Воронюк В. М.

Наук. керівник: Сокровольська Н. Я.

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

Проблема забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи України

Анотація: розглянуто проблеми функціонування пенсійної системи України на основі аналізу сучасного стану пенсійного забезпечення, а також запропоновано шляхи їх вирішення, зокрема в напрямку забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи України.

Постановка проблеми. Існуюча в Україні пенсійна система, яка значною мірою ґрунтується на принципах, успадкованих з радянських часів, не дивлячись на неодноразові спроби реформування, є в цілому неефективною як у суто економічному аспекті, оскільки лягає непомірним тягарем на Державний бюджет України, так і з погляду соціальної справедливості, оскільки не додержуються страхові принципи, зокрема наявні значні пільги у пенсійному забезпеченні, більшість пенсіонерів одержують мінімальну пенсію незалежно від трудового внеску тощо. В таких умовах на перший план виходить проблема забезпечення фінансової стабільності вітчизняної пенсійної системи, що є головним фактором успішності її функціонування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання реформування пенсійної системи України досліджували багато науковців, зокрема, Бородіна Н. [4], Губрієнко О. [5], Кашуба В. [6] та інші. Однак донині проблема не втрачає, а навпаки лише збільшує свою актуальність в умовах низького рівня соціальної захищеності пенсіонерів, дефіциту коштів на пенсійне забезпечення, а також початку впровадження масштабної реформи пенсійної системи.

Постановка завдання. Тому метою даної роботи є аналіз ключових проблем та недоліків пенсійної системи України з врахуванням закордонного досвіду та кращих напрацювань вітчизняної науки у сфері пенсійного забезпечення і вироблення на цій основі пропозицій щодо фінансової стабілізації пенсійної системи України.

Виклад основного матеріалу. Зі здобуттям незалежності в Україні продовжувала діяти солідарна система пенсійного забезпечення на зразок радянської моделі. Однак низький рівень пенсій і нестача коштів на їх фінансування стали поштовхом до реформування вітчизняної пенсійної системи. Впровадження пенсійної реформи, сутність якої полягає в переході до трирівневої пенсійної системи, розпочалось з прийняття у 2003 році законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення» [4].

Але дана реформа і донині повністю не впроваджена, більш того в сучасних умовах постають нові і загострюються раніше не вирішені проблеми вітчизняної системи пенсійного забезпечення.

Так, порівняння середнього розміру пенсій з прожитковим мінімумом для непрацездатних громадян дає досить чітке уявлення про рівень соціальної забезпеченості пенсіонерів в Україні (табл. 1): до 2005 року середня пенсія навіть не досягала прожиткового мінімуму, а з 2005 року, коли мінімальну пенсію законодавчо було встановлено на рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних громадян, вона не надто перевищує його, що свідчить про низьку диференційованість пенсійних виплат, тобто нині переважна більшість пенсіонерів одержують мінімальну пенсію.

Таблиця 1

Стан пенсійного забезпечення в Україні у 2002-2011 рр. (станом на початок року) [7]

Рік	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Середній розмір пенсії за віком, грн.	127,1	141,8	194,2	323,8	417,7	497	798,9	942,7	1039,6	1156
Прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, грн.	268	268	285	332	350	380	470	498	695	750
Відношення середньої пенсії і прожиткового мінімуму, %	47,4%	52,9%	68,1%	97,5%	119,3%	130,8%	170,0%	189,3%	149,6%	154,1%
Пенсіонерів на 1000 працездатних осіб, чол.	411	411	404	398	397	394	395	397	399	406

Якщо порівняти чисельність пенсіонерів із чисельністю працездатного населення (табл. 1) то можна помітити, що до 2007 року кількість непрацездатного населення на тисячу працездатних осіб скорочувалась з 411 до 394 осіб, проте після 2007 року починається поступовий ріст даного показника, що в поєднанні із часто економічно необґрунтованими, скоріше політичними рішеннями про підвищення пенсій почало чинити значне навантаження на пенсійну систему.

Підтвердженням цьому свідчить динаміка обсягу трансфертів з Державного бюджету України, які щорічно перераховувалися Пенсійному фонду (табл. 2).

Таблиця 2

Трансферти Пенсійному фонду з держбюджету за 2007-2011 рр. [3], [6]

(млрд. грн.)

