Кость Світлана Петрівна

Львівський державний університет внутрішніх справ

ЕТИМОЛОГІЯ ТЕРМІНА ДИСКУРС

На сьогодні поняття дискурсу є одним із основних понять сучасної комунікативної лінгвістики. Сучасні уявлення про дискурс віддзеркалюють увесь хід лінгвістичної науки. У першій половині XX століття мовознавство упродовж досить тривалого періоду було зосереджене на вивченні однієї з двох діалектично зв’язаних сторін мови – мовній системі, але, починаючи з другої половини 60-х років, у межах так званого «прагматичного повороту» в лінгвістиці [2; с. 88], центр уваги лінгвістів переноситься на іншу сторону цієї діалектичної єдності – мовленнєву діяльність та її продукт – дискурс, формальні характеристики якого отримав у 1952 році 3. Херріс у статті, присвяченій аналізу мови рекламних текстів.

Термін «дискурс» зародився понад дві тисячі років тому. Ним у ці часи в давньому Римі називали бесіди, діалоги, мовлення вчених. Саме в цьому значенні слово увійшло в сучасні європейські мови: французьке diskours і англійське diсkoursе мають значення «діалог, міркування, лекція, доповідь». Цей термін наводиться у Словнику братів Грімм 1860 року, де вказані два значення: 1) діалог, бесіда; 2) мовлення, лекція [5, с. 7]. А у 50-х роках ХХ століття поняття «дискурс» почали вживати як термін лінгвістики. Автор дистрибутивного методу З. Харріс у 50-і роки минулого століття використав поняття «дискурс» і «аналіз дискурсу» для дистрибутивного аналізу не лише окремих речень, а й текстів, розглядаючи їх у контексті супроводжуючої соціокультурної ситуації. Дещо пізніше у французькій лінгвістичній традиції терміном «дискурс» позначали мову і мовлення взагалі. Згодом «дискурс» почали асоціювати з «лінгвістикою тексту», вивчаючи закономірності формування та функціонування текстів. На початку 70-х «дискурс» вживали синонімом поняття «функціональний стиль» і еквівалентом поняття «текст» (через відсутність у деяких європейських мовах слова, котре було б відповідником франко – англійського «дискурс») [3, с. 116]. Сприйняття дискурсу як суто «текстової» категорії було зумовлене тогочасними тенденціями лінгвістики: 1) намаганням вивести синтаксис за межі речення, що і було втілено, наприклад, у макросинтаксисі ван Дейка, а також у синтаксисі тексту В. Дресслера, одного з засновників лінгвістики тексту; 2) успіхами у вивченні мовної прагматики, теорії мовленнєвих актів; 3) трактуванням мовлення як соціальної дії; 4) прагненням до інтеграції гуманітарних досліджень тощо [4, с. 208].

Взаємодіючи в соціумі, люди виявляють різноманітні типи активності (соціальну, когнітивну, фізичну, психічну тощо). Процеси міжособистісного спілкування здійснюються з використанням конкретної мови (мов) у поєднанні з конкретними фізичними, психічними, когнітивними тощо діями, станами, процесами, почуттями, супроводжуються взаємодією з різноманітними об’єктами тощо. Це складне поєднання мовного і позамовного, у межах якого постійно перебуває людина як соціальна істота, в останній час у спеціальній літературі прийнято називати дискурсом [1, с. 13].

Використана література:

1. Бацевич Ф. С. Лінгвістична генологія: проблеми і перспективи / Ф. С. Бацевич. - Львів: ПАІС, 2005. – 264 с.

2. Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. – Львів: Bид. Центр ЛНУ ім. І.Франка, 2003. – 280 с.

3. Михайлин І. Л. Основи журналістики: Підручник. Вид. 3 – е доп. і поліпш. / І. Л. Михайлин. – К.: ЦУЛ, 2002. – 284 с.

4. Серажим К. Еволюція поглядів на дискурс / Катерина Серажим // Актуальні проблеми журналістики: збірник наукових праць / Ужгород. нац. університет. – Ужгород, 2001. – 490 с.

5. Серажим К.С. Термін «дискурс» у сучасній лінгвістиці / Катерина Серажим // Вісник Харківського нац. у-ту. №520. Серія філологія. Вип. 33. – С. 7 -12.

6. Чернейко Л. О. Термин «дискурс»: поиски означаемого / Л. О. Чернейко // Вестник Моск. ун-та. - 2006. - Сер. 10. Журналистика. - №2. – С. 34 – 41.