Экономические науки/6. Маркетинг и менеджмент

К.е.н. Мокряк Е.В.

Криворізький національний університет, Україна

До питання щодо сучасного визначення понять «корпоративне управління» та «корпоративний контроль»

Останнім часом словосполучення «корпоративне управління» набуло неабиякого поширення на пострадянському просторі. Ним цікавляться науковці, практики-менеджери, політики. Але така посилена увага до проблем корпоративного управління, своєрідна мода на це поняття, викликана не простим збігом обставин. Збільшення кількості підприємств корпоративного типу, їх бажання розвиватися і необхідність залучення для цього значних фінансових ресурсів змушує керівників різних рівнів розвивати цивілізовану практику корпоративного управління, поширювати в Україні міжнародні стандарти управління корпораціями.

Проблематика корпоративного менеджменту є складною та багатогранною. Складність починається вже на етапі визначення таких його ключових понять, як «корпоративне управління» та «корпоративний контроль». У сучасній економічній зарубіжній та вітчизняній літературі не існує єдиного визначення вищезазначених термінів. Це пояснюється різноманітністю підходів, точок зору науковців, мети дослідження та національними традиціями країни.

Метою даної роботи є аналіз існуючих підходів до визначення понять «корпоративне управління» та «корпоративний контроль» та трактування їх з точки зору сучасних реалій.

Як відомо, в теорії загального менеджменту управління визначається як «…процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформувати та досягти цілей організації» [1, с. 38]. Враховуючи це, частина дослідників схильна ототожнювати термін «корпоративне управління» з поняттям «управління корпорацією». Корпоративне управління розглядається як процес регулювання усієї сукупності тих відносин та процесів, які впливають на діяльність акціонерного товариства [2, c.12]. Але в такому разі в широкому комплексі проблем управління корпорацією потрібно першочергову увагу приділити чинникам, які суттєво впливають на принципово відмінну від унітарних підприємств організацію процесів формування та контролю за реалізацією управлінських рішень по стратегічним напрямкам діяльності компаній.

На унітарних приватних підприємствах управлінські функції сконцентровані в руках підприємця-власника, а певну їх частину він свідомо делегує середнім та нижчим рівням менеджменту, зберігаючи за собою контроль над їх реалізацією, який має три аспекти: 1) встановлення стандартів діяльності; 2) вимірювання того, що було в діяльності досягнуто за певний період і порівняння досягнутого з очікуваними результатами; 3) дії, які необхідні для корекції серйозних відхилень від початкового плану [1, с. 75]. Значно складнішою виглядає ситуація, яка складається в управлінні підприємствами, що входять до складу корпоративного сектору, перш за все акціонерними товариствами.

Специфічною особливістю великих акціонерних товариств є те, що навіть представники найвищих рівнів адміністративної влади хоч і мають суттєвий вплив, але не можуть в повній мірі визначати політику та стратегію компанії. Міра їхнього реального впливу на формування такої політики визначається специфічним характером взаємодії з провідними інвесторами фірми (власниками значних пакетів акцій, головними банківськими кредиторами, топ-менеджментом інвестиційних фондів), тобто власниками або розпорядниками коштів, вкладених у виробничий капітал.

Враховуючи вищезазначене, ряд вітчизняних та зарубіжних вчених (Т. Долгопятова, П. Друкер, В. Євтушевський, Є. Коротков, В. Рибалкін та ін.) розглядають корпоративне управління як механізм контролю акціонерів над корпоративним менеджментом з метою орієнтації управління корпорацією на максимальне задоволення інтересів акціонерів.[3; 4; 5]. На таке «звужене» розуміння корпоративного управління вказує традиційне корпоративне право, яке розглядає акціонерне товариство виключно як асоціацію співвласників акцій, які створили товариство з метою задоволення своїх інтересів шляхом організації виробництва та реалізації певних товарів і послуг.

Але при такому підході, по-перше, ігнорується той незаперечний факт, що активними суб'єктами корпоративного підприємництва є не тільки акціонери, а й власники інших, дуже необхідних для його успішного функціонування і розвитку, капіталів (специфічних знань, організаторських талантів, професійної майстерності та високої трудової мотивації персоналу, банківських кредитних ресурсів тощо). Власники таких капіталів повинні мати можливість істотно впливати на формування та реалізацію політики корпорації. По-друге, однобічно акцентується увага виключно на відповідальності менеджменту і персоналу перед акціонерами і повністю ігнорується симетрична відповідальність акціонерів перед підприємством як соціально-економічною організацією, перед персоналом, місцевою громадою, суспільством у цілому. По-третє, універсальна традиційна парадигма корпоративного управління ігнорує надзвичайну різноманітність і динамічність соціально-економічних статусів, ціннісно-мотиваційних характеристик і пов'язаних із цим специфічних конфігурацій реальної взаємодії основних суб'єктів сучасного корпоративного підприємництва (міноритарних та мажоритарних, внутрішніх і зовнішніх, «природних» і «сертифікатних», індивідуальних та інституційних акціонерів, формальних і неформальних лідерів внутрішніх і зовнішніх «контролюючих груп», чиновників державних контрольно-регуляторних органів і керівників органів місцевого самоврядування; лідерів профспілкових об'єднань та ін.), які істотно відрізняються залежно від багатьох чинників (величини і соціально-економічної значущості корпорацій, рівня концентрації та ліквідності акціонерного капіталу, специфічної історії формування та розвитку, усталених традицій, внутріфірмової культури певних підприємств тощо).