Показники	2007	2008	2009	2010	2011 (план)
Трансферти з держбюджету	25,6	33,7	40,2	64,1	40,6
Зокрема, на погашення дефіциту Пенсійного фонду	-	6,0	13,8	26,6	17,8
Частка трансфертів у видатках Пенсійного фонду, %	25,6	31,5	39,8	35,3	19,4

Так, протягом 2007-2010 рр. обсяг трансфертів з держбюджету Пенсійному фонду зростав з 25,6 до 64,1 млрд. При цьому кожного року (крім 2007) значна їх частка припадала на покриття зростаючого дефіциту Пенсійного фонду, який у 2010 році склав 26,6 млрд. грн. або 14,6 % його видатків. Взагалі частка трансфертів у видатках фонду в 2007-2010 рр. становила від 25,6 до 39,8 % що, з одного боку, є досить обтяжливим для Державного бюджету, а з іншого, підвищує залежність Пенсійного фонду від бюджетних трансфертів. Лише в 2011 році вдалося зламати тенденцію останніх років: дефіцит скоротився до 17,8 %, а частка трансфертів склала 19,4 % [3].

Ще однією проблемою пенсійної системи України, яку офіційна статистика не в змозі оцінити, є недоотримання Пенсійним фондом надходжень із заробітної плати, що виплачується нелегально. Так, за різними оцінками рівень «тінізації» економіки в Україні коливається від 9 до 40 % [4].

Даний фактор попри значний ступінь невизначеності суттєво впливає на сучасний стан пенсійної системи і у випадку його ліквідації може бути значним резервом підвищення надходжень Пенсійного фонду.

У зв’язку з фінансовою дестабілізацією пенсійної системи України 8 липня 2011 року було прийнято, а з 1 жовтня введено в дію Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», яким було зроблено ряд суттєвих кроків в напрямку вирішення проблем пенсійного забезпечення. Зокрема, розпочато поетапне підвищення пенсійного віку для жінок та чоловіків-держслужбовців, підвищено мінімальний страховий стаж, підвищено вимоги щодо пільгових умов виходу на пенсію для окремих категорій населення, зменшено максимальний розмір пенсії, підготовлено фундамент для впровадження обов’язкової накопичувальної системи та ін. [1].

Але більшість передбачених заходів носять стратегічний характер і дадуть свій ефект лише в середньостроковій або довгостроковій перспективі, тоді як дедалі більше відчувається потреба в оперативних заходах, які б допомогли усунути проблему поточного фінансування пенсійних виплат.

Одним з таких заходів може бути відміна максимального розміру заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок. Так, згідно із змінами передбаченими Законом «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальну базу нарахування єдиного соціального внеску було збільшено з 15 до 17 мінімальних заробітних плат [1], але застосовувати подібне обмеження взагалі немає сенсу ні з позиції соціальної справедливості, ні з позиції економічної доцільності. Натомість, враховуючи, що максимальна пенсія зменшена з 12 до 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян [1], додатково залучені кошти будуть перерозподілятися на користь пенсіонерів, розрахунковий обсяг пенсії яких не досягає мінімального розміру. Таким чином, в умовах значних диспропорцій в розмірах заробітної плати, даний захід може мати відчутний фіскальний ефект або не менш значимий регулятивний ефект, що виявлятиметься у зменшенні надмірної диференціації в оплаті праці.

Наступна пропозиція стосується боротьби з «тінізацією» зарплат. Спочатку проаналізуємо причини даного явища. Так, роботодавцям не вигідно виплачувати заробітну плату легально, оскільки вони несуть значні додаткові витрати, пов`язані з соціальним страхуванням своїх працівників, а працівникам, зважаючи на низький рівень заробітних плат, вигідніше отримувати вищу заробітну плату нелегально, ніж значно нижчу, але легально. Виявити та усунути явища “тінізації” зарплат за допомогою контрольних заходів надзвичайно важко, оскільки існує спільна згода – як того, хто їх нараховує та виплачує (роботодавця), так і того, хто їх отримує (працівника).

Тому набагато ефективнішими можуть бути заходи стимулюючого характеру. При цьому варто зауважити, що рішення про легальну чи нелегальну виплату заробітної плати в кінцевому результаті залежить від роботодавця і це не дивно, оскільки саме на нього лягають найбільші витрати при сплаті єдиного соціального внеску, а також в першу чергу він несе відповідальність за приховані виплати.

Якщо порівняти розподіл навантаження зі сплати внесків на пенсійне страхування між роботодавцем і працівником у різних за рівнем розвитку країнах Європи (табл. 3), то бачимо, що незважаючи на значні відхилення у сумарних обсягах внесків в результаті національних особливостей соціального страхування, внески сплачуються або у рівних частинах як працівником, так і роботодавцем, або внесок працівника перевищує внесок роботодавця (за винятком Словенії), що безумовно не стимулює роботодавця виплачувати заробітну плату нелегально, особливо за умови жорстких санкцій у випадку виявлення даного факту контролюючими органами.

