Філологічні науки / 9. Етно-, соціо- та психолінгвістика

Свідлова Т. М.

Кримський гуманітарний університет, Україна

Соціолінгвальна характеристика

сучасної мовної ситуації в Україні

Мовна ситуація в країні становить сукупність усіх мов, територіальних діалектів, функціональних стилів тощо, які використовуються на території держави для забезпечення комунікації на всіх суспільних рівнях (Л. Масенко). Нинішню мовну ситуацію характеризує конфлікт між двома літературними мовами – українською і російською. Проблема має вияв у двох взаємопов’язаних аспектах: білінгвізм і суржик.

Загальний опис мовної ситуації України наведений у дослідженнях В. Брицина, О. Тараненка, Н. Шумарової, білінгвізм у молодіжному середовищі м. Києва досліджувала Т. Бурда-Федорчук. У контексті російсько-української або українсько-російської двомовної практики білінгвізм розглядали Б. Ажнюк, І. Кононов, Л. Масенко, Р. Кісь. Питанню про функціонування суржику присвячені роботи І. Дзюби, О. Пахльовської, Л. Ставицької, О. Сербенської, Ю. Шевельова.

Завданням цієї розвідки є аналіз кожного з наведених аспектів у проекції на сьогоденну мовну ситуацію.

1. Під білінгвізмом здебільшого розуміють практику індивідуального або колективного використання двох мов у межах однієї державної чи соціальної спільноти у відповідних комунікативних сферах [7, с. 131]. В українському мовознавстві білінгвізм розглядається в контексті російсько-української чи українсько-російської двомовної практики.

Розрізняють індивідуальну й масову двомовність. Hugo Baetens Beardsmore говорить про фундаментальну різницю між соціальним і індивідуальним білінгвізмом [9, с. 42]. Більшість лінгвістів трактує явище масової двомовності як перехідний етап у процесі витіснення однієї мови іншою, у нашому випадку – російською української, оскільки двомовність реально тяжіє до одномовності. В українській ситуації, зазначає Н. Дуда, „мовою потягу є російська, адже майже все доросле населення України нею володіє, хоча й різною мірою, але є певна група людей, які не володіють українською. Як домінуюча, російська мова витісняє підкорену українську прямо пропорційно до обсягу інформації, що подається цими мовами, а генетична близькість обох мов полегшує процес поглинання останньої” [2].

Спілкування російською мовою в деяких містах країни має свої особливості з багатьох причин: за історичним, культурним та політичним розвитком окремих регіонів. У монографії Н. Шумарової, зазначено, що таке мовлення більшою мірою стосується невеликих міст, у яких таке спілкування залежить від національної та мовної політики, від постійних міграцій населення, переселення сільських жителів до міста та індустріального устрою, розвитку науково-технічного прогресу [8, с. 4 ].

Сучасне урбаністичне суспільство створює комфортні умови для російської мови. Нині немає вибору мови спілкування в місті на Півдні чи на Сході України, оскільки неформальне міське середовище суворо детерміноване російськомовною атмосферою міст. Східні та південні регіони України лишаються потужними центрами русифікації населення. Л. Масенко вказує на деформованість мовної ситуації України: „співвідношення українськомовної та російськомовної частин населення не відповідає співвідношенню українців і росіян на її території” [5, с. 116].

2. Білінгвізм співіснує разом із таким поняттям, як суржик. Мовне явище, що одержало назву суржик, належить до специфічної форми побутування мови в Україні. В основі суржику лежить українська національна мова, до якої примішані елементи російської (О. Сербенська, О. Тараненко). О. Сербенська називає різні чинники, від яких залежить кількість таких елементів та їхній характер: мовлення, що домінує в сім’ї, освітній рівень її членів, їхній віковий ценз, місце походження дорослих її членів, мовне оточення на виробництві, мовленнєва культура школи, місцевої інтелігенції тощо [6, с. 69]. Однак Л. Масенко розрізняє інтерферентний вплив російської мови в мовленні білінгвів і суржик: „Носій суржику намагається максимально наблизити свою мову до російської” [4, с. 64-65].

