Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

Д.е.н. Антофій Н.М.

Новокаховський політехнічний інститут, Україна

Розвиток фіскальних важелів управління обсягами споживання й заощадження в сучасних умовах

Фіскальна політика як основний інструмент державного розподілу та перерозподілу сукупності виробничих, фінансових і споживчих ресурсів належить до однієї з найбільш важливих складових системи управління економічним розвитком. За її допомогою провадиться перерозподіл вартості створеного валового національного продукту між державою, юридичними і фізичними особами. Управління податками і бюджетними видатками прямо впливає на споживання, заощадження, інвестування, мотиви підприємницької діяльності, стабільність, економічне зростання і величину національного багатства.

Податково-бюджетна система – надзвичайно складне системне утворення, яке відображає сукупність індивідуальних, колективних і суспільних інтересів всіх суб’єктів економічної системи. Ця єдність настільки суперечлива, що донині у жодній країні донині не побудована ідеальна бюджетно-податкова система, а застосування інструментів фіскальної політики в управлінні розвитком економічної системи – це балансування між економічною і соціальною ефективністю, між індивідуальним і колективним (суспільним) споживанням, між споживанням і заощадженням (інвестуванням). У цьому розумінні бюджетно-податкова система перетворюється в структуроформуючу частину цілісної системи управління економікою, а її суспільне призначення здійснюється двома взаємопов’язаними підсистемами – податковою і бюджетною [4, с. 93-95].

Податкова система виконує низку функцій в економічній системі, які узагальнено об’єднуються у дві групи – фіскальну і регулюючу [3, с. 57]. На різних етапах розвитку суспільства може переважати та чи інша функція, а завдання управління полягає у встановленні таких їх характеристик, щоб вони не суперечили одна одній, гальмуючи економічний розвиток, а гармонійно доповнювали одна одну, сприяючи прогресу.

В основі сучасних уявлень про роль податків у регулюванні економічного розвитку лежать положення кейнсіанської теорії (вплив податків на сукупний попит) та монетаристської (вплив податків на сукупну пропозицію). В обох випадках визнається, що податки є невід’ємним інструментом управління розвитком сучасних економічних систем з огляду на те, що вони впливають на розподіл доходу, багатства і споживання за трьома основними напрямами [3, с. 57-58]:

– оподаткування може безпосередньо впливати на коефіцієнт варіації чистої (за вирахуванням податків) заробітної плати та чистих (за мінусом податків) непередбачуваних доходів;

– параметри поведінки платника податку, такі як норма заощаджень, можуть змінюватися завдяки податкам;

– зміна ринкової рівноваги через застосування податків може безпосередньо або опосередковано впливати на відносну заробітну плату та ставку доходу на капітал.

Умовно можна стверджувати, що будь-який податок – це податок на особисте споживання, незалежно від його виду, всупереч тезі про те, що лише податки на доходи, на відміну від податків на споживання, зменшують стимули індивідів до заощаджень, які є джерелом інвестицій [1]. Індивіду байдуже, яким способом вилучається частина його доходу – через податок на доходи чи через акциз; при прийнятті рішення щодо обсягів споживання і заощадження він враховуватиме скорочення доходу в обох випадках.

Податкова система, що лежить в основі фіскальної політики – динамічне утворення, яке постійно еволюціонує: змінюються її інструменти, пріоритети, інституційна структура. Так, якщо головним традиційним інструментом цієї політики були податкові ставки, то в останні півстоліття вони активно доповнюються різного роду цільовими податковими пільгами. Останні отримують настільки широке застосування, що дозволяють вченим всі існуючі сьогодні в світі системи податкових заходів, які впливають на споживчі, заощаджувальні та інвестиційні процеси в економіці, розділити на два види – екстенсивні (пасивні) й активні (цільового призначення) [5, с. 55].

