Кравчишин О.М.

Буковинський державний фінансово-економічний університет

науковий керівник: Гилка М.Д

Проблеми гендерної нерівності при працевлаштуванні

У другій половині ХХ століття відбулася стрімка зміна місця і ролі жінки у всіх сферах суспільної життєдіяльності. Вона посіла вагоме місце в економіці, політиці, культурі, а головне у трудовій діяльності . Тривала боротьба жінок за рівноправність призвела до певних змін суспільної свідомості в поглядах на роль жінки, але, незважаючи на це, фактичної рівноправності не досягнуто. Хоча сьогодні скасовано багато заборон, які існували раніше, однак це не внесло остаточних змін щодо реального гарантування права жінки щодо працевлаштування. Як і раніше, вона багато в чому залишається підпорядкованою чоловікові.

Хоча міжнародні і національні законодавчі акти виходять з принципу рівноправності, на практиці жінки не є рівноправними в суспільному житті і діяльності. Проблема гендерної справедливості не обминула і Україну. Принцип гендерної рівності закріплений в Конституції України. Статтею закріплено рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Крім даної норми, гендерної рівності торкаються також ст.21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституції України безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок і чоловіків забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї і так далі [1]. Відповідно до чинного законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості. Проте аналіз конкретних змін, які були внесені в законодавство, показує, що вони не просувають ні на крок суспільство на шляху до утвердження ґендерної рівності.

Серед найманих працівників показником дискримiнацiї є рiвень заробiтної плати. Жiнки, виконуючи однаковий, а iнодi i бiльший обсяг роботи в порiвняннi з чоловiками, отримують меншу заробiтну плату. Майже в усiх сферах економіки жiнки займають низькооплачуванi посади. При працевлаштуваннi у жiнок менше шансiв отримати вакантне мiсце, нiж у чоловiкiв. До того ж, нерідко роботодавець зазначає, що конкурс оголошується виключно для чоловiкiв. Гендерну нерівність можна також побачити не тільки в структурі зайнятості — чоловіки та жінки не мають однакової роботи, але й в межах однієї професії — чоловіки займають більше управлінських та вищих позицій [5, с.30]

Дискримінація за статевою ознакою характерна як для державного, так і приватного секторів економіки, проте це не пов’язано з недостатньою кількістю робочих місць або з тим, що жінки не хочуть працювати. Навпаки, сучасні українки прагнуть реалізувати себе в суспільстві і досягти значного у спіху в кар’єрному рості. Однак ще до співбесіди з потенційним роботодавцем, вони вже зазнають дискримінації, що випливає із змісту оголошень у засобах масової інформації. Надзвичайно поширеною є практика відмови в прийомі на роботу на підставі сімейного стану та віку жінки. Зокрема, дискримінації при прийомі на роботу зазнають незаміжні жінки, жінки з малими дітьми та жінки старші 40 років. При цьому освіта, досвід та професійні якості до уваги просто не беруться. Як правило, у вищих навчальних закладах дівчата навчаються краще за хлопців, проте при прийомі на роботу перевага надається чоловікам [4, с.558].

Є проблеми на ринку праці також у жінок, з малими дітьми. Так, багато українок скорочують декретну відпустку. На основі досліджень у компанії мобільного зв'язку «life:)» – 16% співробітниць, що народили дітей, повертаються на роботу до виповнення дитині 6 місяців, ще 20% – до року. У компанії Крафт Фудз Україна, яка виробляє продукти харчування, більшість співробітниць виходять з декрету вже через 4 місяці після народження. Керівники компаній пояснюють ранні виходи з декрету небажанням самих робітниць втратити кваліфікацію. Проте, відповідно до зізнання співробітниць, вони змушені до таких дій в основному через страх втратити своє робоче місце [3, с.72]

Однак є й певні позитивні зрушення в цьому аспекті. У Державному звіті про виконання Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, наведена детальна інформація про надання пільг вагітним жінкам, жінкам після пологів та жінкам, які мають неповнолітніх дітей. Також підвищений розмір виплат сім’ям при народженні першої дитини, введені виплати тим сім’ям, які всиновили дитину в такому ж розмірі, як і при народженні. Проте необхідність здійснення грошових виплат за місцем роботи призводить до виникнення певних проблем, оскільки роботодавці не поспішають з реалізацією цього права. Приватні роботодавці нерідко не інформовані про те, що виплати допомоги при народженні дитини, а також допомоги, по догляду за дитиною до 3-х років здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Через недостатності розуміння цього питання з боку роботодавців, при працевлаштуванні в жінок виникають додаткові проблеми.

