Філологічні науки/ 6.Актуальні проблеми перекладу
Національний технічний університет України «КПІ»,
Україна
Проблеми перекладу ХХІ сторіччя
До середини двадцятого сторіччя
мовознавцям довелося докорінно змінити своє відношення до перекладацької
діяльності і приступити до її систематичного вивчення. У цей період на перший
план почав висуватися переклад політичних, комерційних, науково-технічних і
інших «ділових» матеріалів, де особливості індивідуально-авторського стилю, як
правило, мало істотні. У зв'язку з цим усе більш чітко стали усвідомлювати, що
основні труднощі перекладу і весь характер перекладацького процесу
обумовлюються розбіжностями в структурах і правилах функціонування мов, що
беруть участь у цьому процесі. Ну, а якщо мова йде про якесь співвідношення
мов, то його вивченням повинні, природно, займатися мовознавці. Крім того, що
зросли вимоги до точності перекладу, також підкреслювали роль мовних одиниць.
При перекладі матеріалів подібного роду вже не можна було задовольнятися
вірністю перекладу «у цілому», однаковістю впливу на читача оригіналу і
перекладу. Переклад повинний був забезпечити передачу інформації у всіх
деталях, аж до значень окремих слів. Бути цілком автентичним оригіналу. Усе
ясніше ставала мовна першооснова перекладацького процесу. Необхідно було
з'ясувати, у чому полягає лінгвістична сутність цього процесу, у якому ступені він визначається
власне лінгвістичними факторами, у яких межах такі фактори обмежують точність
передачі інформації.
Необхідність лінгвістичного вивчення
перекладу обумовлювалася і задачею масової підготовки перекладачів. Тепер уже
перекладацькою діяльністю займалися не тільки особливо обдаровані люди, що
опанували умінням переводити або самостійно, або методом «індивідуального
учнівства» під керівництвом якого-небудь майстра-перекладача. Для задоволення
величезної потреби в перекладачах у багатьох країнах були створені
перекладацькі школи, факультети й інститути, перед якими стояла задача
забезпечити у встановлений термін підготовку значного числа перекладачів досить
високої кваліфікації. Як правило, підготовка перекладачів здійснювалася на базі
навчальних закладів – університетів і інститутів, - де вивчалися іноземні мови,
і на частку викладачів мов випала задача створити раціональні програми і
навчальні посібники для навчання перекладу. А для цього потрібно було розкрити
сутність перекладацького процесу, уміти виділити лінгвістичні і экстралингвистические фактори, що
впливають на його хід і результати. Фахівці-мовознавці повинні були створити
необхідну наукову базу для побудови ефективного курсу підготовки
висококваліфікованих перекладачів.
Здійснення масової підготовки
перекладацьких кадрів знайшло недостатність традиційної формули кваліфікації
перекладача: «Для того, щоб перекладати, необхідне знання двох мов і предмета
мови». Виявилося, що фактори, зазначені в цій формулі, самі по собі не
забезпечують уміння кваліфіковано перекладати, що треба не просто знати дві мови, але знати їх в сполученні з правилами й
умовами переходу від одиниць однієї мови до одиниць іншого. Теорія перекладу повинна була визначити
ці правила й умови і показати шляху створення подібного
«перекладацької двомовності».
Сучасне перекладознавство
- результат міждисциплінарних досліджень, що використовують методи цілого ряду
наук (літературознавства, когнітивної й експериментальної психології,
нейрофізіології та етнографії).
Однак внаслідок
багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин більшість робіт в області теорії
перекладу має більш-менш яскраво виражену лінгвістичну основу. Для успішного формування лінгвістичного перекладознавства існує цілий ряд важливих
передумов.
