DMITRIENKO I.V. (ДМИТРІЄНКО І.В., ЗДОБУВАЧ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ КАНДИДАТА ЮРИДИЧНИХ НАУК ХНУВС)

DMITRIENKO JU.N. (ДМИТРІЄНКО Ю.М., ЗДОБУВАЧ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА ЮРИДИЧНИХ НАУК КНУ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА)

CONTRADICTIONS OF THE UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS AND CULTURE (ПРОТИРIЧЧЯ УКРАIНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ)

Поняття і види суперечностей правової культури. Науковий аналіз суперечностей постперехiдного українського суспільства розглядається як невідкладне завдання правової науки на сучасному етапі развитку. Проблема суперечностей у правосвiдомостi в юридичній науці не отримала ще систематичної розробки, хоча для цього у низцi робіт з правознавства була закладена серйозна теоретична основа [1, с. 56-57]. Правова свідомість та культура українського суспільства, як й будь-якої системи, що змінюється та розвивається, властиві такі елементи, сторони, тенденції, які необхідно зумовлюють один одного та один одному протистоять, протиборствують. Ці елементи, сторони, тенденції у правовiй культурi за звичайною термiнологiєю позитивної правової науки називаємо діалектичними протилежностями. Діалектичні ж суперечності правової свідомості та культури- це «відношення між діалектичними протилежностями саморуху і розвитку її правового сущого; вони є відносинами їх зв'язку та взаємовiдмовлення» [2, c.52-53]. Розвиток суперечностей приводить до необхідності їх розв’язання або дозволу, внаслідок чого система правової свідомості та культури переходить в новий якісний стан. Тому за дiалектичною методологiєю правової науки суперечності та приотирiччя розглядаємо як джерело та суть саморуху, саморозвитку та міри правової свідомості та культуриу змiстi правової цивiлiзацiї [5]. Правовi традиції, що отримали достовірно наукову розробку, наприклад, в працях К. Маркса, Ф. Енгельса, В.I. Леніна, були були побудованi на рiзних традицiях та iдеях, у тому числi Г.В.Ф. Гегеля, який, правда, не розрізняв суперечностей та протирiч реальної дійсності та зумовлених ними протирiч процесу правового пізнання. Відкидаючи ідеалістичні положення мислителя, використовуємо позитивні моменти, що містяться в його працях. «Суперечності та протирiччя, - писав Гегель, - ось що насправді рухає мир...» [6]. “Протирiччя, продовжував вiн далi, є «коренем будь-якого руху та життєвостi» [3, c. 520]. Категорії «суперечність», «протилежності», “протирiччя» і пов'язані з ними міркування є головними в теорії Гегеля і займають в «Науці логіці» центральне місце; їх розгляд в даній роботі ведеться в розділі про сутностi [4, c. 256-262, 262-272]. Це досить симптоматично, оскільки показує важливість аналізу суперечностей саме «в самій суті предметов» [5, c. 8]., за допомогою чого у теорії культури та правової зокрема може бути здійснений перехід від вивчення структурного статичного зрізу об'єкту головними до дослідження витоків його динамічних потенцій, які закладені в сутностi об'єкту правової культури, а тому знаходять вираз у його структурі. Аналіз суперечностей як початкових основ протирiч феномена правової свідомості та культури може проводитися з різних позицій. Виникає потреба у розробцi одного з перспективних напрямів аналізу суперечностей та протирiч правової культури, який, з одного боку, базується на розрахунковiй основi структури правової культури, а з іншої - одночасно з вивченням суті правової культури
продовжує накопичення та поглиблення знання про структуру даного феномена. Такий підхід сприяє реалізації положення про те, що протирiччя правової свідомості та культури повиннi бути розкритi, перш за все, як «внутрішня структурна характеристика досліджуваного предмету в його сутностi» [6, c. 74-75]. И ще один момент, що вимагає сумісного розгляду структури, суперечностей та протирiч правової свідомості та культурив рамках одного дослідження. Розв’язання протиріч правової культури, як відомо, розвиває всю її систему через перебудову на якісно новий рівень, але перехід системи у інший якісний стан неможливий без перебудови її структури. Тому вивчення протирiч правової свідомості та культури надає можливість розкрити тенденції та причини майбутньої зміни її структури. Протирiччя є загальною, але не єдиною формою негативного зв'язку правової свідомості та культури з дiйснiстю: разом з нею існують відношення гармонії, узгодженої відповідності та iн., які складають предмет власне структурного аналізу правової культури. Розгляд протилежної ним форми структурних відносин не стільки зв'язку, скільки взаємовiдмовленням, тобто протирiччя правової свідомості та культури як одного з аспектів, або порядків, її структури, є одночасним пізнанням суті правової культури, бо «пізнання структури різних порядків і рівнів є пізнанням суті об'єктів, перехід від суті першого порядку до суті другого і вищих порядков» [7, с. 452]. Так, якщо предметом власне структурного аналізу правової свідомості та культури є зв'язки узгодженої відповідності між, наприклад, активно-позитивним або просто позитивним відношенням до права і відповідним ним рівнем правової діяльності або між активно-негативним відношенням до права і таким же низьким рівнем правової діяльності, то в данiй статтi ,буде зроблено намагання проаналiзувати відносини протирiч правової культури.