Поліщук О.М., Банарь А.Ю., Кирилецька Л.В.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

м. Чернівці

ПРОБЛЕМА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ТА САМОВИЗНАЧЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

На даний час ситуація у світі змушує людину постійно переоцінювати свої життєві плани та цілі, змінювати систему життєвих цінностей. Підвищений інтерес до проблеми вивчення цінностей, ціннісних орієнтацій особистості виникає у період ціннісних криз, зміни пануючої системи та пошуку нових орієнтирів буття людини. Дане питання знайшло висвітлення у працях Б.Г.Ананьєва, Б.С.Братуся, Ф.Є.Василюк, О.М.Леонтьєва, В.А.Ядова, Д.О.Леонтьєва, С.Д.Максименка, В.О.Татенко, А.Маслоу, М.Рокича, С.Шварца, Г.Олпорта та ін.

Цінність - це поняття, що використовується у психології для позначення об’єктів, явищ та їх властивостей, а також абстрактних ідей, які втілюють у собі узагальнені ідеали і постають, завдяки цьому, як еталон належного. Цінність являє собою об'єктивну значимість явищ в якості орієнтирів людської діяльності.

Систему ціннісних орієнтацій визначають через поняття спрямованості особистості, яка охоплює всі сфери людської психіки від потреб до ідеалів, і як провідну підструктуру особистості. Зокрема А.Н.Занковський пише, що «ціннісні орієнтації є найважливішими елементами внутрішньої структури особистості. Вони закріплені життєвим досвідом індивіда і відмежовують значуще, істотне для даної людини від незначного, несуттєвого» [2;507].

Ціннісні орієнтації - це широка система ціннісних ставлень особистості, вони проявляються через вибіркове ставлення до сукупності предметів і явищ, визначають спрямованість індивіда на ті чи інші види соціальних цінностей. Ціннісні орієнтації не завжди реалізуються в діяльності безпосередньо, керуючи загальним, "стратегічним" підходом до змісту діяльності, форм поведінки особистості, а є критеріями прийняття особистістю життєво важливих рішень. Ціннісні орієнтації розгортаються в цілях, ідеалах, інтересах, життєвих планах, принципах, переконаннях; є утворенням ідейно-цільового плану, генеральною лінією життя людини. Свій прояв вони знаходять у вербалізованій програмі та реальній поведінці особистості.

Як зазначає А.В.Бітуєва, система стійких ціннісних орієнтацій особистості є показником того, що можна очікувати від індивіда. Про соціально-політичної позиції, духовний світ особистості можна судити з того, на досягнення яких цінностей вона спрямовує свої зусилля, які об'єкти є для неї найбільш значимими, тобто ціннісні орієнтації виступають як узагальнений показник спрямованості інтересів, потреб, запитів особистості, соціальної позиції, рівня духовного розвитку й визначають напрям самовизначення [1].

Термін «самовизначення» розуміється по-різному. Теоретичні аспекти проблеми самовизначення аналізуються у працях Б.Г.Ананьева, Л.І.Божович, Р.Гінзбурга, В.І.Журавльова, Є.О.Климова; І.С.Кона, А.К.Маркової, Т.В.Кудрявцева, Л.М.Мітіної, Ф.Парсонса, А.В.Петровського, С.Л.Рубинштейна, Д.Е.Сьюпера, Д.І.Фельдштейна, М.С.Пряжникова та ін.

Самовизначення (англ. self-determination) - процес і результат вибору особистістю своєї позиції, цілей і засобів самоздійснення в конкретних обставинах життя; основний механізм набуття і прояву людиною свободи [5].

На думку В.Ф.Сафіна самовизначення є «відносно самостійний етап соціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети й сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співвіднесення своїх бажань, наявних якостей, можливостей і вимог, які пропонуються їй з боку оточуючих і суспільства» [4].

В.В. Клімов характеризує «самовизначення» як процес і результат набуття особистістю своєї власної сутності, перетворення індивіда в індивідуальність, що займає ясно виражену життєву позицію. Поняття самовизначення, пояснюється ним як самодетермінація, тобто внутрішній механізм соціальної детермінації.