Сучасне населення Західної України, за спостереженням Ю. Андруховича, нині спілкується суржиком, включно зі „свідомими галичанами”. При цьому він справді зникає на Сході – разом із „неперспективними” селами і містечками. Суржик крокує на Захід, супроводжуючи великий похід російської мови [1, с. 2]. Сьогодні суржик належить до числа поширених, відомих, обговорюваних, але все ж таки маловивчених явищ, бо його можна почути в усному мовленні як пересічних громадян, що живуть у різних регіонах Україні, так і вищих державних діячів – президента, прем’єр-міністра, голови і депутатів Верховної Ради.

Звичайно, іншомовні слова й вислови допустимі, але за умови дотримання норм і правил української мови, вимови, побудови речень, використання української лексики й фразеології. А змішування лексики двох мов, поплутування відмінкових парадигм мов є суржиком, або, за влучним висловом Б. Антоненко-Давидовича, „мовним покручем”. Скалічена, перекручена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітиву, адже мова виражає не тільки думку – слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує.

Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову. Незважаючи на те, що в наші дні ненормовані запозичення з української мови в російську усну й писемну мову стають усе помітнішими, суржик як лінгвальний феномен усе ще залишається об’єктом дослідження переважно україністів (Л. Масенко, О. Ткаченко, О. Тараненко).

Проблема суржику безпосередньо пов’язана з питанням мовної престижності. Щодо цього С. Єрмоленко зазначає, що українську мову поважатимуть, коли вона знайде суспільне визнання і матиме престижний статус. Соціальний престиж мови вимірюють: мірою використання її на найвищих щабелях державної влади; ставленням до мови як до засобу досягнення службової кар’єри; задоволенням найрізноманітних культурно-освітніх потреб громадян; місцем мови в мас-медіа. При цьому особливо важливим є оперування мовою україномовними комунікантами в різних сферах побутового й суспільного життя [3, c. 110-111]. Окремо слід відзначити мовні позиції політичних діячів.

Соціально престижна мова – це мова, якою грамотно пишуть і навчають, пишуть важливі державні документи (закони), проводять судові справи, інформують суспільство про найважливіші події у державі, світі. Саме така мова може мати чинний статус у державі.

Отже, на сьогодні в Україні питання мовної ситуації залишається складним, багатомірним і невирішеним, її ускладнює і ще більше заплутує нововведений Закон України „Про засади державної мовної політики” від 28.11.2012 р. Поширення суржику на тлі білінгвізму демонструє неповажне ставлення не тільки до громадянина, але й до України-держави в цілому. Засаджене глибоко в підсвідомості недбале ставлення до мови відбивається й на молодому поколінні, що відкрито демонструє неповагу до мови, до її вивчення, а як наслідок несприймання України та її державності в цілому. Ключ до вирішення проблеми лежить у двох площинах – зміна світогляду на мікрорівні, тобто в кожного громадянина, а також на макрорівні, що виявляється насамперед у поміркованій мовній політиці. Інакше – втрата чинника мовної консолідації неминуче призведе до втрати державності.

Література:

1. Андрухович Ю. „Орім свій переліг… і сіймо слово” // Урок української. – 2001. – № 7. – С. 2-4.

2. Дуда Н.М. Білінгвізм як фактор формування мовної особистості [Електронний ресурс] / Н.М. Дуда // Гуманізм та освіта: м-ли ІХ Міжнарод. наук.-практ. конф. – Режим доступу: http://conf.vntu.edu.ua/humed/2006/txt/06dnmfmo.php

3. Єрмоленко С. Мова і українознавчий світогляд: [монографія] / Єрмоленко С. – К.: НДІУ, 2007. – 444 с.

4. Масенко Л. Між мовою і язиком / Лариса Масенко. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2011. – 135 с.

5. Масенко Л.Т. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір/ Л.Т. Масенко. – К.: Вид.дім „КМ Академія”, 2004. – 163 с.

6. Сербенська О. А. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем / О.А. Сербенська, М.Й. Волощак. – К.: Просвіта, 2001. – 204 с.

7. Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О.О. та ін.]. – К.: Вид-во „Укр. енцикл.” ім. М.П. Бажана, 2004. – 824 с.

8. Шумарова Н.П. Мовна компетенція особистості в ситуації білінгвізму: монографія / Н.П. Шумарова. – К.: Київ. держ. лінгв. ун-т, 2000. – 283 с.

9. Beardsmore H.B. Bilingualism: Basic Principles. – [2-nd ed.]. – Clevedon, 1986. – 205 p.