Найпоширенiшими зв’язками правової свідомості та культури з дiйснiстю є зв'язки взаємовiдмовлення між в цілому позитивним відношенням до права і негативним рівнем правової діяльності або, навпаки, між негативним відношенням до права і позитивним рівнем правової діяльності. Причому тут за обох випадкiв, ах окрім названих, мають місце протирiччя (назвемо їх цільовими) також в частині між негативним рівневим станом реального елементу правової свідомості та культури (дісгармонійною стороною, тенденцією реальної суперечності) та відповідним однойменним елементом її цільового стану. Правова свідомість та культура як якісний стан правового життя ... суспільства «складається» з рівневого стану всіх її компонентів, які знаходяться один з одним у відносинах гармонії та узгодженої відповідності, коли рівень їх розвитку однаковий, або у відносинах протирiччя правової культури, коли рівень їх розвитку прямо протилежний. Між різними елементами правової свідомості та культури можуть бути різні градації відносин: від стану повної гармонії, потім деякої відмінності до стану різкої суперечності та протирiччя. Так, зв'язок активно-позитивного відношення до права і просто позитивної правової установки вже припускає ледве помітну відмінність в даному аспекті, не кажучи про ті переростаючі в протилежності рівні розвитку елементів правової культури, коли поєднуються активно-позитивне відношення до права та індиферентне, але особливо негативна і активно-негативна правова установка. Відносини протирiччя виникають між високодовершеним нормативно-юридичним актом і недостатнім рівнем його нормативної реалізації, між різними (звичайно, у стадії загострення) за рівнем розвитку суспільною правосвідомістю і правопсихологiчним кліматом конкретної групи, між високим рівнем суб'єктивованої підсистеми правової свідомості та культури та низьким рівнем її деятельнiстної (що об'єктивувалася) підсистеми та iн. Особливо актуальним є дослідження протирiччя правової культури, яке на суспільно-правовiй мові називається протирiччям між словом і справою, коли високорозвиненi вербальні процеси правотворчостi явно дисонують з його реальною правовою діяльністю. Необхідність рішучого подолання вказаного протирiччя правової свідомості та культури стає сьогодні очевидним. Протирiччя правової свідомості та культури виникають у середині основних підсистем правової культури: між такими різними пiдсистемами, що доходять до протилежностей, правовою культурою суспільства та правовою культурою особи або правовою культурою суспільства та групи, групи і особи (суб'єктна підсистема), між рівнем знання права та рівнем відношення до нього (суб'єктивована підсистема), між рівнями правотворчої та правозастосовної діяльності (підсистема, що об'єктивувалася), між рівнями нормативного і індивідуального актів (наочна, або текстова підсистема) та усередині елементів названих підсистем та iн. З цього далеко не повного переліку протирiч правової свідомості та культури видно, що в неможливо не тільки охопити їх все глибоким аналізом, але навіть, напевно, просто назвати, бо одна «інвентаризація» елементів структури правової культури. Яким нескінченно великим може бути абсолютне число протирiч такої системи, як правова свідомість та культура українського суспільства, дозволить представити хіба що використання математичних прийомів комбінаторіки [8, c. 578]. За допомогою цих прийомів можна знайти число будь-яких поєднань (комбінацій) із строго певної заданої безлічі об'єктів (протилежних - за рівнем розвитку - елементів правової культури). Проте від цього слід утриматися, оскільки альтернатива нам вбачається в розробці класифікації протирiч правової свідомості та культури та вивченні найбільш важливих з погляду перспектив подальшого розвитку правової культури, її теорії різновидів протирiч. Така безліч найрізноманітніших і «хитромудрих» поєднань різнорівневих, аж до прямо протилежних за спрямованiстю розвитку, елементів правової свідомості та культури породжується реальною дійсністю, труднощами та негативними явищами сучасного етапу розвитку українського суспільства. У всіх цих протирiччях правової культури, що максимально iдентифiкуються, зокрема, у зростанні злочинності, «було б невірно бачити... одні лише «пережитки минулого» в правосвідомості та поведінці людей. Причини багатьох з цих «болячок» слід шукати в сьогоднішній практиці, в прорахунках тих або інших працівників, в реальних проблемах і труднощах нашого розвитку, в недоліках виховної діяльності. Тому для усунення негативних явищ потрібні не тільки постійні пропагандистські зусилля, але й заходи економічного, організаційного, правового порядка» [9, c. 256] для того, щоб вказані заходи правового характеру поставити на наукову основу, необхідно виявити і вивчити наявні в правовій культурі суспільства протирiччя та суперечності, а також передбачити найбільш доцільні та «безболісні» шляхи їх розв’язання, сприяючі прогресивному розвитку правової культури. У зв'язку з цим залишається актуальним вивчення питання про протирiччя як рушійну силу суспільно-правового розвитку. В даний час в літературі ще не створено достатньо правової строгої класифікації не тiльки протирiч правової культури, але й загальних протирiч у методологiчно-правовому сенсi. Спробуємо розглянути та контекстуально iнтерпретувати загальновизнані види протирiч у галузь правової культури, якi можуть бути антагоністичними та неантагоністичними, основними та неосновними, внутрішніми та зовнiшнiми [10, с. 12-13]. Розподiляємо протирiччя також на онтологічні й гносеологічні, iстиннi та хибнi. Зауважуємо на тому, що про iстиннiсть або хибнiсть протирiч правової свідомості та культури розмiрковували багато вчених. Заслуговує пильної уваги, подальшого обговорення та, можливо, уточнення розроблений Н. Ф. Кузнецової підхід, згідно якому антагоністічность всієї системи злочинності пояснюється тим, що ця система дісталася нашому суспільному устрою в спадок від минулих суспільно-економічних формацій [12, с. 128]. У даній позиції немає неузгодженості із загальними методологічно-правовими підставами, відповідно до яких антагоністичні суперечності не властиві природі демократичного суспiльства, бо антагоністічность системи злочинності виводиться не з природи демократичного суспiльства, а з поза його зовнiшними чинниками (історичного в даному випадку). Насправді злочинність - це одне з соціальних явищ, що зберігається в сучасному українському суспільстві як «...