УДК.821.161.2.09+929 Гарбуз

Филологические науки/8. Родной язык и литература

Терновцова А.І.

ДЗ "Луганський національний університет імені Тараса Шевченка" ВП Ровеньківський підрозділ, спеціальність"Українська мова та література", 4 курс, Україна.

АВАНГАРДИЗМ У ТВОРЧОСТІ СВЕРДЛОВСЬКОГО “ЖАЙВОРА” – СЕРГІЯ ВОЛОДИМИРОВИЧА ГАРБУЗА

“Луганський степ… Безмежний простір, родюча земля, золота нива… І лунає над цією цариною спів жайворів, аж бринить прозоре повітря” [1, с. 343].

Жайвори співають і народжують у людей надію на мир, стале життя, добробут. Такі ж почуття пробуджує і “жайвірˮ з царини слова – письменник, поет, гордість Луганщини, гордість міста Свердловська, – Сергій Володимирович Гарбуз, який своєю творчістю може і збентежити душу, і втішити її, і втамувати душевну та духовну спрагу. Саме йому, свердловському поету, члену Національної спілки письменників України з 1995 року, ми й присвячуємо нашу розвідку.

Актуалізація феномену сучасної регіональної поезії в науці представлена цілими дослідницькими школами та лабораторіями: С. В. Мишанича (Донеччина), Н. С. Шумада та В. Ф. Погребенника (Київщина), В. А. Качана (Івано-Франківщина), В. А. Чабаненка та В. Д.Буряка (Запоріжжя), А. М. Поповського та В. А. Галицької (Дніпропетровщина), А. М. Подолинного (Вінниччина). Формується і методологічно потужна краєзнавча школа на Луганщині, до складу якої треба зарахувати студійні доробки О. А. Галича, О. В. Скиби, І. Є. Бойцун, Л. Л.Неживої, О. І. Неживого, Н. М. Філоненко та інших. Проте, незважаючи на лише регіональне розповсюдження збірок Сергія Гарбуза, його творчістю були зацікавлені Л. П. Стрельник [1], М. Є. Циба [2], І. В. Донич [3], Г. Г. Половинко [4], Н. Г. Тютюнник [4], які були й рецензентами його збірок, і критиками, і дослідниками його творчості.

Метою цієї статті є дослідження авангардистських особливостей ідеостилю україномовної поезії Сергія Гарбуза. Хоча спробував себе автор і як прозаїк, не відмовившись і в прозі від авангардистського викладання задуму. “Смерть поета”, “Вбивця”, “Коротка кровава історія № 13”, “Притча про князівське походження легіона здоровенних козлів” [3] – це не просто невеликі оповіді, це теми для роздуму, прочитання “між рядками”, інтерпретації та захоплення самим викладом задуму автора в незвичній для читачів манері новітнього авангардизму.

Сергій Гарбуз – людина багатогранна, талановита, оригінальна, творчість якої незвична для простого читача. Саме він у своїй “Автобіографії з епітетамиˮ називає себе “…поэтом рассыпчатых эпистул и любитель тугих лексических гефтелек… который стал писать амфибрахиемˮ [3, с. 65 – 66].

Поетичні вправи Сергія Гарбуза, безумовно, відносяться до новітнього авангарду. Пересічний читач віршів, не підготовлений до нього (як і до метафоризму, постмодернізму і т. п.), скоріше всього, не сприйме їх, не визнає, не зрозуміє змісту, вкладеного у рядки, і – зостанеться у програші. Бо не зможе поглянути на довколишній світ та й на самого себе у цьому світі крізь “віконечкоˮ цілого покоління скептичних поетів-філософів, серед яких наш автор посідає далеко не останнє місце. Та й не випадково. Адже до Сергія Гарбуза було багато шукачів свого поетичного “олімпуˮ, своєї “точки зоруˮ − навіть у нас на Луганщині. Це й той же Василь Старун, Сергій Панов [1, с. 140], що писав російською мовою. Гарбуз нібито й схожий на своїх попередників, і – не схожий. Але все-таки не схожий, бо він далеко оригінальніший, глибший та іронічніший. Він починав з голого реалізму, з віршів “Констатація фактівˮ, “Іронічні віршіˮ російською мовою, які наскрізь просякнуті метафорами часопростору. У пошук себе сьогоднішнього він вирушив підготовленим і всеозброєним.

У своїй “Автобіографії з епітетамиˮ він так охарактеризував свою творчість: “… вкусив ямбические силы, он стал писать непонятным почерком, а то и матом, а то и ваще так, что ему говорили: ты шо?! За шо его и приняли в Союз странников той страны, которая всегда стремилась быть странной и иметь своих странников…ˮ [3, с. 66].

Наступним етапом у творчості поета можна вважати збірку “Яблуко надкушене” [5]. Це не тільки спокуса, але й справжнє пізнання себе у світі і світу – у собі, з Божого дозволу. І це не слова, це справді так. Читаючи вірші і “міжвіршя” поета, не прагнеш розібрати їх на частини, щоб зазирнути всередину, – сприймаються вони у своїй незвичайній цілісності, у циклічному “комплексі”. Та й з укладеного рукопису нічого немає зайвого, нічого не викинеш, усе органічно поєднується між собою. І все виявляється в манері письма білим віршем, з маленької літери, без дотримання правил пунктуації та повністю перекреслюючи всі вікові традиції написання віршів, до яких звик пересічний читач. Його творчість розрахована на зацікавленого, неупередженого, мислячого по-новому, по-новітньому читача, а не “зацикленогоˮ на віршах доби реалізму: на традиційному римуванні, партитурі, суворому дотриманні всіх правил віршування. І все це притаманне кожному його віршу, незважаючи ні на мову написання, ні на тематику.