У другій половині XX сторіччя мовознавство
значно розширило область своїх інтересів. Від виняткової уваги до розвитку і структури мовних систем воно звернулося
до широкого кола проблем, що визначають можливість використання мови як знаряддя
думки і засіб мовної комунікації. У центрі уваги лінгвістів виявилася смислова сторона мовних одиниць і мовних
витворів, зв'язок мови з мисленням, реальною дійсністю, із суспільством і
культурою, з іншими знаковими системами. З'явились нові лінгвістичні
дисципліни та області дослідження, такі як когнітивна лінгвістика,
психолінгвістика, соціолінгвістика, лінгвістика тексту, теорія мовних актів і
т.п. Мовознавство перетворилося в справжню макролінгвістику - цілий комплекс
лінгвістичних дисциплін, що вивчають усе різноманіття форм, способів,
результатів і особливостей існування мови в людському суспільстві. Тільки така
лінгвістика могла зайнятися теоретичним осмисленням сучасної перекладацької діяльності.
Були спроби створити систему машинного перекладу, передати функції перекладача комп'ютеру,
здатному виконувати цю роботу набагато швидше і
дешевше. Але вчені-лінгвісти переконалися,
що основні перешкоди в цій області лежать не в обмежених можливостях комп'ютера, а в недостатності наших знань про сутність
перекладацького процесу, необхідних для створення повноцінних програм, багато
розроблювачів-лінгвістів звернулися до вивчення перекладу "людського", сподіваючись таким
шляхом вирішити виниклі проблеми.
У XX сторіччі усе більш
важливе місце - і по обсягу, і по соціальній значимості - стали займати
переклади текстів спеціального характеру - інформаційних, економічних,
юридичних, технічних і т.п. ( Якщо в художній літературі головне передати
художньо-естетичні достоїнства оригіналу, то в таких перекладах на перший план виступили власне мовні проблеми). Тобто перекладач мусить вирішувати чисто
лінгвістичні проблеми, обумовлені розходженнями в семантичній структурі й
особливостями використання двох мов у процесі комунікації. А, отже,
вивчити такі перекладацькі проблеми доцільно лінгвістичними методами.
В той час багато вчених, які зробили
значний внесок у розвиток сучасного перекладознавства, не вважають себе
лінгвістами, а деякі з них особливо підкреслюють обмеженість і неправомірність
лінгвістичного підходу до дослідження перекладацької діяльності. Це порозумівається тим, що перекладознавство - це
особлива наукова дисципліна, що має багато інтердисциплінарних аспектів. Сама по собі
одна лінгвістика не може розкрити всю багатогранність цього складного виду діяльності.
Видатний
американський лінгвіст Ю.Найда, який зробив
великий внесок у розвиток сучасного перекладознавства, пропонує звести
різні теорії перекладу до чотирьох основних підходів:філологічний,
лінгвістичний,комунікативний та соціосемантичний.
Філологічний напрямок виник історично
раніше інших, зосередився в основному на проблемі відповідності перекладу тексту оригіналу, на принципах адекватності
перекладу, заснованих на філологічній інтерпретації перекладних текстів.
Визначення понять адекватності й еквівалентності і сьогодні залишається в
центрі уваги перекладачів.
Лінгвістичний підхід представляється
природним наслідком того, що переклад завжди має справу з двома мовами. Основна увага приділяється змістовним відносинам
між оригіналом і перекладом.
В основі комунікативного підходу лежить
запозичення в теорії комунікації основних понять, як джерело, повідомлення,
рецептор, зворотний зв'язок, процесів кодування і декодування.
Соціосемантичний
підхід зосереджує увагу на соціальних аспектах і взаємодії різних знакових
систем у реальних актах вербальної комунікації.
Теоретичне осмислення перекладацької
діяльності має безсумнівне практичне значення. Професійна компетенція припускає знайомство з основними положеннями
сучасного перекладознавства й уміння використовувати їх при рішенні практичних
задач. Вивчення праць вітчизняних і закордонних теоретиків перекладу складає важливу роль підготовки майбутніх
перекладачів.
Література:
1.
Комісаров В.Н. Проблеми сучасного
перекладознавства.
2.
Комісаров В.Н. “Лінгвістика перекладу”,
М., 1980.