративного розвитку; комплекс ресурсів корпоративного управління.

Література:

1. Любімов В.І.Організація стратегічного плануваня корпоративного розвитку акціонерного товариства//Фондовий ринок.-№37.-2007.- С. 28-32.

2. Євтушевська О.В. Управління акціонерними товариствами України в умовах економічної нестабільності//Актуальні проблеми економіки.-№ 5.-2009.- С. 86-90.

3. Євтушевський В.А. Стратегія корпоративного управління / В.А. Євтушевський, К.В. Ковальська, Н.В. Бутенко. – К. : Знання, 2008.