Экономические науки / 13. Региональная экономика

Назаров Є. С.

Студент 4 курсу 4 групи

Фінансовий факультет

Харківський національний економічний університет

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ

Анотація. В статті розглянуто проблеми фінансової децентралізації та бюджетної самостійності. Запропоновано рекомендації щодо оптимізації фінансової незалежності органів місцевого самоврядування.

Ключові слова: місцевий бюджет, бюджетна система, децентралізація, валовий внутрішній продукт, доходи, трансферт.

Annotation. The article treats the problems of financial decentralization and budgetary independence. Recommendations, directed on optimization of financial independence of organs of local self-government, are offered.

Key words: local budget, budgetary system, decentralization, gross domestic product, income, transfer.

Анотация. В статье рассмотрены проблемы финансовой децентрализации и бюджетной самостоятельности. Предложены рекомендации относительно оптимизации финансовой независимости органов местных бюджетов.

Ключевые слова. местные бюджет, бюджетная система, децентрализация, валовой внутренний продукт, доходы, трансферты.

Актуальність проблеми. Місцеві бюджети як інструмент впливу місцевого самоврядування на економічні й соціальні процеси, які відбуваються в державі, відіграють сьогодні надзвичайно важливу роль. Ефективність бюджетної політики, визначає виконання покладених на органи влади повноважень. Місцеві бюджети можна розглядати з двох сторін – як фінансові плани самостійної діяльності органів місцевого самоврядування і як важелі, через які центральні органи влади впливають на соціально- економічний стан територій. Тобто місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, покладених на органи місцевого самоврядування.

Тенденція до децентралізації багатьох сфер життєдіяльності є характерною особливістю країн світу. У цьому контексті розширення повноважень органів управління на місцях являється об'єктивним процесом, котрий відбувається і в Україні. Однак цей процес потребує цілеспрямованого впливу з боку держави з метою передчасного усунення небажаних наслідків і запобігання ризиків.

У науковій літературі проблема місцевих бюджетів, особливо в частині доходів місцевих бюджетів, останнім часом обговорюється доволі активно. У наукових працях В..Базилевича, О. Василика, О. Кириленко, В. Кравченка, І. Луніної, К. Павлюк, Ю. Пасічника, Т. Єфименко, В. Толуб’яка, С. Саханенка, В. Б. Авер’янова, , В. Вакуленка, В. Кампа, В. Корженка, Ю. Куца, О. Василик, Т. Єфименко, В. Зайчикова, О. Кириленко, І. Луніна, К. Павлюк, І. Чугунов та ін.

Метою статті є вивчення джерел формування доходів місцевих бюджетів і напрямів використання коштів цих бюджетів з огляду на поняття фінансової децентралізації, податкового потенціалу регіонів та самостійності місцевих бюджетів.

Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетами місцевого самоврядування визнають бюджети територіальних громад, сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань.

Місцеві бюджети - це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи місцевого самоврядування.

Як відомо, кожний бюджет складається з доходів та видатків. Визначальними для місцевих бюджетів є власні доходи. Всі доходи місцевих бюджетів за економічною природою поділялись: податкові надходження (податки на доходи, на прибуток, на збільшення ринкової вартості, податки на власність, збори за спеціальне використання природних ресурсів, внутрішні податки на товари та послуги, податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції, інші податки); неподаткові надходження (доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від комерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження) ; доходи від операцій з капіталом (надходження від продажу основного капіталу, державних запасів товарів і нематеріальних активів, податки на фінансові операції та операції з капіталом); державні цільові фонди (перелік фондів та їх включення до бюджетів визначається чиним законодавством); офіційні трансферти (від органів державного управління інших рівнів, з-за кордону, з недержавних джерел).

Місцеві податки та збори є головним атрибутом місцевого самоврядування в розвинених країнах. Основу їх фінансової автономії становлять місцеві податки й місцеві надбавки до загальнонаціональних податків. Роль податкових надходжень по окремих країнах виглядає таким чином: місцеві податки становлять у загальній сумі прибутків місцевих бюджетів у США 58 %, в Австрії – 72, Японії – 55, Франції – 48, Англії – 38, Німеччина – майже 40 %. При цьому ефективність місцевих податків не тотожна їх чисельності: у Франції застосовується понад 40 місцевих податків, ФРН – 55, Італії – понад 70, Бельгії – близько 100. В Англії та Канаді – лише один місцевий податок, але він забезпечує третину прибутків місцевих бюджетів[4]. В Україні у структурі доходів міст переважають податкові доходи, їх питома вага становить від 73,9% у 2009 році до 62,8% у 2008 році. Із них частка прибуткового податку з громадян зросла з 35,2% у 2009 році до 44,6% у 2008 році. Частка податку на прибуток підприємств зменшилася з 0,9% у 2008 році до 0,8 % у 2009 році. Частка місцевих податків і зборів у доходах бюджетів міст зменшилася з 3,9% у 2008 році до 3,2% у 2009 році[1].

