К.е.н., доцент Гончаренко Т.П.

ДВНЗ «Українська академія банківської справи національного банку України»

СИСТЕМА ПРИНЦИПІВ УПРАВЛІННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

Управління, як загальна функція складних систем базується на системі принципів, які розкривають керівні положення, основні правила за якими відбувається управлінська діяльність, котра за своєю природою є установкою для здійснення будь-яких внутрішньо організаційних процесів.

Сьогодні, однією з науково-методичних проблем, які затрудняють системне дослідження й розвиток категорії науково-технічного потенціалу промислового підприємства, а також формування комплексної системи управління ним залишається відсутність чітко сформульованих та адаптованих до умов виробництва принципів управління науково-технічним потенціалом.

Виходячи з цього ми пропонуємо авторський підхід до системи принципів управління науково-технічним потенціалом промислового підприємства (рис.1)

4. Принцип

эндогенности

Рис. 1. Принципи управління науково-технічним потенціалом підприємства

Пояснимо сутність деяких, найбільш вагомих з точки зору управління науково-технічним потенціалом, принципів.

1. Принцип системності. Науково-технічний потенціал повинен створювати сукупну (інтегральну) оцінку можливостям соціально-економічної системи в науково-технічній сфері. Саме положення про сукупну, інтегральну оцінку, є на наш погляд, ключовим у контексті дослідження об’єктивних закономірностей функціонування механізму науково-технічного потенціалу. З одного боку, дане положення указує на необхідність, і є основою дослідження складу та структури науково-технічного потенціалу, а з іншого – основою дослідження механізму взаємодії окремих його структурних елементів. Останнє, на наш погляд, можливе шляхом визначення пропорцій у фінансуванні окремих структурних елементів науково-технічного потенціалу на основі аналізу коефіцієнту еластичності, котрі показують можливість кожного структурного елемента впливати на кінцеві результати діяльності соціально-економічної системи.

2. Принцип перспективності. На наш погляд, основним завданням дослідження категорії є формування на його основі стратегічних альтернатив розвитку соціально-економічної системи, прогнозування потенційних змін в розвитку системи в умовах реалізації обраної стратегії. Таким чином, дана категорія може використовуватись не тільки для констатації існуючого стану соціально-економічної системи, але і з метою прогнозування, тобто для визначення перспектив його змін к майбутньому. Як справедливо підкреслюється в роботі [2], «оцінити потенціал станом та поточний момент» не має ніякого економічного сенсу. Оцінка науково-технічного потенціалу повинна здійснюватись з метою оцінювання сукупних можливостей соціально-економічної системи у майбутньому, а методологія такої оцінки повинна бути зорієнтована на управління, а не бути лише інструментом статистичної фіксації розміру та рівня використання науково-технічного потенціалу.

Виходячи з цього, при дослідженні даної економічної категорії на передній план виходять методи діагностики, економіко-математичного моделювання, факторного аналізу та прогнозування.

3. Принцип комплексності оцінки. Ми вважаємо даний принцип має полягати в наступному:

· в багатоаспектності (оцінюватись повинні різні аспекти функціонування соціально-економічної системи: економічні, соціальні, правові, технічні, технологічні, екологічні та інші);

· взаємопов’язаності висновків, які містяться в оцінці (їх формування має здійснюватись на основі узгодженої та одночасної оцінки досліджуваних аспектів науково-технічного потенціалу);

· багатоваріантності побудови оцінки (оцінка науково-технічного потенціалу повинна формуватись на основі порівняння результатів із декількома базами порівняння, тобто еквівалентами);

· багатокритеріальності побудови оцінки (оцінка науково-технічного потенціалу має будуватись на основі значної кількості критеріїв. Окрім цього, оцінка здійснюється, як з позицій власне соціально-економічної системи, так і з позицій більш загальних систем, до складу котрих даний об’єкт входить у якості підсистеми).

4. Принцип ендогенності. При дослідженні даної економічної категорії слід проводити чітку межу між науково-технічним і ринковим потенціалами соціально-економічної системи, оскільки останній покликаний давати оцінку вже реалізованим її можливостям при визначеному рівні забезпеченості ресурсами та є мірою використання першого. Величина ринкового потенціалу у набагато більшому ступені, ніж науково-технічного залежить від факторів зовнішнього економічного середовища: ємності ринку, ступеню його насиченості, попиту, вимог посередників, можливостей конкурентів та інше. Величина науково-технічного потенціалу також може використовуватись для позиціонування соціально-економічної системи на окремих ринках з точки зору її конкурентоздатності та інвестиційної привабливості, котрі формуються в основному за рахунок внутрішніх факторів, тобто володіння виключними знаннями, трудовими, науково-інформаційними та іншими ресурсами.

5. Принцип релевантності. Багаторічний досвід управління науково-технічною діяльністю свідчить про те, що успішне досягнення теперішніх та майбутніх цілей, рівно як і ефективність використання сформованого та потенціального науково-технічного потенціалів багато в чому залежать від відповідності потенціалу та цілей у кожен момент планового горизонту дій. Максимізація цієї відповідності, тобто релевантності, є вихідним завданням управління науково-технічним потенціалом на всіх управлінських рівнях. Рішення максимізації відповідності цілей та ресурсів здійснюється шляхом цільової переорієнтації науково-технічного потенціалу по спектру найбільш важливих, перспективних та доступних на даному етапі розвитку цілей. В свою чергу, досягнення намічених цілей вимагає не тільки відповідної концентрації ресурсів, але й здійснення комплексу заходів із цілеспрямованого розвитку усіх складових науково-технічного потенціалу, а також інтенсифікації його використання.

Врахування вищеописаних принципів управління науково-технічним потенціалом промислового підприємства дозволить

Список використаних джерел

1. Гончаренко Т.П. Науково-технічний потенціал та його роль в інноваційному розвитку підприємства [Текст] / Гончаренко Т.П. // Механізм управління потенціалом інноваційного розвитку промислових підприємств / за ред. к.е.н., доцента Ю. С. Шипуліної. – Суми : ТОВ « ДД «Папірус», 2012. – С. 173-188.

2. Гончаренко Т.П. Научно-технический потенциал предприятия // Потенциал инновационного развития: Монография // Под ред. Д-ра экон. наук., проф. Козьменко С.Н. – Сумы: «Деловые перспективы». – 2005. – С.150-226

3. Кульвец П.А. Проблемы экономической эффективности использования научно-технического потенциала. – Вильнюс: Минтис, 1978. – 192 с.

4. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями /Пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 271 с.