Більш поширеним є трактування корпоративного управління як такої діяльності, пов'язаної з функціонуванням акціонерних товариств, яка обумовлена відносинами власності між суб'єктами власності а також відношеннями між цими суб'єктами та іншими зацікавленими групами і вимагає чіткого правового регулювання (відносини між різними групами акціонерів, між акціонерами та менеджерами, між менеджментом та найманими працівниками, між менеджментом та кредиторами) З даної точки зору до визначення цього поняття підходили А. Демб, А. Козаченко, К. Маєр, Н. Міноу, Р. Монкс, Ф. Ньюбауер, Є. Палига та ін. [6; 7; 8]. Подібної точки зору дотримуються і провідні міжнародні організації (Організація економічного співробітництва і розвитку, Міжнародна торгово-промислова палата, Міжнародна фінансова корпорація IFC).

Всі ж інші відносини по управлінню акціонерним товариством (формування та функціонування певної лінійної та функціональної структури управління, організація та координація взаємодії між різними рівнями та функціональними підрозділами системи управління, стиль управлінської взаємодії керівників з підлеглими тощо) не є специфічними для акціонерних товариств, а тому не є предметом корпоративного управління і не регулюється корпоративним правом. При такому підході також слід мати на увазі тісний взаємозв'язок цієї специфічної проблематики з тими завданнями, які вирішує загальний менеджмент. Врешті-решт головною метою вдосконалення корпоративного управління є підвищення ефективності вирішення основних завдань загального менеджменту: цілеспрямованого планування, організування та мотивування всіх тих суб'єктів, які причетні до діяльності акціонерних підприємств. Але, звичайно ж, в умовах великих публічних акціонерних товариств попередньою умовою для успішного вирішення цих завдань є успішне вирішення тих проблем, які відносяться до сфери корпоративного управління.

На основі аналізу вищезазначених підходів до визначення поняття «корпоративне управління» з одного боку, і реальних умов функціонування акціонерних товариств, з іншого, можна зробити висновок, що реаліям сучасних корпорацій більш повно відповідає розуміння корпоративного управління в широкому значенні як системи відносин між усіма суб'єктами корпоративного підприємництва з приводу узгодження та гармонізації їх інтересів з метою забезпечення в процесі спільної діяльності та взаємодії із зовнішніми контрагентами максимально можливого в даних умовах синергійного ефекту при досягненні статутних соціально-економічних завдань корпорації та задоволення на такій основі як специфічних інтересів окремих економічних агентів, так і загальних суспільних інтересів. В більш вузькому значенні корпоративне управління слід розуміти як механізми узгодження інтересів різних груп інвесторів при формуванні політики та керівних органів компанії та організації дієвого контролю акціонерів над корпоративним менеджментом з метою орієнтації управління корпорацією на максимальне задоволення інтересів інвесторів.

З поняттям «корпоративне управління» органічно пов'язане поняття «корпоративний контроль».

Якщо загальний менеджмент контроль розглядає як заключну функцію процесу управління (після планування, організування та мотивування), то в корпоративному управлінні контроль інтерпретується в дещо іншому значенні. Більшість науковців розглядають його як центральний елемент, ядро, серцевину корпоративного управління. Корпоративний контроль розглядається як можливість для контролюючої групи формулювати та реалізувати стратегічні рішення, а корпоративне управління – як засоби та інструменти для реалізації такої можливості. Так, на думку відомого американського дослідника акціонерних товариств Д. Котца, «корпоративний контроль – це можливість визначати результати управлінської діяльності в тій її частині, яка відноситься до політики корпорацій». На його думку «…в протилежність управлінню, яке означає діяльність, контроль означає владу, і оскільки проведення політики корпорації є складовою частиною управління, це – можливість впливати на управління корпорацією» [9,с.47]. Закон України «Про акціонерні товариства» роль контролю в регулюванні діяльності акціонерних товариств визначає наступним чином: «Контроль – вирішальний вплив, або можливість здійснення вирішального впливу на господарську діяльність суб'єкта господарювання, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною частиною, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування та прийняття рішення органами управління суб'єкта господарювання, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові для виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання» (ст. 2, п. 7) [10, c. 13].