На сучасному етапі формування доходів місцевих бюджетів залежить від політики центральних органів влади, що обумовлюється збільшенням обсягів міжбюджетних трансфертів та зменшенням з року в рік питомої ваги податкових надходжень у структурі доходів місцевих бюджетів. Тому , чинна система формування доходів місцевих бюджетів не стимулює їх приріст, а місцеві органи влади не зацікавлені у прирості коштів бюджету.

Дотація вирівнювання призначена для збалансування доходів та видатків місцевих бюджетів. Її обсяги визначаються та розподіляються між місцевими бюджетами Мінфіном за методикою, затвердженою Урядом.

Положення статті 40 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" забороняють зменшувати цільові кошти у складі міжбюджетних трансфертів між центральним та місцевими бюджетами. В загалом, ця стаття повинна забезпечувати бюджетну дисципліну, а її доцільність не викликає сумнівів. Однак, Уряд без належного законодавчого забезпечення, запровадив нову категорію так званих "цільових видатків" у структурі дотації вирівнювання. У результаті з'явився додатковий кошик Уряду, яким він розпоряджається на власний розсуд - без обгрунтованих розрахунків і без визначених результативних показників. Запроваджена Кабміном і Мінфіном система формування обсягів цільових видатків фактично стерла межу між такими видами міжбюджетних трансфертів, як дотація вирівнювання і субвенція. Це призвело до того, що повноваження органів місцевої влади самостійно приймати управлінські рішення були суттєво обмежені.

Поряд з проблемами в законодавстві постає проблема зростання частки міжбюджетних ттрансфертів у доходах місцевих бюджетів. Про це свідчить структура місцевих бюджетів. Протягом 2002-2008 років спостерігалось постійне збільшення частки трансфертів: у 2002 р. частка трансфертів у доходах місцевих бюджетів становила 31,2 %, у 2003 році – 34,2 %, у 2004 році – 42,5 %, у 2005 році – 43,5 %, у 2006 році – 46,1 %, у 2007 році - 43,4 %. Лише у 2008 році спостерігається незначне зменшення частки трансфертів (на 1,1 порівняно з 2007 роком). Проте в загальному, в період з 2002 по 2008 рік, частка трансфертів збільшилась на 13,3 %[1].

Не зважаючи на постійне зростання трансфертів, на місцеві бюджети перекладається лише відповідальність. Органи місцевого самоврядування не мають жодного впливу на розподіл і використання субвенцій, особливо інвестиційного характеру. Мало того, що рішення ухвалюються не на місцевому рівні, іще ж потрібно пройти невиправдано громіздку й тривалу процедуру узгоджень в органах вищої виконавчої та законодавчої влади. Наслідком такого підходу до розподілу субвенцій стає несвоєчасне визначення переліку об’єктів, надходження й освоєння коштів. Крім того, істотної шкоди завдає існуючий суб’єктивізм у розподілі бюджетних ресурсів, коли кошти виділяються непропорційно та нерівномірно, причому певним регіонам надається необґрунтована перевага.

У сучасних демократичних державах децентралізація компетенцій щодо розв’язання завдань, покладених на державу, дає змогу пристосувати надання суспільних благ і послуг до потреб жителів різних регіонів. Можливість кращого врахування уподобань та інтересів громадян є основним економічним аргументом на користь фінансової самостійності місцевих органів влади. На думку В.І. Кравченка, фінансова незалежність місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян [5].

Б.М. Данилишин застосовує поняття “самодостатня” для такої територіальної громади, яка володіє матеріальними й фінансовими ресурсами, достатніми для реалізації завдань і функцій, віднесених до її компетенції [3]. І.О. Луніна висуває основний економічний аргумент на користь фінансової самостійності регіональних та місцевих органів влади можливість кращого врахування уподобань та інтересів громадян[6].

Диверсифікація джерел фінансування органів місцевого самоврядування передбачає виконання покладених на них функцій за допомогою фінансових інструментів, таких як місцеві податки та збори. Основи фінансової самостійності місцевого самоврядування мають полягати в урахуванні інтересів держави, підприємницьких структур, населення й місцевого самоврядування.

В проекті бюджетного Кодексу планується зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів, з одночасним скасуванням неефективних місцевих податків і зборів. Зокрема, пропонується [7]:

1. Запровадити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платниками податку визначено осіб, які є власниками об’єктів житлової нерухомості. На кожний об’єкт житлової нерухомості (який є у власності платника податку та у якому він зареєстрований) надається пільга – 40 кв. м неоподатковуваної площі на кожну зареєстровану в ньому особу. При цьому, в розрахунку на один об’єкт житлової нерухомості, така пільга не може бути меншою 100 кв. м у містах та 200 кв. м – у сільській місцевості.

