Экономические науки/15.Государственное регулирование экономики

К.е.н. Кулик А.М.

Тернопільський комерційний інститут, Україна

ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ: ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Інституціональна теорія – відносно новий напрям економічної науки, що визначився в останні десятиліття позаминулого століття на стику економічної теорії з політологією, правом, психологією, соціологією тощо. Остаточно інституціональна теорія досі ще не склалася, але йде її активний розвиток, що зумовлено прагненням подолати обмеження низки аксіом економічної теорії та намаганнями комплексного дослідження складних соціально-економічних процесів в умовах глобалізації, демократизації суспільств, їх інформатизації, посилення конкуренції на світових та регіональних ринках, поглиблення міжнародного поділу праці та подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи і змін у світовій економіці до яких вона призвела.

Виділяють погляди інституціоналістів (Т. Веблена, Дж. Гелбрейта, Дж. Коммонса, У. Мітчелла,), які характерні для традиційного інституціоналізму, і погляди вчених-неоінституціоналістів (Ф. Бема, Дж. Б'юкенена, О. Вільямсона, У. Істерлі, Р. Коуза, Д. Норта, М. Олсона, С. Сосьє, Л. Тевено, та ін.).

Комплексному теоретично-практичному дослідженню питань інституціональних факторів розвитку і функціонування національної економіки в умовах ринкової трансформації присвятили свої праці українські вчені – З. С. Варналій, В. М. Колот, Б.М.Мізюк, С. В. Мочерний, С. Ф. Покропивний, Л. А. Швайка та ін.

Між традиційним інституціоналізмом та неоінституціоналізмом існує ряд відмінностей, а саме: - інституціоналісти намагалися аналізувати проблеми сучасної економічної теорії за допомогою методологічного арсеналу інших суспільних наук. Неоінституціоналісти вивчають політико-правові та інші проблеми суспільних наук за допомогою методів неокласичної економічної теорії; - логіка досліджень інстутиціоналістів будувалася від окремих випадків до узагальнень, а тому загальна теорія остаточно так і не склалася, тому що, інституціональна теорія формувалася без власних інститутів. Неоінституціоналісти намагаються проводити аналіз інститутів на базі економічної теорії. Логіка їх досліджень грунтується, на загальних принципах неокласичної економічної теорії з поясненням конкретних явищ суспільного життя; - якщо традиційний інституціоналізм, захищаючи інтереси особи, звернув увагу на дії відповідних колективних гравців (профспілок, уряду), то неоінституціоналісти в центр уваги ставлять особу як учасника колективних дій зі своєю волею та власними інтересами. В рамках інституціоналізму виникли теорія постіндустріального суспільства, теорія конвергенції, теорія постекономічного суспільства та теорія економіки глобальних проблем. В свою чергу, неоінституціоналісти також поділяються за певними напрямами досліджень, вивчаючи інституціональне середовище у межах теорії суспільного вибору і теорії прав власності [5].

Уряд прагне до всеохоплюючого програмування і, декларуючи ідеї загального добробуту, не бере на себе навіть формальних зобов’язань щодо виконання своїх планів, а відсутність досвіду населення захищати свої інтереси через демократичні інститути – їм тільки на користь [2].

Капіталовкладення у провідні галузі, без здійснення глибоких та всеохоплюючих змін в економіці, вилилися у формування вузького сектору промисловості, пов’язаної не з внутрішнім, а зовнішнім ринком. Перетворення обернулися посиленням технологічної залежності, дезінтеграцією економіки, зростанням державного бюрократизму та корупції [7].

Відомо, що під інституційним середовищем розуміється сукупність цінностей, формальних і неформальних інститутів, які впливають на співвідношення стимулів в діяльності як на мікро-, так і на макрорівні та зумовлюють досягнення мінімальної згоди між учасниками взаємодії [6].