Переважання чоловіків над жінками серед найманих працівників пояснюється тим, що роботодавців не привалює перспектива прийняти на роботу молоду жінку дітородного віку, навчити її професійних якостей, а через кілька років надати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, а в окремих випадках і 6-річного віку.

Тому основними проявами гендерної дискримінації є:

Ø Безробіття серед жінок, як приховане, так і зареєстроване, вище, ніж у чоловіків.

Ø Заробітна плата жінок складає 72,5% від заробітної плати чоловіків.

Ø Жінки здебільшого працюють у тих сферах (освіта, медицина, соціальна сфера тощо), де заробітна плата значна нижча за середню у всіх сферах економіки, що призводить до зростання економічної нерівності чоловіків та жінок.

Ø Жінки, які мають дітей та перебували в декретній відпустці, стають неконкурентоспроможними на ринку праці.

Ø Жінки складають абсолютну більшість трудових мігрантів з України.

Ø Жінки практично не представлені на вищих щаблях влади та управління.

Причинами гендерної нерівності в українському суспільстві стереотипи масової свідомості, які розглядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком істоту, яка є другорядною у політичному, економічному, соціальному та трудовому житті. Зверхнє ставлення частини представників чоловічої статі до жінок, ще більше закріплює гендерну асиметрію.

Внаслідок цього необхідно створити систему заходів щодо зменшення гендерної дискримінації, зокрема:

· розробити та внести зміни до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок» в частині конкретизації механізму стосовно працевлаштування;

· розробити та затвердити положення про порядок прийняття та опрацювання заяв зі скаргами на факти ґендерної дискримінації при прийомі на роботу;

· створити комплексну державну політику проти дискримінації на робочому місці, зокрема через проведення широких інформаційних кампаній;

· провести службові розслідування стосовно роботодавців підозрюваних у дискримінації працівників за статевими ознаками;

· публічно засудити дискримінацію та організувати всеукраїнські антидискримінаційні тренінгові програми як для держслужбовців на всіх рівнях влади, так і для профспілкових діячів та роботодавців;

· привести українське законодавство у відповідність до конституційних принципів рівності та європейських норм;

· встановити спеціальні гарантії та санкції за порушення принципу рівних можливостей на ринку праці.

В ХХІ ст. питання гендерної справедливості має стати пріоритетним на всіх рівнях. Для забезпечення суттєвих змін йому необхідно приділити особливу увагу і розробити більш узгоджений, стратегічний підхід з боку всіх учасників, включаючи уряд, світове співтовариство і громадянське суспільство. Сьогодні жінки складають більше половини населення України і наша держава повинна зробити все можливе для поліпшення їх становища у суспільстві. З цією метою необхідно розробити більш гнучку і оптимальну систему правового захисту жінок при працевлаштуванні, підвищити конкурентоспроможність жіночої робочої сили. Першочерговим завданням українського законодавства повинно стати створення умов, за яких жіноча праця на підприємствах, в установах і організаціях була б економічно вигідною і жінці, і роботодавцеві.

Список використаних джерел

1. Гендерна мотивація праці. Центр перспективних соціальних досліджень [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

2. Гендерні аспекти управлінської діяльності [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

3. Возний К.Гендерні аспекти зайнятості: українські реалії і світовий досвід./ К. Возний// Вісн. Тернопільського нац. економ. ун. - 2009. -№1. - С. 69-80.

4. Аналіз економічної активності за статтю [ Електронний ресурс]. - Режим доступу:

5. Жінки та чоловіки на ринку праці України. Порівняльне дослідження України та ЄС. - К. : Компанія ВІАТЕ, 2011. - 32 с.