Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
Фещук К., Станчак В., Бойко О.О.
Антимонопольне регулювання в економіці.
Об’єкт
дослідження виступає антимонопольна політика, яку проводить уряд
України.
Предметом
дослідження є антимонопольне регулювання, що здійснюється шляхом
впровадження відповідних законів та підзаконних актів.
Основна
частина. Згідно з антимонопольним законодавством більшості країн монопольне становище – це домінуюче
становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими
підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.
Вперше
юридичні засоби у боротьбі з негативними проявами конкуренції почали
використовувати у Франції. Тут раніше, ніж в інших
країнах, концентрація капіталу досягла розмірів, що дозволили негативним
проявам у господарській діяльності стати чинником, який гальмує розвиток
економіки. Спеціальне законодавство у цій галузі було ще відсутнє. Французькі
суди використовували для цієї мети статтю 1382 Цивільного кодексу Франції,
згідно з якою всіляка навмисна дія, що заподіяла збиток іншому суб’єкту,
зобов’язує виконавця до відшкодування завданого збитку. Оскільки у статті не
йшлося про боротьбу з непорядною конкуренцією, французькій судовій практиці
довелося стати на шлях власної правотворчості та розробити поняття «зловживання
правом», що дозволило непорядні конкурентні дії вважати порушенням чужого суб’єктивного
права.
Французьке
законодавство надає державним органам широкі повноваження щодо оперативного
впливу на антиконкурентну діяльність на ринках будь-яких товарів [2, с 205].
Шляхом
рецепції французького законодавства пішло законодавство більшості
західноєвропейських країн (Італія,
Бельгія, Голландія та ін.).
Важливою
ознакою, яка дозволяє кваліфікувати господарську діяльність як антиконкурентну,
в європейських країнах вважається домінуюче становище на ринку певного товару.
Так у Франції підприємство
вважається монополістом, коли воно займає домінуюче становище на одній чверті
ринку відповідного товару, у Німеччині – до третини ринку товару або не менше ніж
дві третини загального обсягу обігу цього товару на ринку. В Англії
для визначення монопольного становища використовується система так
званих простих та складних часток. Проста частка використовується для
визначення частки домінуючого становища однієї або груп компаній, що
контролюють чверть якогось товару або послуг на ринку, а складною є та ж сама
проста частка, але яка застосовується до непов’язаних між собою компаній.
Засадовим
стосовно японського антимонопольного права є Закон Японії «Про заборону
приватної монополії та забезпечення чесних угод»,
підготовлений за участю американських експертів відповідно до правових ідей,
виражених у Законі Шермана, Законі Клейтона, та Законі про Федеральну
торговельну комісію США [3, с. 103].
Цей
закон визначає діяльність держави щодо запобігання монополізму та розвитку
конкуренції. Мета його заборонити приватну монополію, нечесне укладання угод та
несправедливі засоби угод, запобігти надмірній конкуренції економічної
могутності, виключити нечесне обмеження виробництва, техніки, реалізації, цін
та інших засобів, стримування підприємницької діяльності й тим самим спонукати
до справедливої та вільної конкуренції, стимулювати прояви підприємницької
ініціативи, розвивати підприємницьку діяльність. При цьому під приватною
монополією розуміється ситуація, коли підприємець самостійно або за
домовленістю з іншими підприємцями обмежує реальну конкуренцію у сфері
встановлених торговельних відносин усупереч громадським інтересам за допомогою
контролю або усунення яким-небудь засобом інших підприємців. Під нечесним
обмежуванням угод розуміється діяльність підприємців (угоди, домовленості тощо)
щодо визначення, зберігання або підвищення цін, обмеженням кількості техніки,
обладнання, товарів, партнерів за угодами, наслідком чого є обмеження
підприємницької діяльності, конкуренції у сфері торгівельних відносин.
В Угорщині
1984 року замість Закону від 1923 року про непорядну конкуренцію
було прийнято Закон «Про заборону
непорядної господарської діяльності».
Відповідно
до цього закону юридичним і приватним особам заборонялося здійснювати
господарську діяльність способом, який порушує законні інтереси конкурентів та
споживачів Тут малися на увазі заборони:
1.
На непорядну конкуренцію (порушення доброї репутації конкурента, вилучення
товару з обігу з метою впливу на ціну тощо);
2.
