Політологія / 5. Політична соціологія

К.і.н. Шимко О.В.

Донбаська державна машинобудівна академія, Україна

Проблеми та перспективи соціальної політики в Україні

Україна переживає сьогодні непрості часи. Розпочата реформа соціальної сфери ускладнюється глибокою економічною кризою, політичною нестабільністю, обмеженістю бюджетних ресурсів з одночасним фінансуванням програм соціально-економічного розвитку. Всі ці фактори негативно впливають на розробку та реалізацію стратегії соціального розвитку нашої держави. Зараз особливо важливим напрямком соціальної політики є утвердження соціальної стабільності в суспільстві, якої можна досягти через забезпечення соціальної охорони людини, її добробуту. Тому пріоритетами активної соціальної політики є дієва система заходів, спрямована на стимулювання потенціалу мешканців, підвищення економічної активності населення. У цьому зв’язку соціальна політика має набути активного, а не пасивного характеру, не ставати державною благодійністю, що лише стимулює інфляцію та споживацьке мислення у значної частини населення.

Формування економічної системи нового зразка пов’язане з реформуванням діючої соціальної політики. В умовах ринкових перетворень в Україні вже здійснено чимало заходів. Для поліпшення матеріального становища та умов життя населення в Україні вживаються такі заходи: проводиться активна політика зайнятості, реформується система пенсійного забезпечення та соціального страхування, соціальні допомоги, адресні допомоги малозабезпеченим громадянам, соціальний захист чорнобильців тощо [1]. Соціальна політика, метою якої є підвищення рівня соціальної безпеки і добробуту населення, має виходити з реального стану економіки країни, не абсолютизуючи при цьому політику збільшення доходів саму по собі. Навіть за умов значного послаблення соціальної безпеки населення, погіршення його добробуту, соціальної захищеності, істотного зниження рівня життя більшості, що характерне для України, соціальна допомога, підтримка з боку держави не може мати загального, тотального характеру, а повинна бути адресною, мати диференційований характер з урахуванням ступеня захищеності людини, її віку, соціального статку, працездатності та інших чинників, стосуватися насамперед найуразливіших верств населення [2].

Практика засвідчила, що реалізація соціальної політики в Україні не завжди забезпечувала можливості для дотримання державою своїх зобов’язань. Зрозуміло, що в умовах системної економічної кризи соціальна політика не може бути повноцінною, адже для реалізації соціальних програм потрібні значні ресурси. У цей період функції держави зводяться до забезпечення мінімального соціального захисту найбільш нужденним верствам населення. [3]. Обсяг коштів, які спрямовуються на соціальний захист населення, залежить від дохідної частини бюджету держави, яка у свою чергу визначається обсягом валового внутрішнього продукту та науково обґрунтованим оптимальним обсягом фонду споживання. Здійснюючи соціальні виплати, держава дотримується визначених параметрів і тому за умов економічної нестабільності у неповній мірі забезпечує соціальний захист населення. Збільшення видатків на соціальні потреби населення можливе тільки за умови зростання ВВП [4]. Соціальна політика держава повинна спрямовуватися на зростання добробуту нації на основі прискорення розвитку соціального сектору економіки.

Загалом, соціальна політика є важливим аспектом регулювання національної економіки і відіграє подвійну роль: по-перше, економічне зростання створює сприятливі умови для поліпшення життя людей, а по-друге, соціальна політика стає фактором економічного зростання і регулювання економіки. Якщо проводиться активна соціальна політика, то це зумовлює перетворення ринкової системи на соціальне ринкове господарство, що ґрунтується на ринкових економічних принципах і соціальному захисті населення [5].

Але в Україні ціна реформ подекуди є надмірною, а система соціального захисту малоефективною. Можна сказати, що система соціального захисту в країні знаходиться на етапі формування, пошуку найбільш ефективних програм, бо існуючі компенсації, субсидії, одноразові виплати, пільги тощо не свідчать про існування системи продуманих централізованих, соціально орієнтованих заходів. І хоча в країні спостерігається постійне збільшення соціальних видатків, їх розподіл є недосконалим, що призводить до марнотратства, розпорошення коштів, нівелювання більшості соціального ефекту від них. Також наявною є надто розгалужена та заплутана система надання соціальних пільг, що призводить, до того, що частину коштів отримують представники відносно забезпечених верств населення. Серед недоліків можна назвати недосконалу нормативно-правову базу, що мала забезпечити регулювання належного рівня якості соціальних послуг.