Щодо тематики творчості, то вона дуже різноманітна. Є у нього вірші-замальовки (“Сліпий дощ”, “Хмарка стане хмарою”), автобіографічні згадки (“Художник, котрому п’ять…”, про рідне місто “Місто”, старше покоління “Немічна стара блукає по місту”), філософсько-медитативна лірика (“Яблуко”, “Особисте безсмертя”) тощо.

Зупинимось детальніше на темі міста, Батьківщини. Так, у вірші “Той, хто живе у серці” говориться: “…хто живе в місті – патріот міста” [4, с. 84]. І в цьому є сенс, адже якщо людина виросла на просторах села, вона ніколи до кінця не звикне до міста і не буде його патріотом, ним може стати лише той, хто все своє життя живе в місті і віддає йому всього себе без краплі.

Вірш “Місто” власне патріотичний, бо для поета це і “…світ / доля / батьківщина будь-якої людини в місті” [1, с. 144], і “…ріка в якій люди – / то риби які завжди вчаться плавати” [1, с. 145], і “…павутиння з тобою в центрі / місто – це світ / бо місто – це місто” [1, с. 145]. Не можна сказати, що Сергій Гарбуз оспівує своє місто, возвеличує, підносить – ні, він постає справжнім філософом, спостерігачем, який говорить лише про те, що його оточує, не прикрашаючи дійсності.

Так, у вірші “Немічна стара блукає по місту” ми бачимо типовий образ літньої жінки, яка нікому вже не потрібна і існує сама, не знаючи для чого, бо “вона нікому не потрібна” [7, с. 31]. Зустрічаючи старого на своєму шляху, вони обоє немов уособлюють “старі тіні вічного міста” [7, с. 32], бо й насправді вони вже немов тіні минулого для молодих поколінь, які їх не помічають. Випадкові знайомі вже не потрібні ні оточуючим, ні собі самим, їхнє життя припинилося тоді, коли ними перестали цікавитися, їхнє місце в суспільстві зайняли інші.

Знайомлячись з творчим доробком Сергія Гарбуза, ми переконано кажемо собі і всім: поет відкриває свій неповторний, незвичайний, оригінальний острів, а ми через його творчість відкриваємо поета. Його поезія розрахована на зацікавленого та неупередженого, мислячого по-новітньому, читача не віршів, а – поезії.

Ми переконані, що творчість цього поета посідає вагоме місце в літературі нашого регіону, і сподіваємось на те, що дослідження його творчості на цьому не зупиняться, адже Сергій Гарбуз – це письменник сьогодення, який вносить в літературу нашого краю свої корективи та нові ідеї донесення своїх задумів до читача, який чекає на наступну його збірку поезій (автор обіцяє видати наступного року). Кожна інтелігентна людина повинна знати тих людей, які створюють уявлення про їхнє місто, маленьку батьківщину, адже все починається з малого, і якщо ми не будемо знати письменників Луганщини, особливо сучасних, ми не можемо говорити про цілісне уявлення української культури та про українську літературу сьогодення.

Отже, дослідження творчості Сергія Гарбуза актуальне, і ми сподіваємось, що на цьому воно не закінчиться, адже він посідає своє місце в літературному процесі ХХІ століття. І, можливо, його творчість вивчатимуть через деякий час не тільки на уроках літератури рідного краю в рідному місті.

Література:

1. Жайвори над Луганщиною: Літературні портрети членів Луганської обласної організації Національної спілки письменників України. Частина ІІ. – Луганськ: Світлиця, 2004. – 344 с. 2. А вчера еще лето было… Стихи и проза / Лит. об. им. А. Я. Лебединского, г. Свердловск Луган. обл.; Сост. И. В. Донич. – Луганск: Ред. – изд. отдел облуправления по печати, 1992. – 116 с. – На рус. и укр. яз. 3. Слова, ниспосланные Богом. Стихи и проза членов литературного объединения имени А. Я Лебединского, г. Свердловск Луган. обл. / Под ред. С. В. Гарбуза. – Луганская областная организация Союза писателей Украины, 1996. – 76 с. 4. Синие звезды меж черных ветвей. Стихи / Лит. об. им. А. Я. Лебединского, г. Свердловск Луган. обл.; Сост. И. В. Донич, К 2. – Луганская областная организация Союза писателей Украины “Выходˮ, 1994 – 151 с. 5. Яблуко надкушене. Поезії. – Сокиряни: філіал видавництва “Прутˮ, 1993. 6. Сліпий дощ. Поезії. – К., Український письменник, 1995. 7. Люблю тебя, мой край родной. Стихи / Под ред. Л. А. Конорезовой. – г. Свердловск, 1998. – 84 с.

Терновцова А. І. Авангардизм у творчості свердловського “жайвораˮ Сергія Володимировича Гарбуза

Стаття присвячена дослідженню творчості свердловського поета Сергія Володимировича Гарбуза. Досліджується специфіка художнього осмислення творчості поета, його ідеостилю, оригінальності, глибини змісту поезії, написаних у дусі новітнього авангарду та різнобарв’я тематики і філософського змісту багатьох поезій.

Ключові слова: новітній авангардизм, білий вірш, свердловський поет.

Терновцова А. И. Авангардизм в творчестве свердловского “жаворонкаˮ Сергея Владимировича Гарбуза

Статья посвящена исследованию творчества свердловского поэта Сергея Владимировича Гарбуза. Исследуется специфика художественного осмысления творчества поэта, его идеостиля, оригинальности, глубины содержания поезий, написанных в духе новейшего авангардизма и разнообразия тематики и философского содержания многих стихов.

Ключевые слова: новейший авангардизм, белый стих, свердловський поэт.