УДК 336.71

Самсонов М.І., аспірант

ДВНЗ «УАБС НБУ»,м. Суми

ПЕРЕДУМОВИ ВИОКРЕМЛЕННЯ СИСТЕМНО ВАЖЛИВИХ БАНКІВ

Реалізація системного ризику під час світової фінансово-економічної кризи окреслила проблему існування системно важливих фінансових установ (СВФУ), діяльність яких, точніше припинення діяльності яких, здійснює суттєвий вплив на функціонування фінансового сектору та фінансову стабільність в країні. Це, у свою чергу, потребує відповідної фінансової підтримки з боку держави та порушує проблему морального ризику, який пов’язаний з реалізацією СВФУ агресивних ризик-стратегій (відповідно високоприбуткових) з надією отримання державної підтримки в майбутньому.

У світовому фінансовому співтоваристві на позначення терміну СВФУ вживається словосполучення «too big to fail», що означає «занадто великий, щоб збанкрутіти», та вперше було застосовано Конгресом США у 1984 р. з приводу випадку втручання Федеральної корпорації зі страхування вкладів в діяльність трастового національного банку Контінентал Іл’іноїс (Continental Illinois National Bank and Trust Company) з метою підтримання його стійкості. Подальшого поширення термін набув під час світової фінансово-економічної кризи, яка бере свій початок з іпотечної кризи США 2007 р., та відмові в державній підтримці урядом США восени 2008 р. одному зі світових лідерів інвестиційного банківського бізнесу – «Лєрман Бразерс» (Lehman Brothers Holdings), та подальшого його банкрутства.

Починаючи з 2009 р. потреба в посиленому нагляді за СВФУ знайшла своє відображення у міжнародних офіційних документах, що публікувалися в межах офіційних зустрічей міністрів фінансів та глав центральних банків світу країн Групи 20, Міжнародного Валютного Фонду, Банку міжнародних розрахунків, Ради з фінансової стабілізації тощо. Так, наприкінці 2009 р. було розроблено Керівництво з оцінки системно важливих фінансових установ, ринків та інструментів, що мало за мету узагальнити досвід тридцяти найбільших країн світу щодо визначення СВФУ, з’ясування їх ролі та місця в національних фінансових системах.

Вже восени 2010 р. Радою з фінансової стабілізації за консультаційної підтримки МФВ були розроблені рекомендації щодо посилення нагляду за СВФУ в частині: забезпечення незалежності наглядових органів, удосконалення механізму банкрутства СВФУ з метою уникнення дестабілізаційного впливу на фінансову систему, розширення інструментарію покриття збитків, які в подальшому отримали схвалення на саміті Групи 20 в Сеулі. Крім того, остання система вимог щодо капіталізації та ліквідності банків (Базель III) передбачає встановлення додаткових вимог до капіталу для системоутворюючих банків. Отже, проблема існування СВФУ є загальновизнаною світовим економічним товариством, що слугує відправним пунктом для розробки методичних підходів до визначення СВФУ. Узагальнення основних подій, вжитих заходів щодо подолання світової фінансово-економічної кризи та отриманих наслідків дає можливість виокремити соціальні та економічні передумови виокремлення системно важливих банків.

В основі соціальних передумов виокремлення системно важливих банків лежить конфлікт загальнолюдських цінностей в частині превалювання споживчого характеру сучасного суспільства та виключно фінансових інтересів, втрата членами суспільства довіри до державних (з позиції захисту інтересів), фінансових (з позиції відкритості та інформаційної прозорості) та економічних (з позиції забезпечення соціальної справедливості) інститутів сучасного економічного співтовариства. За результатами банкрутств одних з найбільших фінансових установ «Меріл Лінч» (Merrill Lynch) і «Лєрман Бразерс» (Lehman Brothers Holdings) та дестабілізаційних процесів на фінансовому ринку, найбільші фінансові корпорації стали об’єктом багатоміл’ярдних вливань з боку держави за рахунок коштів платників податків та зростання державного боргу країни. Вартість антикризових заходів, вжитих урядами більшості країн для подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи, на початок 2009 р. становила 9,2 трлн. дол. США, що приблизно 15,2% світового ВВП, з яких 15% було спрямовано на підтримку фінансового сектора країни. Загострення проблеми соціальної несправедливості в політиці СВФУ (реалізація високо ризикованої стратегії забезпечує за сприятливих умов отримання значних прибутків, за несприятливих умов – збитки, які будуть компенсовані державою) обумовлює необхідність перегляду принципів їх діяльності та встановлення соціальної відповідальності шляхом підвищення вимог.

Про економічну доцільність виокремлення системно важливих банків свідчать також обсяги фінансової допомоги, спрямованої на стабілізацію саме фінансового сектору, поряд зі стимулювання попиту та зниження податків, боротьбою з безробіттям та соціальною підтримкою. Узагальнення основних антикризових заходів в межах світового досвіду зі стабілізації банківської системи підкреслює масштабність подібної стабілізації як фінансового, так і організаційного характеру. Схвалений переважною більшістю європейських країн пакет антикризових заходів зосереджений на наданні гарантій банкам та створенні стабілізаційних фондів, заходах з надання додаткової ліквідності фінансовим ринкам та зниження відсоткових ставок (в США ціновий діапазон відсоткової ставки було встановлено на рівні від 0 до 0,25%; у Великобританії – 1,5%; Європейським центробанком – 2%), участі державного капіталу шляхом придбання банків та інших фінансових установ, підвищення мінімальних рівнів гарантування вкладів (в країнах ЄС гарантована сума фіксувалася на рівні 50-100 тис. євро) тощо. Майже кожна країна зіткнулася з проблемою подолання наслідків фінансових труднощів системно важливих банків – Commerzbank AG (Німеччина), Royal Bank of Scotland, Lloyds Banking Group (Великобританія), Citigroup (США), UBS (Швейцарія) та інших.