Зауважимо, що цінності це те, що має значення для більшості людей, сприймається ними і впливає на їх поведінку. Формальні інститути – це закони та підзаконні акти, які є результатом правотворчої діяльності держави. Неформальні інститути – це прийняті умовності, звичаї та традиції, які є результатом тісного співіснування людей.

Отож маємо, що основні експортні галузі находяться під контролем монополій і формують основну частину національного доходу. Відносно нерозвинутими залишаються середній та малий бізнес, а після прийняття Податкового кодексу, ці процеси ще й посилилися.

Менеджмент українських підприємств залишається в основному негнучким, репресивним і незорієнтованим на реалізацію творчого потенціалу працівників; часто порушуються елементарні трудові права людини. В той же час у більшості країн світу відбувається перехід у стосунках з працівниками до організаційної культури співпраці та участі, що в умовах високої конкуренції та швидких технологічних змін має вирішальне значення для економічного успіху [10].

Значною є доля нелегальної економіки (тіньової, неофіційної, фіктивної, а також кримінальної) і, відповідно, розповсюдженим ухиленням від оподаткування [8].

Структура прав власності, яка склалася в Україні, не є економічно ефективною і соціально легітимною. Альтернативне вирішення проблеми економічно ефективної та соціально легітимної структури прав власності бере свій початок у політичній сфері. Рух по цьому шляху потребує передусім відмови від моделі владних відносин, нав’язаних суспільству.

Справедливість має означати передусім визнання та дотримання основними учасниками політичного процесу конституційного принципу багатоманітності суспільного життя, що потребує неупередженого визначення та оптимального узгодження в ході політичного процесу законних інтересів різних соціальних верств населення на основі низки компромісів з наступною розробкою відповідної державної політики. З врахуванням існуючого зрощення політики та бізнесу для цього дуже важливим є передусім усвідомлення бізнес-елітою, яка реально впливає на політичний процес, маніпулюючи суспільною думкою, того факту, що у довгостроковій перспективі розвиток економіки є несумісним з політикою владних відносин, які нав’язуються суспільству. Така політика лише відтворює корупцію в усіх її проявах («скупівля держави», нецільове використання бюджетних коштів, хабарництво тощо) і не забезпечує національної безпеки, розвитку внутрішнього ринку, надходження інвестицій в економіку та сталого економічного розвитку. Більше того, в умовах сильної залежності національної економіки від кон’юнктури, що складається на зовнішніх ринках, така політика створює передумови для колапсу.

Також слід враховувати, що поряд з цим під впливом існуючої свободи слова та політизації населення зростає недовіра з боку суспільства до політиків щодо виконання ними своїх обіцянок, а тому простого переформатування політичних партій та нових обіцянок вже недостатньо. Суспільству необхідна інша політична культура – культура поваги до прав людини і політичного компромісу, особливо в умовах глобальних економічних викликів, постійних виборів, залежності економіки від кон’юнктури на зовнішніх ринках і слабкістю внутрішнього.

Справедливість – це також і дотримання принципів верховенства права і законності, визнання цінності правової держави як держави прав людини. Зокрема, це означає необхідність забезпечення верховенства права по відношенню до економіки, соціальної та культурної сфери, а також можливість фізичних та юридичних осіб захистити свої права від свавілля держави, її представників та інших осіб в адміністративному або судовому порядку.

Державна влада та місцеве самоврядування зберігають риси тоталітаризму, залишаючись значною мірою закритими та непідконтрольними суспільству. Відсутній звичайний для цивілізованих країн розподіл праці між владними інститутами на національному рівні, які повинні визначати раціональні правила поведінки в економіці та забезпечувати їх дотримання бізнесом і державою. Місцеві владні структури також продовжують грати на економічному полі за неформальними правилами, які самі ж для себе встановлюють. До того ж державна служба та служба в органах місцевого самоврядування не стали по-справжньому професійними, політично неупередженими і підпорядкованими тільки закону. Система конкурсного добору, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та професійно-посадового просування державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування потребує удосконалення та розвитку [4].