Деякі вчені вважають, що найкращою для України може стати модель соціальної політики, в якій буде симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у державі створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб’єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення. В умовах соціально-ринкових трансформацій держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику за нових, адекватних ринковим вимогам засадах [6].

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення. Соціальною базою ринкового реформування можуть стати соціальні верстви та групи, зацікавлені у проведенні реформ, які сприяють їх реалізації шляхом трудової та політичної активності [7]. Такою опорою безумовно може стати середній клас, основними характеристиками якого є особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність приватної власності, високий рівень стабільних доходів, сучасна та затребувана професія, значна якість та спосіб життя, домінуюча роль у суспільстві. Проте такий прошарок в українському суспільстві ще знаходиться у стані формування, а наявні його представники нечисленні та не можуть становити істотну опору ринкових перетворень.

Майнове розшарування, перерозподіл суспільного багатства, збагачення та концентрація значних матеріальних цінностей в руках у невеликого прошарку населення на тлі різкого зниження життєвого рівня і навіть зубожіння переважної більшості громадян України свідчать про недосконалість системи оплати праці та податкових механізмів регулювання доходів населення. Діюча система соціальних пільг не забезпечує надання в потрібному обсязі допомоги бідним, а навпаки, сприяє збільшенню доходів деяких верств населення [8]. Тривале випереджальне зростання соціальних стандартів та видатків, не підкріплене адекватною політикою розвитку, зумовило загострення проблем залежності національної економіки від зовнішніх ринків збуту. Намагання забезпечити належну якість життя на шляху суто перерозподільних заходів державної політики містить значний гальмівний ефект щодо динаміки розвитку в цілому, а відтак, підриває можливості ресурсного забезпечення соціальної політики вже навіть у короткостроковій перспективі [9].

Показниками результативності соціальної політики в Україні, як і в усьому світі, є рівень та якість життя населення. Основними критеріями рівня життя виступають: рівень та структура споживання матеріальних благ (продовольчих та непродовольчих товарів); рівень споживання послуг закладів побутового обслуговування, охорони здоров'я, освіти, культури, соціального забезпечення, фізичної культури; рівень забезпеченості житлом. Проте система соціального забезпечення за цими основними показниками в Україні не відповідає вимогам необхідного рівня соціального захисту населення. Це пов’язано як із загальною соціально-економічною кризою, так і з недоліками самої системи соціального забезпечення. Соціальна політика в країні на сучасному етапі має вивчати, досліджувати, аналізувати природу виникнення потреб людей, структуру споживання, виділяти раціональні потреби людини, родини, соціальних груп, окремих регіонів, суспільства в цілому з урахуванням різноманітності цих потреб та споживачів. Реформування системи соціального забезпечення та зменшення рівня бідності – головні завдання нинішньої влади.

Література:

1. Ріппа М.Б. Фінансові проблеми реформування системи пенсійного забезпечення / М.Б. Ріппа // Фінанси України. – 2000. – № 5.

2. Барсуков А.В. Принципи побудови та особливості реалізації регіональної соціальної політики в Україні / А.В. Барсуков // Регіональна економіка. – 2003. – № 1. – 196 с.

3. Бульба В.Г. Основні напрямки соціальної політики в умовах реформування українського суспільства: (Навч. посіб.) / В.Г. Бульба, В.П. Єлагін, А.Є. Тамм та ін.. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – 197 с.

4. Косова Т.Д. Сутність і критерії ефективності системи соціального захисту / Т.Д.Косова, В.І. Басанцов // Фінанси України. – 2000. – № 8.

5. Ганслі Т.М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / Ганслі Т.М., пер. з англ. О. Препадя. – К.: Основи, 1995.

6. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія. Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 376 с.

7. Демків О. Соціальний капітал: теоретичні засади дослідження та операціональні параметри / О.Демків // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2004. – № 4 – С. 99-111.

8. Бєлоус О.В. Соціальна політика в умовах діяльності органів місцевого самоврядування / О.В. Бєлоус // Грані. – 2011. – № 2.

9. Лавроненко В.О. Визначення ефективності соціальної політики держави в сучасних умовах / В.О. Лавроненко // Держава та регіони. Серія: Державне управління: науково-виробничий журнал. – 2011.