родимi плями старого суспільства, з надр якого воно вийшо» (К.Маркс). Ii збереженню сприяють також негативні наслідки системи тоталітаризму, що затвердилася при авторитаризму, або, як прийнято називати, адміністративно-команднiй системи. У юридичній сфері життя суспільства вона знаходить заломлення в зростанні злочинності. Отже, перші етапи перехiдного суспiльства характеризуються ще існуванням протирiч, які володіють рисами правових антагонізмов. Проте складають вони лише деяку частину суперечностей правової свідомості та культуриі вивчаються в основному кримінально-правовим і кримінологією комплексом юридичних наук. Протирiччя правової свідомості та культури розподiляються на основнi та неосновні, внутрішні та зовнішні. Основним протирiччям правовоi культури є відношення між протилежними сторонами за суттю об'єкту, це суперечність, що визначає характер докорінних змін об'єкту, дію всіх інших його протирiч. Основною в системі правової свідомості та культури є реально існуюча суперечність між необхідним суспільством відповідно до рівня розвитку його економіки правової та політичної організації, всієї правової культури, цільовим станом правової культури. Це основна суперечність є рушійним механізмом, джерелом розвитку правової свідомості та культуриукраiнского суспільства і визначає тому розгортання всіх інших, неосновних суперечностей, будучи «їх загальним «коренем», прихованим від поверхневого погляду єдиною підставою їх функціонування, а інші - формами вияву основного протирiччя» [12, с. 100-101]. Критерієм побудови структурних протирiч буде їх локалізація в структурі правової культури: протирiччя між суб'єктивованою та об'єктивованою підсистемами правової культури, що об'єктивувалися, усередині названих підсистем та iн. Джерелом розвитку і саморуху системи правової свідомості та культури виступають протирiччя її з економічним базисом. Слiд зазначити, що є досить важливою у розвитковому вiдношеннi протирiччя між низьким рівнем правових і високим рівнем етичних норм у результаті, що несприятливо позначається на правовій культурі в цілому. Виявлення й позначення протирiч правової свідомості та культури - це тільки перший етап у їх вивченні. Не менш важливе завдання виявлення основних ступенів розвитку протирiч - від єдності, відповідності та вiдповiдальностi сторін, через їх відмінність до розв’язання протирiч [13, с. 56]. Якщо соціальне протирiччя не розв’язується, то може наступити стадія загострення відмінності, що переростає в кризову ситуацію та приводить до серйозної деформації чинних правовiдносин [14, с. 9-10]. У зв'язку з цим в перехiдному українському суспільстві виникають «чотири великі групи взаємопов’язаних проблем – джерел протирiч української правової культури: 1) виявлення, пізнання, оцінка суперечностейта протирiч правової культури; 2) їх розв’язання та подолання; 3) регулювання їх розвитку, прогнозування та попередження; 4) забезпечення максимально рівномірного, пропорційного, гармонійного розвитку українського суспільства [15, c. 103]. Зрозуміло, що названий круг проблем може бути вирішений в теоретико-юридичному плані тільки сукупною працею всієї наукової юридичної громадськості. Структурні протирiччя. Структурними називаються протирiччя, що виділяються на підставі локалізації їх в структурі правової культури. Вони можуть виникати між елементами основної структури правової культури, між елементами вторинної структури і між елементами цих структур. Виникнення протирiч можливе й усередині основних елементів (підсистем) правової культури: всередині суб'єктивованої, суб'єктної, дiяльнiсної та наочної (текстової) підсистем, усередині складних елементів правової культури, а також усередині тих, що утворюються в результаті максимального межевого розчленування системи правової культури, мінімальних її компонентів. Розглянемо найбільш важливі групи структурних протирiч правової свідомості та культури в наступному порядку. Перша група включає протирiччя усередині мінімальних компонентів структури правової культури: усередині когнітивного, емоційного, настановчого елементів суб'єктивованої підсистеми (перша підгрупа); усередині мінімальних компонентів суб'єктної, деятельностної, наочноної підсистем (відповідно друга, третя і четверта підгрупи). У другу групу об'єднуються протирiччя усередині основних підсистем правової культури: всередині суб'єктивованої - між когнітивним і емоційним компонентами, всередині дiяльнiсної - між правозастосуванням і правовим вихованням. В третю групу об'єднуються протирiччя між основними підсистемами правової культури. У четверту – протирiччя всередині складних компонентів вторинної структури. У п'яту – протирiччя між складними компонентами, в шосту – протирiччя між елементами основної і вторинної структури. У першу підгрупу першої групи входять протирiччя усередині когнітивного елементу суб'єктивованої підсистеми української правової свідомості та культури між високим рівнем знання принципових положень законодавства та низьким або іноді навіть вкрай низьким рівнем знання конкретних правових розпоряджень; між рівнями правового знання, з одного боку, конкретних правових розпоряджень, а з іншого боку, локальної громадської думки, правопсихологiчного клімату терпимості відносно будь-якої групи правопорушень, особливо дрібних; між блоками, що різко відрізняються за рiвнем розвитку правового знання нормативно-правових розпоряджень і знання конкретної правозастосовної або іншої юридичної практики.

