Бринь Ю. М.

Науковий керівник: Миронюк О. І.

Буковинська Державна Фінансова Академія

Особливості договору купівлі-продажу

Постановка проблеми. Договір купівлі – продажу являється одним із найбільш розповсюджених договорів у цивільному обігу. В умовах ринкової економіки він є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу й перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі. Цим договором опосередковуються відносини учасників цивільного обороту з обміну товарів на гроші. Тому важливо визначити основні елементи договору купівлі – продажу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню основних проблем та перспектив укладання договорів купівлі – продажу присвячені праці вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема свої дослідження присвятили Горбунова Л.М., Богачов С.В., Іванчук І.Ф., Трало Ю.В., Панченко М.І. та інші.

Виклад основного матеріалу. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Це сплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця, і, отже, є юридичною підставою виникнення такого зобов'язального правовідношення, яке обумовлює в покупця абсолютне речове право [4].

Правове регулювання відносин купівлі-продажу здійснюється Цивільним кодексом України, Законами України "Про захист прав споживачів", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств", численними підзаконними нормативними актами.

У відповідності зі специфікою економічних відносин, що лежать в основі договору купівлі-продажу, розрізняються його види (купівля-продаж: роздрібна, дрібнооптова, жилих будівель, земельних ділянок тощо), кожний з яких має свої особливості.

Істотними умовами договору купівлі-продажу вважаються умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатись укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов.

Тлумачення категорії майно (товар) як предмет договору купівлі-продажу наводиться в ст. 656 ЦК України. Предметом договору купівлі – продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому [1].

Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Покупець – це сторона договору купівлі-продажу, яка приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). Покупцем може бути як фізична особа (людина) так і юридична (підприємство, установа, організація), держава.

Якщо Ви не досягли чотирнадцяти років (малолітня особа), Ви маєте право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Тобто договір купівлі-продажу може бути Вами укладений, якщо він спрямований на задоволення побутових потреб (наприклад, їжа, безалкогольні напої тощо) і стосується предмета, який має невисоку вартість. Якщо Ваш вік становить від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа), крім наведених вище видів договору купівлі-продажу Ви маєте право вчиняти інші види договору за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. При цьому необхідно знати, що на вчинення Вами, наприклад, договору купівлі-продажу транспортного засобу або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки і піклування. Відповідно до законодавства Вам не може бути відмовлено у вчиненні договору купівлі-продажу (крім передбачених випадків).

Продавець - це сторона договору купівлі-продажу, яка передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві).

Продавцем може бути також як фізична особа (людина), так і юридична (підприємство, установа, організація), держава. Право продажу майна належить власникові. Тобто це означає, що приймати рішення про відчуження майна має право лише власник, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати покупцю не тільки саме майно, але й право власності на нього. Однак у деяких випадках законодавством передбачається, що право розпорядження майном може належати і не власнику. Зокрема, у законодавстві передбачається поняття примусового продажу, підставами для якого можуть бути продаж описаного у боржника майна, продаж заставленого майна тощо. В укладенні договору купівлі-продажу не обов’язково брати участь власникові. Він може здійснити свої права через представників [3].

Законодавством передбачається порівняно небагато випадків, коли потрібно спеціальне оформлення договірних відносин купівлі-продажу. Зазвичай для укладення такого договору не має потреби у складанні відповідних документів.

Законодавством передбачається, що у письмовій формі повинні укладатись договори купівлі-продажу земельних ділянок, цілісних майнових комплексів, житлових будинків, квартир, іншого нерухомого майна. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Такі договори підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, яка проводиться у виконавчому комітеті відповідної місцевої ради.

Правове регулювання державної реєстрації договору планується здійснювати таким чином. Стаття 210 ЦК України передбачає, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом [2].

Норми, що стосуються державної реєстрації правочину, встановлені в ЦК України щодо окремих видів договорів. Так, згідно зі ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації [1].

Висновок. Договір купівлі – продажу має дуже важливе значення і є не лише юридичною підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних прав і обов’язків. Треба сказати, що його призначення значно ширше. Він виконує важливу праворегулюючу, а також правозахисну функцію і це звичайно є визначальним моментом для характеристики призначення будь – якого договору, а в даному випадку договору купівлі – продажу.

Серед основний ознак договору можна зазначити: договір спрямований на передачу майна у власність, даний договір є завжди оплатним договором, є договором двостороннім, сторонами договору є продавець і покупець й він належить до традиційних договорів у цивільному праві.

Література.

1. Цивільний кодекс України. – К., 2010. – С. 385.

2. Цивільний кодекс України: науково – практичний коментар. – К., 2010. – С.158.

3. Договір купівлі-продажу // Л.М.Горбунова, С.В.Богачов, І.Ф.Іванчук, Ю.В.Трало; М-во юстиції України.– К.: [ТОВ “Поліграф-Експрес”], 2006. – 61 с. – Біблі-огр.: с. 60.

4. Панченко М.І. // Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 583 с. — (Вища освіта XXI століття).

5. Вікіпедія: Режим доступу з: http://www.wikipedia.org