До пасивних методів стимулювання інвестиційної діяльності належить просте зниження ставок по податках, таких як податок на прибуток, податок на додану вартість, соціальні і прибуткові податки і т. д. Недолік цих методів полягає в наступному: знижуючи ставки податків, держава заздалегідь надає платникам податків «подарунок» у вигляді додаткового прибутку або доходу, сподіваючись на їх добру волю, на сильну конкуренцію, на те, що грошові кошти підуть на інвестиції. Якщо ж у платників податків такої волі немає, а конкуренція не настільки сильна, то додаткових інвестицій не буде. Так, статистичні спостереження, проведені в США та країнах Західної Європи, показали, що тільки третина з додаткового прибутку (доходу) платники податків витрачають на інвестиції, а решта йде в основному на їх особисте споживання. Отже, в тих випадках, коли держава просто знижує податки і не стимулює інвестиційну діяльність за допомогою цільового пільгового оподаткування, можна вважати, що від такої податкової політики виграє один прошарок суспільства – підприємці, бо вони 70% додаткового прибутку від зниження податків витрачають на особисте споживання, і лише 30% спрямовується на суспільні потреби [5, с. 57].

До активних методів цільового податкового стимулювання інвестиційної діяльності належать:

політика прискореної амортизації;

часткові вирахування з оподатковуваного прибутку витрат на інвестиції – від 10 до 50% від її суми, з диференціацією по галузях і напрямах розвитку. Чим більше технологічний вироблений продукт і вищий ступінь його обробки, чим більше міститься в ньому кваліфікованої праці, тим зазвичай вище буде відсоток податкової пільги;

вирахування з оподатковуваного прибутку до 100% інвестиційних витрат протягом 3–5 років, якщо проекти по них є пріоритетними для розвитку економіки;

надання інвестиційного податкового кредиту, що дозволяє вираховувати з суми нарахованого податку на прибуток 10–50% від суми інвестиційних витрат;

повний вирахування з оподатковуваного прибутку всіх витрат на проведення НДДКР плюс додатковий заохочувальний вирахування у вигляді бонусу до 20% від сум, спрямованих на ці цілі;

активне використання податкових пільг цільового призначення для підприємств, що працюють в економічно відсталих і дотаційних регіонах, а також для новостворюваних малих та середніх підприємств і холдингів;

повне звільнення малих підприємств (з річним оборотом менше певної величини і чисельністю зайнятих нижче 50–100 чол.) від податку на прибуток у разі його реінвестування [5, с. 56-57].

В системі фіскальної політики інструменти податкових ставок і податкових пільг доповнюються різноманітними субсидіями і трансферами.

При застосуванні активної політики податкова система розпалася на дві сфери з абсолютно різними функціональними завданнями. Через першу – держава, встановлюючи податкові ставки за видами податків, вилучає певну частину валового суспільного продукту для формування бюджету. Через другу сферу, навпаки, в силу податкових пільг підприємець може скоротити цей виняток, якщо він виконує завдання, поставлені державою, перш за все з інвестиційної діяльності. Можна констатувати, що вона тепер побічно фінансується з держбюджету і забезпечує підприємцям більший ефект, наприклад, в порівнянні з використанням на ці цілі кредитних ресурсів, за якими потрібно виплачувати відсотки, або вільного залишку прибутку, обтяженого податком на прибуток.

Таким чином, світові тенденції в реалізації податкової складової фіскальної політики як засобу стимулювання економічного розвитку зміщуються з регулювання переважно податкових ставок у бік регулювання пільг і субсидій [2, с. 79]. Зміна орієнтирів із зниження податків до надання пільг водночас сприяє становленню моделі стабільної фіскальної політики.

Література

1. Лунина И.О. Эффективность налогообложения потребления в Украине [Електронний ресурс] / И.О. Лунина, Н.Б. Фролова. − Режим доступу: http://efaculty.kiev.ua/analytics/pdt/2/.

2. Мельник В. Сучасна податкова політика у країнах ЄС-15 / В. Мельник // Економіка України. – 2012. – №6. – С.73-84.

3. Мельник П. В. Розвиток податкової системи в перехідній економіці / П. В. Мельник. – Ірпінь, Академія державної податкової служби України, 2001. – 362 с.

4. Опарін В. Системний підхід до формування державної фінансової політики / В. Опарін // Економіка України. – 2011. – №9. – С. 93-95.

5. Соколов М. Фантом у теорії оподаткування (про криву Артура Лаффера) / М. Соколов // Економіка України. – 2010. – № 7. – С. 50-59.