Подолання протирiч української правової свідомості та культури: принципи, механізми. Діалектика прогресу української правової свідомості та культури полягає в тому, що подолання існуючих протирiч сприяє швидшому, безконфліктному розвитку, зростанню правової культури, переходу її в новий якісний стан; останнє неминуче приводить до породження нових суперечностей. Справжній етап правової свідомості та культури характеризується і позитивними, і негативними рисами, які властиві правовiй системі і всьому суспільному організму в цілому.

Отже, необхідні конкретні механізми, які б дозволили на ділі, а не на словах зробити правотворчу процедуру демократичною, дозволили подолати протирiччя та суперечності правової культури. Думаємо, що для цього необхідно прийняти Закон про правотворчість, але тільки такий, який закріпить працюючий механізм виявлення загальної волі народу, встановить для цього оптимальний процедурний порядок. При виникненні потреби ухвалення будь-якого законодавчого акту рішенням органу верховної влади створюється тимчасовий робочий орган: комісія, група та iн. - з широким залученням вчених і фахівців, про що сповіщається по радіо і телебаченню. У обов'язку комісії, групи входитиме збір та обробка актуальної iнформацiї, що поступає від громадян, їх громадських організацій, зацікавлених відомств пропозицій та виклад їх в узагальненому вигляді у пресі з тим, щоб була можливість виявити потреби і інтереси різних груп.