На обмеження господарської конкуренції (визначення цін та розподіл ринку,
застосування незрівнянно нижчих цін порівняно з діючими цінами на однакові або
подібні товари);
3.
На зловживання перевагою сил у галузі господарства (змова у договірних
відносинах необгрунтованої переваги, вплив на іншу сторону з метою нездійснення
нею своїх законних претензій, вплив на господарські рішення конкурента з метою
отримання необгрунтованої переваги);
4.
На введення споживача в оману щодо властивостей та якості товару;
5.
На продаж товару з примусовим асортиментом.
Усі
суперечки, що улягають цьому закону, були підсудні обласному (столичному) суду.
Суд міг ухвалити рішення про зупинення порушником дій, надання задоволення
постраждалій стороні у вигляді заяви про знищення товару, виготовленого шляхом
правопорушення, відшкодування збитків потерпілому, стягнення штрафів [2, с.
218].
В
Югославії конкурентні відносини
регулювалися відповідно до Закону «Про боротьбу з непорядною конкуренцією та
монополістичними угодами» від 24 квітня 1974 року (у редакцій Закону від 26
квітня 1989 року).
Цим
законом регулювалися дії, що являють собою непорядну конкуренцію та
монополістичні угоди, дії, націлені на досягнення та використання монопольного
становища, а також заходи захисту від таких дій. Закон охоплював сфери
торгівлі, виробництва, реклами та ін. У ньому містився перелік протиправних
дій, складений з 18 пунктів. Серед них:
1.
Дії стосовно споживача;
2.
Неправдиві твердження стосовно конкурента;
3.
Вплив на конкурентів через розторгнення, невиконання
господарських угод, ділових зв’язків, маніпуляція цінами на товари;
4.
Приваблювання покупців шляхом надання премій або інших
переваг, що перевищують вартість звичайних рекламних премій та пільг.
У
Законі було дано перелік угод, які визнавалися монополістичними, перелік дій
щодо досягнення й використання монопольного становища.
У Польщі був прийнятий Закон «Про
протидію монополістичним діям у народному господарстві» від 28 січня 1987 року. Закон регулював
прядок об’єднання господарських одиниць, класифікованих як монополістичні, міри
відповідальності за порушення закону.
Функція
контролю за забезпечення дотримання антимонопольного закону була покладена на
Міністерство фінансів, яке називалося «антимонопольним органом». При ньому на
правах консультативного органу була створена Рада з питань протидії монополістичним
діям.
Особливістю ринкової системи Росії є високий
рівень монополізації ринку, структура якого склалася ще в радянський період [3,
с.190].
Специфікою монополізму в Росії є також те, що
монополістичні структури формувалися «зверху». Державні органи не тільки не
перешкоджали, а, навпаки, активно сприяли підвищенню ступеня монополізації
господарства.
Галузі природних монополій продовжують бути кредиторами
для споживачів їхньої продукції. У кінцевому підсумку це призводить до
"обваження"цін, розростання неплатежів, зниження надходжень до
бюджету. На частку природних монополій припадає половина всієї заборгованості
підприємств по Росії.
Високий ступінь монополізації сучасної
російської економіки послаблює ринкову конкуренцію. У цих умовах найважливішими
факторами розвитку конкуренції та ефективного функціонування ринку є проведення
цілеспрямованої антимонопольного регулювання.
До основних функцій органу з антимонопольної
політики відносяться:
підготовка пропозицій щодо вдосконалення антимонопольного
законодавства та практики його застосування, інших нормативних актів і проектів
законів, пов'язаних з функціонуванням ринку;
1. Розробка для
органів влади і управління рекомендацій з проведення заходів, спрямованих на
розвиток товарних ринків і конкуренції;
2. Здійснення заходів по демонополізації
виробництва і обігу;
3. Контроль великих угод з купівлі і продажу
акцій, які можуть призвести до домінуючого положення господарюючих суб'єктів;
4. Контроль дотримання антимонопольних вимог
при створенні,реорганізації та ліквідації господарюючих суб'єктів.
У сучасний період в рамках вдосконалення
нормативно-правової бази МАП Росії розробив і вніс до Уряду Російської
Федерації проект Федерального закону «Про внесення змін і доповнень до Закону
Української РСР [2, с.350].
