Янчук Г.В., Яременко В.В.

Вінницький національний аграрний університет

Сутність та проблеми бюджетного фінансування

Бюджетні установи є життєво необхідними для суспільства, оскільки переважна їхня частина має соціально-культурне призначення і є матеріальною гарантією реалізації найважливіших конституційних прав громадян (на освіту, медичне обслуговування, соціальне забезпечення тощо). Такі установи є не комерційними, тобто основною метою їх діяльності є надання послуг населенню країни, а не отримання прибутку.

Основним джерелом коштів бюджетних установ є державний бюджет і місцеві бюджети. Безповоротне направлення коштів відповідних бюджетів (державного, обласного, міського, районного, селищного, сільського) на утримання закладів освіти, охорони здоров'я або інші заходи згідно з кошторисом видатків по кожному закладу, установі чи міроприємству або згідно зі зведеними кошторисами витрат по міністерству, відомству, управлінню називається бюджетним фінансуванням.

Основна сутність бюджетного фінансування полягає в тому, що за допомогою такого механізму здійснюються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, та підприємствами, організаціями державної форми власності – з іншого, з приводу спрямування грошових коштів на підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення виконання інших державних заходів. Видатки окремої бюджетної установи фінансуються, як правило, з бюджету залежно від підпорядкованості установи, її територіального розміщення, народногосподарського значення й доцільності віднесення видатків на даний бюджет відповідно до економічних та соціальних завдань держави [1].

Фінансування бюджетних установ відбувається на основі кошторису, який є фінансово-плановим актом, затвердженим у порядку та формі, установлених правовими нормами, де зазначається сума коштів, що має надійти протягом календарного року для поточної діяльності та розвитку із вказівкою на джерела доходів, цільове спрямування коштів з постатейним і поквартальним їх розподілом. Складовими кошторису є загальний і спеціальний фонди, тобто в кошторисі зазначаються не лише доходи, які передбачається отримати з бюджетів різних рівнів, а й доходи від іншої діяльності, надання платних послуг тощо.

Сьогодні правовому режиму використання бюджетних коштів бюджетними установами притаманні жорсткі обмеження, обумовлені нестачею бюджетних коштів, суворою економією їхнього витрачання, запобігання збільшенню інфляції і недопущення подальшого спаду життєвого рівня населення.

Бюджетне фінансування будується на принципах: безповоротності наданих коштів, їх цільового призначення, систематичного суворого контролю за використанням наданих коштів, зв’язку між обсягом фінансування та виконанням плану бюджетною установою [2].

Організацію фінансування покладено на фінансовий орган, який здійснює виконання відповідного бюджету. Органи Державного казначейства перераховують кошти з казначейського рахунка на рахунки розпорядників коштів: керівників міністерств, відомств, органів місцевих адміністрацій, керівників окремих установ, які є розпорядниками коштів бюджету. Залежно від обсягу прав, обов’язків розрізняють розпорядників коштів за державним бюджетом трьох ступенів – головні, другого ступеня та третього ступеня. Наприклад, органи Державного казначейства України фінансуються за рахунок Державного бюджету, а їхні керівники є розпорядниками коштів: голова Державного казначейства України – головним розпорядником коштів, начальники управлінь Державного казначейства в АРК, областях, містах Києві і Севастополі – розпорядниками коштів другого ступеня, а начальники відділень Державного казначейства у районах, містах і районах в містах – розпорядниками коштів третього ступеня.

В період побудови ринкової економічної системи потрібно вирішувати питання дефіциту бюджету, неінфляційних джерел фінансування видатків, фінансування витрат на соціально-культурну сферу та соціальний захист населення, стабілізації економіки, удосконалення податкової політики відповідно до стану економіки і необхідності реального зростання валового внутрішнього продукту [3].

Вирішення цих питань повинно йти, в першу чергу, через збалансування бюджету за рахунок наповнення дохідної його частини, ефективності витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та удосконалення структури управління. Необхідною умовою є зменшення навантаження на дохідну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування. На виконання як державного, так і місцевих бюджетів впливають такі чинники: зростання валового внутрішнього продукту, розширення підприємствами всіх форм власності обсягів випуску товарів та їх реалізації, збільшення обсягу виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати по установах, що фінансуються з бюджету. Поряд з цим держава має проводити заходи по забезпеченню жорсткого режиму економії коштів, це дасть змогу зменшити видатки бюджетів усіх рівнів та збільшити виділення коштів на інвестиційну діяльність.

Література:

1. Ткачук Н.М., Кравчук В.О. Фінансування бюджетних установ: теоретична сутність, форми і методи // Наука й економіка. – 2010. – № 2 (18). – с. 99;

2. Атамас П.Й. Облік в бюджетних установах. 4-те вид. перероб. та доп. Навч. посіб. – К.: ЦУЛ, 2011 – 312с.

3. Гущина А.С. Проблеми фінансування бюджетних установ та шляхи їх вирішення // Економічні наукові інтернет – конференції. Доступ: www.economy-confer.com.ua