Филологические науки/Родной язык и литература

Кобзар І.М.,

Звягіна Ю.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені М.Туган-Барановського

ПРОБЛЕМИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Мовний фактор у суспільстві відіграє надзвичайно важливу роль. Від того, як проводиться державна мовна політика, якими є її цілі та пріоритети, залежить стабільність і цілісність суспільства, його самодостатність, ефективне функціонування та розвиток. У сучасному українському суспільстві мовний чинник набув особливого політичного значення. Відсутність досконалої законодавчої основи не дала змоги українській мові посісти належне місце в державі, унаслідок чого українське суспільство поділилося на україномовні та російськомовні регіони.

Актуальність теми дослідження визначається тим, що утвердження української мови на міжнародній арені – це визнання національної мови корінного народу України. За таких умов постійно зростає тенденція до зміцнення статусу української мови у міжнаціональному спілкуванні громадян України, ураховуючи мовну специфіку регіонів, у яких водночас конституційними нормами держави закріплено вільний розвиток, використання та захист російської, інших мов національних меншин. Акти, що стосуються функціонування української мови як державної та офіційної, позначені непослідовністю щодо утвердження такого її статусу, невиразністю політичного курсу держави щодо неухильного запровадження української мови в усі сфери суспільного життя.

Метою роботи є аналіз конституційно-правового законодавства щодо статусу української мови, визначення чинників державної мовної політики та розгляд проблем функціонування української мови як державної.

Мова завжди привертала до себе велику увагу з боку вчених. Серед мовознавців, які досліджували проблеми походження мови, історію її розвитку, слід згадати Л. Булаховського, І. Срєзнєвського, О. Потебню, М. Жовтобрюха, О. Горбача, Ю. Шевельова та ін.

Історичні, соціально-політичні, культурологічні, етнопсихологічні проблеми буття нації крізь призму мови розглядаються у роботах Ф. Заставного, Г. Гадамера, П. Кононенка, Л. Масенко [4].

Питання мовної політики в Україні є досить актуальними та водночас неоднозначними. Протягом тривалого часу відбувалося обмежене застосування української мови, що призвело до зменшення загальної кількості тих, хто вважає українську мову запорукою повноцінного функціонування держави та суспільства.

Правовий статус української мови сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом» [1].

Конституційна норма особливо виділяє «використання та захист» російської мови. Потрібно також зазначити, що конституційна норма «застосування мов в Україні визначається законом» не реалізована донині.

Всеукраїнським переписом 2001 р. зафіксовано суттєві зміни в мовному складі. В державі рідною українську мову визнали 85,2 % всіх українців. Це значно менше, ніж під час всіх попередніх повоєнних переписів. У 1959 році, наприклад, цей показник становив 93,4%, 1970 р. – 91,4%, 1989 р. – 87,7%, 2001 р. – 85,2% [4, с. 80].

У 2013 р. має відбутися новий перепис населення.

Основні напрями державної політики у видавничій справі – це підтримка розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів, військових формувань України, правоохоронних органів та інших державних організацій необхідними виданнями державною мовою. Уся друкована продукція, призначена для службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, дипломи тощо), яка поширюється через державні організації, видається державною мовою (ст. 8). Усі книжкові видання в Україні, незалежно від мови основного тексту, обов’язково повинні мати анотацію та вихідні бібліографічні відомості державною мовою. Винятком можуть бути лише видання іноземними мовами, призначені для розповсюдження за кордоном або серед іноземців [3].

Але, незважаючи на це, в Україні на 92,7% зросли тиражі та кількість випущених книг і брошур російською мовою. У той же час, тираж книг та брошур, надрукованих українською мовою, виріс на 17,1%. Про це повідомила прес-служба Держкомтелерадіо, посилаючись на дані Книжкової палати України імені Івана Федорова [5].

Останнім мовним законом є Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. Так, згідно з законом, державною мовою на території України є українська. Тим не менш, за рішенням місцевої ради, в окремих випадках може також бути застосована мова національної меншини. Хоча, за законом, засідання Ради України та її комітетів ведуться українською мовою, доповідач також має право говорити іншою мовою (саме для цього передбачено переклад виступу). Окрім того, в межах тих територій, де поширена регіональна мова, в діловодстві, у роботі та документації місцевих органів влади може застосовуватись регіональна мова. Всі акти вищих державних органів влади ухвалюються українською мовою, а публікуються офіційно державною (українською), російською, а також іншими регіональними мовами [2].

Отже, здобувши формально статус державної українська мова фактично і не стала нею, хоч наявна правова база, що визначає державний статус української мови, є цілком достатньою для забезпечення його реалізації. Сучасна мовна ситуація в Україні загалом характеризується нерівнозначністю. Фактична дискримінація української мови на її власній батьківщині створює напруженість у міжетнічних відносинах, яка посилюється через надання російській мові статусу регіональної на умовах, що по суті прирівнюють її до другої державної мови. Як наслідок українська мова перестає бути обов'язковим атрибутом державності на більшій частині України.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 року. – К.: Парламентське вид-во,1997. – 98с.

2. Закон України «Про засади державної мовної політики» // ВВР України. – 2012. – № 5029-VI

3. Закон України «Про видавничу справу» // ВВР України. – 1997. – № 318/97

4. Заставний Ф. Проблеми дипресивності в Україні: Монографія. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка. – 2006. – 348 с.

5. Новини України NEWSru.ua: Культура // Режим доступу: http://rus.newsru.ua/rest/08nov2012/tirazhi.html