При усій важливості економії бюджетних коштів на утримання державних органів та органів місцевого самоврядування незрівняно важливішою є проблема забезпечення ефективності політико-адміністративної системи держави і за можливості позбавлення політиків та бюрократів отримувати вигоду від недосконалості політичного процесу.

Стандартами належного урядування є належне законодавство; законність; участь; прозорість процесу прийняття рішень; доступ до інформації; належна організація; належний персонал; належний фінансовий та бюджетний менеджмент; ефективність; відповідальність; нагляд [9].

При визначенні, що є справедливим в економічній сфері, необхідно користуватися відповідними економічними критеріями. Якщо виходити із необхідності мінімізації трансакційних витрат, які пов’язані напряму, як зазначалося, з первісним економічно неефективним розподілом прав власності, то таким специфічним критерієм є перехід до досягнення такого розподілу прав власності, який спостерігається на автономно функціонуючому ринку [6].

Особлива увага має приділятися передусім людському та природному капіталу. Інвестування в освіту та охорону здоров’я разом з технічним прогресом та продуктивністю відіграють суттєву роль у подоланні бідності.

Належне урядування, яке зменшує тиск з боку еліт, та боротьба з корупцією є запорукою недопущення перекручень фізичного капіталу за рахунок людського та природного капіталу, та сприяє забезпеченню ефективного використання усіх трьох видів активів як сукупного чинника їх продуктивності.

Нарешті, якість економічного зростання залежить від системи належного розподілу людського капіталу, землі та інших виробничих активів, що створює для людей можливості заробляти на життя та використовувати результати досягнень технічного прогресу.

За результатами проведеного аналізу можна зробити такі висновки.

Аналіз інституційних проблем та інституційного середовища національної економіки, які суттєво перешкоджають її функціонуванню та розвитку, дозволяє цілісно підійти до розробки державної економічної політики і спрямувати її на підвищення економічної безпеки країни.

Інституційне закріплення функціональних зв’язків між економічними суб’єктами визначає межі доступу до певних ресурсів у суспільстві, а тому, успішність змін залежатиме від того, яким зв’язкам надаватиметься перевага і роль яких не враховуватиметься.

Використання комплексного інституціонального підходу, який би враховував характерні риси кожного з розглянутих інституціональних аспектів, буде спрямоване на прискорення здійснення інституційного перетворення національної економіки.

Література:

1. Ахромкін Е.М., Філіповський В.М. Інституціональні проблеми функціонувавння та розвитку національної економіки. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Emp/2008_20/ ahromkin. pdf

2. Кулик А.М. Інституціональний аспект ефективного функціонування національної економіки. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/26_NII_2011/Economics/15_91660.doc.htm

3. Мельник В.П. Проблеми сучасної економіки та інституціональна теорія. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ief.org.ua /Arjiv_ET /Melnik 206.pdf

4. Невмержицький Є.В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії: Монографія. – К.: КТН, 2008. – С. 45-63.

5. Носова О.В. Інституціональні підходи до дослідження національної економіки. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ief.org.ua/ Arjiv_ET/Nosova206.pdf

6. Нуреев Р.М. Институционализм: вчера, сегодня и завтра. – В кн.: Олейник А. Н. Институциональная экономика: Уч. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2007. – С. 4-19.

7. Нуреев Р.М. Экономика развития: модели становления рыночной экономики: учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма, 2008. – 640 с.

8. Олейник А. Внелегальная экономика. – В кн.: Институциональная экономика: Учебник / Под общ. ред. А. Олейника. – М.: ИНФРА-М, 2005. – С. 591-632.

9. Пухтецька А.А. Сучасні європейські концепції державного управління. – В кн.: Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юстініан, 2007. – С. 9-32.

10. Філіпповський В.М. Розвиток культури організацій в контексті запровадження міжнародних стандартів якості // Зб. наук. праць «Економіка. Менеджмент. Підприємництво». – Луганськ: СНУ ім. В. Даля. – 2007. – № 18 (I). – С. 114-127.