Автор: Євсєєва Ірина Петрівна

Національний університет державної податкової служби України

ОСОБЛИВОСТІ УМИСЛУ ТА МОТИВУ ПРИ ВЧИНЕННІ ХУЛІГАНСЬКИХ ДІЙ

При характеристиці найбільш поширених злочинів України визначальне місце завжди належало хуліганству. Даний вид злочину набув своєї популярності ще за часів СРСР, щоправда в той час під хуліганством розумілись інші дії ніж ті, які передбачені діючим Кримінальним Кодексом України. В чому ж суть такої поширеності цього злочину? Аналізом даного виду протиправного діяння займаються чимало спеціалістів. Він посідає визначальне місце у роботі як фахівців кримінального права, так і кримінології та криміналістики. Зокрема до даних спеціалістів належать Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій В.Я., Кондратьєв Я.В., Яценко Я.Я., Коржанський М.Й., Джужа О.М., Шепітько В.Ю. Згідно із ст. 296 КК хуліганство – це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Хуліганством вважаються такі дії: співання непристойних пісень, чіпляння до громадян на вулиці, скверах і парках; розбивання вікон, вітрин, вуличних ламп; зривання афіш, плакатів чи об'яв; шум і крик в театрі, кіно, клубі чи просто на вулиці; навмисне забруднення води, місць відпочинку громадян; фальшивий виклик швидкої медичної допомоги, пожежних команд, працівників похоронного бюро тощо. Велике значення для кваліфікації злочину, для розмежування суміжних складів злочинів, для призначення справедливого покарання і, таким чином для зміцнення у сфері кримінального права законності має правильне встановлення вини злочинця, її характеру та ступеня, тобто суб’єктивної сторони [1] .

Умисел стосовно заподіяння або можливості заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого як одному з об'єктів особливо злісного хуліганства може бути як прямим, так і непрямим. Винний усвідомлює, що своїми діями грубо порушує громадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства і бажає цього. Не змінює характеру вини і вчинення хуліганських дій за наявності кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак. Особа, наприклад, усвідомлює, що її хуліганські дії пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, і знову-таки бажає цього. Однак умисел щодо заподіяння шкоди врезультаті хуліганських дій може бути і непрямим [4]. Не можна, заперечувати наявність його у випадку, коли п'яний хуліган зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці, зробив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоди здоров'ю будь-кого з оточуючих, але свідомо допускав такі наслідки.

Мотивом хуліганства є усвідомлене прагнення виявити явну неповагу до суспільства шляхом вчинення дій, що грубо порушують громадський порядок. Він може характеризуватись комплексом низьких спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, проявити грубу силу, п'яну хвацькість, пустощі тощо, В процесі вчинення злочину, який почався з мотивів особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останні можуть перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння можуть перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку - хуліганство. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного тією чи іншою мірою порушували громадський порядок [2].

Важливе значення також полягає у процесі розподілу хуліганства від інших злочинів залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій. Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, в квартирі щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих і таким іншим, повинні кваліфікуватись за статтями КК України, що вбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії кваліфікуватися як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства.

Ігнорування суб'єктивної сторони вчиненого, зокрема його мотиву, призводить до негативних наслідків, тягне неправильну кваліфікацію дій винного як хуліганства.

Не можуть кваліфікуватись як хуліганство правомірні дії, вчинені в стані необхідної оборони, а також дії, спрямовані на покладення краю злочинним посяганням і затримання злочинця, навіть якщо при цьому вимушено спричинено шкоду злочинцю [3].

 Слід також відрізняти хуліганство від інших злочинів 

залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій. Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в 

сім'ї, квартирі, відносно родичів, знайомих і викликані 

особистими неприязними відносинами, неправильними діями 

потерпілих та інше, повинні кваліфікуватись за статтями КК 

України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії  можуть  кваліфікуватись як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства [5].
Таким чином, слід зробити висновок, що хуліганство є одним із найнебезпечніших видів злочину проти громадського порядку та моральності. Дуже часто хуліганські дії приводять до негативних та тяжких наслідків. Завдання щодо зменшення кількості таких дій та їх ліквідацію повинно бути головним для правоохоронних органів та громадян. Також не слід забувати при проведені розслідування щодо хуліганства про такий важливий фактор як суб’єктивна сторона, адже саме від неї залежить правильна кваліфікація злочинних дій, що не рідко є великою проблемою. Як свідчить слідча практика часто у хуліганстві звинувачуюють осіб, які спричинили тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, або ж навпаки хуліганство як кримінальний злочин перекваліфіковують у адміністративне правопорушення, це є недоліком як роботи слідчих органів так і чинного законодавства, яке не дає чіткої межі розмежування злочинів. Тому правоохоронні органи та громадяни повинні уважніше слідкувати за станом громадського порядку, проводити профілактичні роботи, здіснювати вечірні перевірки та інші заходи, які б допомогли у боротьбі із хуліганством.
 
Література:

1. Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавришев та ін.; За заг. Ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. Кримінальний Кодекс України: Науково-практичний коментар – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 1196с.

2. Бажанов М.І., Сташис В.В., Тацій В.Я. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2005, - 497с.

3. Кузнєцова Н.С. Питання вини в нормативній кримінально-правовій теорії // Вісник Київськ. нац.університету ім. Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2007. - № 54. - С. 144-146.

4. М.В. Корнієнко, Б.В. Романюк, І.М. Мельник та ін.; За заг.ред. О.М. Джужи. Курс кримінології: Особлива частина : Підручник: У 2 кн./ – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 480 с.

5. В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін. / за ред. проф. В.Ю. Шепітька: Криміналістика. Підручник. – 4-е вид.,перероб. і доп. – Х.: Право, 2008. – 464с.