2. Відмовитись від фіксованих ставок збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (плати за торговий патент), прив’язавши такі ставки до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на 1 січня звітного року.

3. Перейти на нову базу оподаткування збором за місце для паркування транспортних засобів (замість години парковки – площа парковки), що запобігатиме ухиленню від сплати збору.

4. Запровадити туристичний збір, який справлятиметься на всій території країни (замість курортного збору, який має обмежене застосування). Ставку податку пропонується встановити у розмірі від 0,5% до 1 % вартості проживання у готелях, мотелях.

5. Скасувати дванадцять місцевих податків і зборів, а саме: ринковий збір, справляння якого в умовах обмеження сфери застосування спрощеної системи оподаткування та скорочення переліку податків і зборів, які включаються до складу єдиного податку, може негативно позначитись на подальшому розвитку суб`єктів малого підприємництва; комунальний податок, який є застарілим елементом пострадянської системи оподаткування і вже не справляється в жодній з країн СНД; крім того, скасування цього податку, ставка якого прив’язана до фонду оплати праці підприємств, сприятиме виведенню такого фонду з «тіні»; податок з реклами, який було запроваджено ще на початковому етапі розвитку вітчизняної системи оподаткування та, який в сучасних економічних умовах суперечить принципу рівності в оподаткуванні, оскільки поширюється лише на обмежене коло суб`єктів господарювання та має чітко виражений галузевий принцип застосування; дев'ять інших місцевих податків і зборів, які не відіграють істотної ролі в наповненні місцевих бюджетів (збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; збір за право використання місцевої символіки; збір з власників собак; збір за видачу ордера на квартиру; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право проведення кіно- і телезйомок; збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей).

Також передбачається поетапне зниження ставок податку на прибуток підприємств - з 25% до 20%. При цьому місцева влада отримає право додатково підвищувати ставку податку на 5%, і ці кошти залишатимуться в місцевих бюджетах. Також у планах запровадити податкові канікули для малого бізнесу. Скорочується список видів діяльності, за якими підприємці платитимуть єдиний податок [7].

В загалом всі вище перераховані нововведення в податкову систему країни дозволять збільшити обсяг власних доходів бюджету майже кожної територіальної громади, створюючи цим самим реальні передумови для активізації роботи органів місцевого самоврядування та розширення податкової бази і, відповідно, суттєвого розвитку підприємницької діяльності на території відповідної адміністративної одиниці. Також не менш важливе стимулювання соціально-економічного розвитку регіонів, зацікавлення органів місцевого самоврядування до мобілізації доходів до бюджетів усіх рівнів. Механізми, які закладені у проекті Бюджетного Кодексу та нового Податкового Кодексу, допоможуть вивести економіку із тіні. Вони стимулюючі, а не фіскальні. І саме за рахунок цього будуть наповнюватися бюджети всіх рівнів, а отже буде реалізовуватись принцип фінансової незалежності місцевих бюджетів. Як наслідок, зростання рівня політичної незалежності та фінансового забезпечення місцевого самоврядування сприятиме розбудові демократичної держави та успіху трансформаційних перетворень.

З іншого боку суттєві зміни в справлянні єдиного податку, а саме скорочення переліку видів діяльності, за якими підприємці платитимуть єдиний податок. Оскільки частка малого бізнесу в економіці України досить вагома, то дане скорочення може призвести до переходу дрібних підприємців в тіньову економіку. Таким чином можливе скорочення доходів місцевих бюджетів.

Література:

1.Бюлетень фінансово-податкового законодавства та практики його застосування // Офіційні матеріали Державної податкової служби Ураїни. - 2010. - №1 (4). - 400 с.

2.Василик О. Д. Державні фінанси України / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. - К. : ШОС, 2002. - С. 94.

3. Данилишин Б. М. Ресурсний потенціал сталого розвитку України / Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, В.С. Міщенко, Я.В. Коваль, О.С. Новоторов. – К., 2004. – 716 с.

4. Зайчикова В. В. Місцеві фінанси України та європейських країн / В. В. Зайчикова. –К. : НДФІ, 2007. – 299 с.

5.Кравченко В.І. Конкурентно-здатність громад: економічний і політико-правовий аспекти : проект тез до національної доповіді “Інноваційні шляхи муніципального і регіонального розвитку в Україні – 2006”(Бердянськ, 18–20 вересня 2006 р. – ХІ Всеукраїнські муніципальні слухання) /В.І. Кравченко. – К., 2006. – 50 с.

6.Луніна І.О. Міжбюджетні відносини в Україні: концептуальні підходи до реформування / І.О. Луніна // К.:Економіка України, 2003. – № 5. – C. 10–16.

7.Офіційний сайт Верховної Ради України: zakon.rada.gov.ua.