Таблиця 3

Розподіл внесків на пенсійне страхування в країнах Європи [4]

Країна	Тариф внесків на пенсійне страхування, %
	Роботодавець	Робітник	Разом
Франція	6,65	9,9	16,55
Німеччина	9,95	9,95	19,9
Австрія	10,25	12,25	22,8
Литва	2,5	22,5	25,0
Польща	16,26	16,26	32,52
Румунія	12,0	23,0	35,0
Словенія	15,5	8,85	24,35
Угорщина	8,0	18,0	26,0

В Україні, де сумарний внесок на пенсійне страхування (якщо виділити його з єдиного соціального внеску) складає 35,2 %, роботодавець сплачує 33,2 %, а працівник – лише 2 % [2].

Тому для мінімізації явища «тінізації» заробітної плати, а отже підвищення надходжень до Пенсійного фонду варто змінити пропорцію розподілу розміру внесків на пенсійне страхування роботодавцем та працівником у співвідношенні 50:50, тобто для роботодавця зменшити внесок з 35,2% до 17,6%, а для працівника підвищити з 2% до 17,6%. При цьому захист зарплат працівників від зниження вже передбачений в межах впровадження накопичувальної системи [1]. Одночасно для підвищення ефективності даного заходу доцільно запровадити додаткові санкції для роботодавця за виплату заробітної плати «в конвертах» і покращити якість контролю в даній сфері.

З метою зменшення впливу негативних демографічних тенденцій на ефективність пенсійної системи стратегічно важливим завданням є впровадження обов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування. Для успішного виконання цього завдання необхідно забезпечити захист накопичень вкладників від інфляції, чого можна досягти шляхом ефективного інвестування вкладених коштів. Однак за умов слабкого розвитку вітчизняних фінансових ринків взагалі існує ризик втрати накопичених коштів.

Тому пропонується використати позитивний досвід таких країн, як Швеція та Польща, де використовують систему нефінансових фіксованих внесків, тобто індивідуальні рахунки, для яких непотрібні фінансові ринки, що є вирішальним чинником для тих країн, де такі ринки майже не розвинуті. Нефінансові фіксовані внески представляють собою внески працюючих, які інвестуються в урядові квазіоблігації. За законом облігації приносять відсоток, який за підсумками року дорівнює приросту фонду зарплати в економіці. Коли працююча особа виходить на пенсію, вона отримує свої внески, збільшені на суму відсотків, які є результатом росту реальної економіки [5].

Отже, на сьогодні найважливішими проблемами пенсійного забезпечення в Україні виступають: недостатній рівень соціальної захищеності пенсіонерів через низький рівень пенсійних виплат і в той же час нестача коштів на виплату встановленого розміру пенсій через негативні демографічні тенденції і недоотримання надходжень в результаті «тінізації» заробітної плати, що виявляється у хронічному дефіциті Пенсійного фонду. Тому для забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи України пропонується: відмінити максимальнй розмір заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок, змінити пропорцію розподілу розміру внесків на пенсійне страхування роботодавцем та працівником у співвідношенні 50:50 з метою детінізації зарплат, запровадити системи нефінансових фіксованих внесків в рамках накопичувальної системи з відповідним законодавчим врегулюванням для захисту пенсійних внесків від інфляції.

Список використаної літератури

1. Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи: Закон України від 8 липня 2011 року N 3668-VI

2.Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування: Закон України від 8 липня 2010 року N 2464-VI

3. Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік: від 9 червня 2011 р. №643 // Кабінет Міністрів України, Постанова

4.Бородіна Н .З. Українська пенсійна реформа в контексті досвіду країн Центрально-східної Європи та СНД / Н. З. Бородіна // Вісник Львівської державної фінансової академії. – 2010. - № 18 – с 193-197

5.Губрієнко О. М. Проблеми та перспективи реформування пенсійної системи України / О. М. Губрієнко // Вісник Запорізького національного університету. – № 4. – 2010. - С. 57-64

6.Кашуба В.Д., Реформування пенсійної системи України / В. Д. Кашуба // Вісник ЖДТУ. – 2011. - № 2. – С. 209-211

7.Офіційний сайт Державної служби статистики України [сайт http://www.ukrstat.gov.ua]