Проблема самовизначення, таким чином, є ключовою проблемою взаємодії особистості і суспільства. У ній, як у фокусі, висвічуються основні моменти цієї взаємодії: соціальна детермінація індивідуальної свідомості і поведінки, активна роль самого суб'єкта в цій детермінації. На різних рівнях розвитку особистості ця взаємодія має свої специфічні характеристики. Нерідко самовизначення особистості пов'язують з дотриманням норм, прийнятих у суспільстві, з орієнтованістю на певні групові, колективні і суспільні цінності. Однак і неприйняття цінностей, базових для даного суспільства, позиція бунтаря, нонконформіста, революціонера, який прагне змінити суспільство, також може стати результатом самовизначення. Все в кінцевому рахунку залежить від того, яку систему цінностей обере або «напрацює» особистість, що стане її «символом віри».

Цінності відіграють провідну роль у здобутті особистістю своєї життєвої позиції. Набуття цінності є набуття особистістю самої себе. Отже, самовизначення безпосередньо пов'язане із цінностями, з потребою формування смислової системи, в якій центральне місце займає проблема сенсу життя, з орієнтацією на майбутнє. В основі самовизначення лежить ціннісне самовизначення, активне визначення своєї позиції щодо суспільно виробленої системи цінностей, визначення на цій основі змісту свого власного існування.

Ціннісне самовизначення іноді завершується на якомусь етапі розвитку особистості, але нерідко в ході подальшого розвитку людина приходить до нового ціннісного самовизначення (перевизначення).

Ціннісне самовизначення задає орієнтацію на досягнення певного рівня в системі соціальних відносин.

Соціальне самовизначення - це процес і результат вибору особистістю своєї позиції, цілей і засобів самоздійснення в конкретних обставинах життя; основний механізм набуття і прояву людиною свободи. Сенс соціального самовизначення - включення в систему цінностей, які піднімають життєву активність суб'єкта на принципово інший рівень - рівень життєвого «шляху» вже не стільки людини-індивіда, скільки соціальної спільності чи групи, з якими вона себе ідентифікувала і тим самим зайняла свою позицію в соціокультурному просторі [3].

Прагнення зайняти ту чи іншу соціальну позицію є одним із механізмів самовизначення. Специфіку тут слід шукати не в самому прагненні до набуття місця в суспільстві (соціальної позиції), а в якісних особливостях тієї системи відносин, яка складається між особистістю і соціумом.

Займаючи певну позицію, передбачаючи своє майбутнє, усвідомлюючи свої реальні досягнення і недоліки, людина прагне до самовдосконалення за допомогою власної діяльності, спілкування з іншими людьми. Вона виступає як суб'єкт власного розвитку у неї виникає потреба у самовдосконаленні. А розширення меж своїх можливостей є управління власним розвитком, яке можна описати формулою: «самовизначення + самоподолання» [3].

Отже, система ціннісних орієнтацій, яка визначає спрямованість особистості неминуче впливає на самовизначення. Результат набуття людиною своєї індивідуальності, те, на що вона буде орієнтована у майбутньому, чим буде займатись і що для неї буде цікаво, можна визначити через систему цінностей, тобто систему її цілей, ідеалів, принципів та життєвих планів.

Список використаної літератури:

1. Битуева А.В. Особенности структурного строения ценностных ориентаций //Теоретический журнал "Credo".- № 3, 2000

2. Занковский А.Н. Организационная психология: Учебное пособие для вузов по специальности «Организационная психология». — 2-е изд. — М.: Флинта: МПСИ, 2002. — 648 с.

3. Климов В.В. Ценностное самоопределение личности: трудности и противоречия // Вестник ОГУ №7/Июль`2007 113

4. Сафин В.Ф., Ников Г.П. Психологический аспект самоопределения // Психологический журнал, №4, 1984

5. Чекалов Д. А., Кондрашов В. А., Копорулина В. Н. Новейший философский словарь.- Изд.: Феникс, 2008.