Виникає необхiднiсть у проведеннi широкої правової реформи, яка б сприяля подоланню правокультурних протирiч у правовиховній діяльності, особливо між необхідним і існуючим рівнем їх розвитку. Слід якісно змінити функції адвоката, зробити його не формальним, а реальним правозахистником, юридичним помічником не тільки в кримінальному і цивільному, але й в будь-якому іншому процесі (зокрема адміністративному) та взагалі в будь-якому контакті громадянина з правовою державою, з його органами і посадовцями (для участі в розв’язаннi будь-яких конкретних питань, а не тільки в складанні офіційних документів, зiбраннi різного роду довідок).

Дуже важливі проблеми правової свідомості та культури можуть бути вирішені часто лише в результаті зміни всієї перехiдної соціальної системи в цілому, лише в результаті проведення корінної економічної реформи і демократизації суспільства, переходу його в новий якісний стан як набуття наявним станом правової свідомості та культури його цільового стану. Ми маємо на увазі, зокрема, проблему злочинності, бо успішна боротьба з нею явно не під силу одній тільки правовій культурі суспільства. На тлі таких великих завдань не можна, як ми вважаємо, зменшувати значення роботи з виявлення та аналізу протирiч правової культури. Важливо намітити тут головні шляхи і методологію такого виявлення й аналізу, зосередивши основну увагу на вивченні самих больових точок правової системи перехiдного суспільства. Логіка аналізу полягає в русі за структурою правової культури. Так, наприклад, в підсистемі правових текстів основну увагу необхідно зосередити на власне юридичних текстах, на виникаючих усередині них протирiччях (між протилежними рівнями розвитку актів різної юридичної сили). Що стосується підсистеми правової діяльності, то тут в кардинальній перебудові має потребу як практична (правотворча та правореалiзацiйна, правозастосовна зокрема), так й теоретична (наукова, репродуктивна: юридична освіта вимагає докорінної переробки - і це особлива розмова) правова діяльність. Нових, нетрадиційних підходів вимагає організаційно-ідеологічна діяльність з правового виховання, виступаюча одним з системоутворюючих чинників правової культури. У її суб’єктивованiй підсистемі докорінної перебудови вимагає як емоційно-ціннісне відношення індивіда, групи, всього суспільства до права, правоохоронних органів, так й правове мислення в цілому (наприклад, перехід від заборонного типу мислення, що базується на відповідному типі правового регулювання, до загальнодозвiльного, до вільного, ініціативного, позбавленого старих догм і стереотипів). Подолання протирiч у вказаних сферах, оздоровлення політичного, етичного, правопсихологiчного клімату в суспільстві сприятиме швидкому правовому розвитку суб'єкта, підвищенню міри гарантованої державою свободи поведінки в єдності з відповідальністю його перед суспільством, а значить, і переходу правової свідомості та культури в новий якісний стан.

ЛIТЕРАТУРА

1. Баймаханов М.Т., Жеребин В.С. Методологическое значение категории противоречие в правовой науке // Методологические и теоретические категории противоречие в правовой науке. – М.: Юристъ, 2011. – 562 с.

2. Дагель В.П. Диалектика правового регулирования // Правоведение. – 1971. – N 1. – С. 52-53

3. Гегель Г.В.Ф. Соч. – М.-Л.: Политиздат, 1937. – С. 520

4. История диалектики // Немецкая классическая философия – М.: Юристъ, 2012. – С. 256-262, 262-272

5. Строгович М.С. Методологические вопросы юридической науки // Вопросы философии. – 1965. – N 12. - C. 8

6. Ковалев М.И. Роль правосознания и юридической техники в развитии уголовного законодательства // Советское государство и право. – 1985. – N 8. – С. 74-75

7. Кененов А.А. Проблемы противоречий в социалистическом праве. – М.: Просвещение, 2010. – 325 с.

8. Патрикеев В.С. Методологические проблемы общественных наук. – М.: Юристъ, 2012. – 785 с.

9. Андреева Г.М. Правовая культура и вопросы правового воспитания. – М.: Пифагор, 2012. – 235 с.

10. Горбач В.И. Проблема диалектических противоречий. – М.: Право, 1989. – 560 с.

11. Кузнецова Н.Ф. Проблеми криминологической детерминации. – М.: Юристъ, 2011. – 245 с.

12. Черниловский З.М. Досоциалистическое право: прогресс и преемственность // Советское государство и право. – 1975. – N 11. – С. 100-101

13. Неновски Н.В. Преемственность в праовой культуре. – М.: Юридическая литература, 2010. – 257 с.

14. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Юрист, 2011. – 558 с.

15. Швейцер А.В. Правовая культура и этика. – М.: Наука, 2012. – 112 с.