Більшість дослідників погоджується з тим, що корпоративний контроль є центральним елементом в системі корпоративного управління. Але є відмінності у розумінні характеру взаємозв'язку між корпоративним контролем та корпоративним управлінням. Наприклад, російський вчений Т. Долгопятова вважає, що за допомогою механізмів корпоративного управління забезпечується здійснення корпоративного контролю. [11, с.46]. В той же час на думку М. Старовойтова, корпоративний контроль є одним із ключових механізмів корпоративного управління [12, с.64]. Ці відмінності в трактуванні взаємозалежності понять «корпоративне управління» та «корпоративний контроль» пов'язані з різним підходом до визначення змісту поняття «корпоративне управління». Якщо це поняття використовується в його найширшому значенні, яке по суті співпадає з поняттям «управління акціонерним товариством», то корпоративний контроль може розглядатись як один із центральних елементів більш широкого поняття корпоративного управління. Якщо ж зміст корпоративного управління обмежується виключно проблемами забезпечення ефективного контролю за діяльністю менеджменту з боку акціонерів, тоді первинним буде виступати корпоративний контроль як мета, а корпоративне управління може розглядатися як набір механізмів, засобів, інструментів для забезпечення ефективності такого контролю.

З урахуванням наведеного в роботі визначення поняття «корпоративне управління» з точки зору сучасних реалій, поняття «корпоративний контроль» слід розглядати як наявність у певної особи чи групи осіб (фізичних чи юридичних) здатності суттєво впливати на керівництво корпоративною підприємницькою організацією і, перш за все, визначення цілей та напрямків діяльності, стратегічне та середньострокове планування, формування та контролю за діяльністю вищих органів виконавчої влади, регулювання процесів взаємодії з іншими компаніями, фінансовими інститутами, державними органами влади, контролювання руху фінансових потоків, вирішальний вплив на розподіл та використання прибутків.

Таким чином, матеріали роботи розкривають дискусійність і суперечливість позицій та підходів різних дослідників до проблематики корпоративного менеджменту. Таким, що вимагає узгодження різних підходів і певного нормативного визначення, є питання про сутність понять «корпоративне управління» та «корпоративний контроль». В роботі обґрунтовано більш широке, порівняно з традиційним, визначення сутності корпоративного управління, як механізмів узгодження та координації різнопланових інтересів основних суб'єктів, причетних до корпоративного підприємництва, орієнтованого на досягнення максимальної синергійної результативності діяльності великих промислових організацій. Ядром корпоративного управління є корпоративний контроль, який визначається, як можливість здійснення вирішального впливу на господарську діяльність, на формування складу та прийняття рішень органами управління. У великих публічних акціонерних товариствах такий контроль здійснює певна корпоративна «контролююча група». Її учасники з огляду на різні обставини (розмір інвестованих у капітал підприємства коштів і відповідних формальних корпоративних прав, організаторські здібності, неформальний авторитет і зв'язки з впливовими зовнішніми центрами господарсько-політичної влади, специфічна історія формування акціонерного товариства та ін.) мають найвагоміший вплив на формування та реалізацію політики корпорацій.

Література:

1. Мескон М. Основы менеджмента. / Мескон М., Альберт М. Хедоури Ф. Пер с англ. – М: «Дело». 1992 – 702с.

2. Вакульчик О. М. Корпоративне управління: економіко-аналітичний аспект. / О.М. Вакульчик – Дніпропетровськ: Пороги, 2003. – 257 с.

3. Воронкова А. Е., Баб'як М. М., Коренєв Е. Н., Мажура І. В. Корпорації: управління та культура. Монографія. / За заг. ред. док. екон. наук, професора А. Е. Воронкової. – Дрогобич: Вимір, 2006. – 376 с.

4. Управление современной компанией: Учебник / Под ред. проф. Б. Мильнера и проф. Ф. Лиса. – М.: ИНФРА–М, 2001. – 586 с.

5. Блюмхардт О. В. Корпоративне управління та його модель для акціонерних товариств в Україні [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.zsu.zp.ua/herald/articles/2708.pdf

6. Принципы корпоративного управления ОЭСР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oecd.org/dataoecd/57/18/32159669.pdf

7. Довгань Л. Є. Корпоративне управління. Навчальний посібник. / Л. Є. Довгань, В.В. Пастухова, Л.М. Савчук. – К.: Кондор, 2007. – 180 с.

8.Павлов В. І. Корпоративне управління в акціонерних товариствах. / В.І. Павлов, О.А.Мишко.– Рівне: НУВГП, 2006. – 180 с.

9. Котц Д. Банковский контроль за деятельностью компаний в США / Д. Котц: Пер. с англ. – М.: Прогресс. – 214 с.

10. Закон України «Про акціонерні товариства» // Голос України. – 2008. – 5 листопада, С. 13-21.

11. Долгопятова Т. Модели и механизмы корпоративного контроля в российской промышленности. (опыт эмпирического исследования). / Т. Долгопятова // Вопросы экономики. – 2001. – № 5. – С. 46-60.

12. Старовойтов М. Акционерная собственность и корпоративные отношения./ М. Старовойтов // Вопросы экономики. – 2001. – С. 61-72.