Антимонопольне законодавство в Україні
представлено Законами України: "Про обмеження монополізму і недопущення
недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" (1992 р.),
"Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.), "Про
природні монополії" (2000 р.), "Про захист економічної
конкуренції" (2001 р.), "Про Антимонопольний комітет України" (1993
р.) та ін.
На початку 90-х рр. XX ст. головний наголос у вітчизняній
антимонопольній політиці робився на подоланні й обмеженні монополізму, що було
пов'язано з пануванням у тодішній українській економіці монополій як спадку
колишнього соціалістичного господарства. Економічна політика України в той період закономірно набула форми
антимонопольної політики.
Після
проведення радикальних реформ, приватизації та демонополізації ситуація у сфері
конкурентних відносин в Україні кардинально змінилася. У нових
соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало
не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного
середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне
підвищення життєвого рівня народу. Наголос у здійсненні антимонопольної політики
в Україні на початку XXI ст. переноситься з подолання та обмеження монополізму
на захист економічної конкуренції.
Основним
змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже
створеного конкурентного середовища, підвищення ективності функціонування
існуючих конкурентних відносин.
Згідно із законодавством України монопольним
визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару,
перевищує 35 %.
З метою забезпечення державного контролю за
дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та
споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган –Антимонопольний комітет України.
Державний контроль за дотриманням конкурентного
законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень
здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень,
визначених законом.
Одним з
важливих завдань антимонопольної політики, яку в нашій державі реалізує
Антимонопольний комітет України (АМКУ), є здійснення державного контролю за
дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання,
виявлення та припинення його порушень.
У цьому аспекті слід відмітити, що в 2012
році до АМКУ надійшла 6391 заява та звернення з приводу порушень законодавства
про захист економічної конкуренції, що на 18,8% більше порівняно з 2010 роком
та на 26,5% більше у порівнянні з 2011 роком. Протягом 2012 року органами АМКУ
проведено 1035 перевірок дотримання вимог законодавства про захист економічної
конкуренції, що майже на 15 % менше показника попереднього року, але на 10,1%
більше порівняно з 2010 роком (табл. 1).
Таблиця 1
Кількість
заяв, звернень та проведених перевірок Антимонопольного комітету України в
2010-2012 роках
|
Показник
|
2010 |
2011 |
2012 |
Відхилення2012/2010, % |
Відхилення 2012/2011, % |
|
Загальна кількість розглянутих заяв,
скарг, інших звернень з приводу порушень законодавства про захист економічної
конкуренції, шт. |
5378 |
5051 |
6391 |
18,84 |
26,53 |
|
Загальна кількість проведених перевірок,
шт. |
940 |
1210 |
1035 |
10,11% |
-14,46 |
Зменшення
кількості проведення перевірок у 2012 році відповідає державній політиці щодо
зменшення адміністративного тиску на бізнес, зокрема шляхом зменшення кількості
перевірок суб’єктів господарювання.[3]
Загалом,
виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та
спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити такі
види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до
суб'єктів підприємницької діяльності:
1.
майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного
законодавства у формі штрафу,
що накладається на підприємців — юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх
обчислення залежать від виду порушення;
2.
оперативно-господарські
санкції за порушення антимонопольного законодавства можуть застосовуватися як самим
Антимонопольним комітетом, так і відповідними органами влади й управління.
Від проведення антимонопольної
політики в нинішніх важких економічних умовах Україна чудес очікувати не
доводиться. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало
довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами.
Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.
Висновок. Монопольне становище – це домінуюче
становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими
підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Вперше юридичні
засоби у боротьбі з негативними проявами конкуренції почали використовувати у Франції.
Особливістю ринкової системи Росії є високий рівень монополізації ринку,
структура якого склалася ще в радянський період.
Список використаних
джерел:
1. Бойко О.О. Державне регулювання
товарних ринків [Електронний ресурс ] –
режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2433
2. Мамутов В.К. Господарче право
зарубіжних країн: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих
навчальних закладів / В. К. Мамутов, О. О. Чувпило – К.: Ділова Україна, 2010. – 352 с.
3. Сухотин
О.В., Богачев В.Н. и др. Монополизм и антимонопольная політика / О.В. Сухотин, В.Н.
Богачев – М., 2011. – с. 208.
4. Звіт Антимонопольного комітету України за 2012 рік
[Електронний ресурс].–Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amku/doccatalog/document%3Fid= 95114&schema=main