Экономические науки/15.Государственное
регулирование экономики
К.е.н.
Апарова О.В.
Державний
університет інформаційно-комунікаційних технологій, Україна
Щодо доцільності
використання стратегічного планування у сфері державного управління
соціально-економічним розвитком
Творення політики практично неможливе без
стратегічного планування, оскільки аналіз завжди починається з характеристики
концепції державної стратегії як майбутньої ефективної державної політики.
Беручи до уваги різноманіття визначення понять "стратегія",
"аналіз", "політика" "менеджмент", "державне
управління", передовсім зазначимо, що державна політика – це відносно
стабільна, організована й цілеспрямована діяльність державних інституцій,
здійснювана ними безпосередньо чи опосередковано щодо певної проблеми або
сукупності проблем, яка впливає на життя суспільства.
Наукова цінність стратегічного планування
полягає в тому, що воно дає можливість заздалегідь збалансувати вплив
суспільства на соціально-економічну систему, що знаходить свій відбиток у
державному управлінні і залежить від ефективного аналізу зовнішнього
середовища, об'єктивної оцінки власних ресурсів тощо.
Сучасний стан національної економіки
зумовлює необхідність подальшого вдосконалення системи прогнозних і програмних
документів з питань соціально-економічного розвитку та запровадження
стратегічного планування роботи в органах виконавчої влади, яке передбачає
планування заходів з розроблення прогнозних документів, розроблення, реалізації
та контролю за виконанням програмних документів, що визначають цілі
соціально-економічного розвитку держави та шляхи їх досягнення. Відповідно
Міністерством економіки України розроблено Концепцію вдосконалення системи
прогнозних і програмних документів з питань соціально-економічного розвитку
України, яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.10.2006
р.
Стратегічне планування у сфері державного управління
соціально-економічною сферою значною мірою залежить від того, наскільки чітко і
точно сформульовано цільові настанови соціально-економічної системи країни;
формалізовано цілі стратегічного планування у вигляді кількісного критерію
(критеріїв); сформовано, класифіковано та визначено множину основних факторів і
показників впливу на систему, а також динаміку їх змін. Для виявлення та
формалізації цілей стратегічного планування застосовується апарат системного
аналізу та дослідження операцій [1, C. 212].
Особливістю формулювання та наступної формалізації цілі
стратегічного планування у соціально-економічній сфері державного управління є
те, що вона виступає похідною формулювання та формалізації більш загальних і
тривалих процесів, взаємозв'язків і взаємодії між ними, має їх конкретизувати
та деталізувати для практичного втілення в життя у ході формування та реалізації
державної політики. До цих процесів належать насамперед формування та офіційне
схвалення національної ідеї, взаємопов'язаних систем національних цінностей,
національних інтересів і цілей, їх чітка класифікація та встановлення ієрархії,
виявлення та визначення переліку потенціальних і реальних загроз (викликів,
ризиків), тенденцій їх розвитку, формування системи критеріїв та індикаторів
оцінки. Це є ідеологічною основою для формування державної політики і
стратегічного планування.
Послідовність процесів формування та прийняття стратегічних
документів у соціально-економічній сфері з урахуванням їх ієрархії можна подати
так: формулювання національної ідеї та формування систем національних
цінностей, національних інтересів і цілей, а також формулювання головної мети
та її формалізоване подання у вигляді моделі стратегічного планування (цільової
функції), стратегічного прогнозування, програмування та планування, розробка та
реалізація бюджету (середньо- та короткострокового), впровадження одержаних результатів
у практику та коригування стратегічних документів за результатами стратегічного
моніторингу та аналізу.
За складністю наукових проблем стратегічне планування у
сфері державного управління соціально-економічним розвитком можна віднести до
слабкоструктурованих або неструктурованих проблем. На відміну від добре
структурованих проблем, в яких основні компоненти, закономірності, залежності
та зв'язки можуть бути виражені математичними залежностями і оцінені
кількісними показниками, для слабкоструктурованих і неструктурованих проблем
характерною є наявність як формалізованих компонентів і зв'язків, так і таких,
що не можуть бути оцінені за допомогою моделей (методів). Відмінність
слабкоструктурованих проблем від неструктурованих є умовною і полягає у
неможливості останніх використовувати моделі (методи), в яких наукова проблема
формалізується цільовою функцією з обмеженнями. При цьому обґрунтування рішень
слабкоструктурованих проблем передбачає спільне використання формальних моделей
та інкрементальних методів планування [3, C. 332].
Одне із загальних визначень головної мети будь-якого
планування формулюється як формування та спрямування процесу найбільш
раціонального використання сил і ресурсів на шляху досягнення визначених цілей.
З огляду на підхід до стратегічного планування як до процесу його головну мету
у загальному вигляді можна сформулювати як формування та впровадження стратегій
розвитку організаційних систем в умовах мінливого зовнішнього та внутрішнього
середовища, обмежених ресурсів для реалізації місії організаційної системи в
середньо- та довгостроковій перспективі. Стратегічне планування не завершується
розробкою тільки стратегії як одного з базових вихідних документів
стратегічного планування, воно має включати такі етапи її підготовки та
впровадження, як стратегічне прогнозування (стратегічний моніторинг та аналіз),
програмування, планування, формування бюджету, а, на думку деяких авторів, й
етап проектування з розробкою та офіційним визнанням комплексу стратегічних
документів тощо.
Головну мету стратегічного планування у
соціально-економічній сфері державного управління пропонується визначити як
формулювання офіційно визнаної сукупності взаємопов'язаних цілей
(загальнодержавних, галузевих, регіональних), пріоритетних напрямів, завчасних
стратегічних завдань, заходів, дій та інших стратегічних рішень щодо розвитку
соціально-економічної системи країни, які спрямовані на забезпечення
соціально-економічного зростання, економічної та технологічної безпеки України,
зміцнення громадянського суспільства, побудову конкурентоспроможної
національної економіки і являють собою сценарій переведення ситуації з
поточного стану до цільового, що відповідає тенденціям розвитку економіки
країни, динаміці, характеру і рівню загроз (ризиків) національним інтересам та
можливостям держави адекватно реагувати на них в середньо- та довгостроковій
перспективі.
Розкриємо сутність методичного підходу до формалізації
вибору сценаріїв у системі стратегічного планування, запропонованого В.
Богданович і А. Семенченко. Для цілей формалізації вибору сценаріїв визначимо
головну мету стратегічного планування у соціально-економічній сфері державного
управління як формування сукупності взаємопов'язаних стратегічних документів,
що визначають прийнятний та мінімально припустимий рівні забезпечення
соціального та економічного розвитку й раціональні шляхи досягнення прийнятного
рівня у визначеній стратегічній перспективі.
Запропонований підхід до формалізації стратегічного
планування при його впровадженні в практику державного управління, насамперед
стратегічного, та формуванні державної політики сприятиме підвищенню їхньої
об'єктивності та ефективності. Він не є специфічним тільки для певної сфери
державного управління, тому після уточнення головної мети стратегічного
планування для відповідної сфери, критеріїв (критерію) та показників її
досягнення може бути поширений на інші сфери життєдіяльності держави та
суспільства [2, C. 41].
Сьогодні в нас є підстави говорити про те, що Україна
починає жити не тільки за європейськими, а й за світовими стандартами
цивілізованого розвитку. Суть стратегії економічного та соціального розвитку
України полягає у виконанні поставленого завдання: швидко вивести економіку на
траєкторію стійкого зростання через радикальні структурні зміни, на поглиблення
курсу ринкових реформ, активну й послідовну соціальну політику.
Для того, щоб ця стратегічна програма була успішно втілена в
життя й виконана, слід оптимально поєднати сьогоднішні можливості
адміністративного реформування управління в державі з переходом до
стратегічного, або цільового, державного управління. Важливо також запровадити
критерії оцінки ефективності виконання програми й індикативні показники,
розписані за проблемами й роками, щоб уможливити моніторинг програми як
керівництвом країни, так і її громадянами.
Література:
2. Пасічник Ю.В. Бюджетна
система України / Ю.В. Пасічник. – К.: Знання, 2008. – 670 с.