Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

К.держ.упр., доцент Михаліцька Н.Я.

Львівський державний університет внутрішніх справ

ДО ПИТАННЯ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ В КОНТЕКСТІ ЗМІЦНЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Неузгодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної безпеки, домінування природомістких галузей з високою питомою вагою ресусо- та енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація виробництва, відсутність культури праці та споживання тощо призвели до формування техногенного типу економічного розвитку. Характерними ознаками техногенного типу розвитку є швидке і виснажливе використання невідновлюваних видів природних ресурсів (перш за все, корисних копалин), надексплуатація відновлюваних ресурсів (ґрунти, ліси і т.д.) зі швидкістю, яка перевищує можливості їх відтворення і відбудови. У світі ж поступово сформувався концепт сталого розвитку, спрямований на задоволення потреб сучасного покоління без шкоди майбутнім генераціям людей, що зумовлює відмову від екстенсивного техногенного типу використання відновлюваних та невідновлюваних мінерально-сировинних ресурсів та перехід до бережливого типу господарства.

Україна, як невід’ємна складова світової економіки, поступово також спрямовує власні зусилля на ресурсоефективні заходи, необхідність та актуальність яких є самоочевидними.

В системі забезпечення сталого вітчизняного розвитку у сучасних умовах глобалізаційних та інтеграційних процесів головну роль має зіграти мінерально-сировинний сектор України. Мінерально-сировинні ресурси – найважливіший потенціал економічного розвитку країни. Зважаючи на індустріальну структуру економіки, висока забезпеченість ними є стратегічним економічним та політичним фактором розвитку національного господарства України. Структура мінерально-сировинних ресурсів, величина їх запасів, якість, ступінь вивченості та напрями залучення до господарського обігу здійснюють безпосередній вплив на економічний, у т.ч. експортний потенціал держави. Мінерально-сировинний комплекс забезпечує вагому частку валового національного продукту. З видобутком і використанням корисних копалин пов’язано 48% промислового потенціалу країни і до 20% її трудових ресурсів. Ці показники наближаються до рівня розвинених держав з потужною гірничодобувною промисловістю. Мінерально-сировинна база України є достатньо вагомою у світовому вимірі. За станом на 01.01.2011 в її надрах виявлено понад 20 тис. родовищ і проявів 117 видів мінеральної сировини, з яких 8081 родовище має промислове значення і враховується Державним балансом запасів корисних копалин. Промисловістю освоєно понад 2868 родовищ із 98 видів корисних копалин, що містять 40–75% розвіданих запасів різноманітних корисних копалин. У сучасних умовах мінерально-сировинний сектор України є відповідальним за вирішення таких стратегічних питань:

– постачання мінеральної сировини як на внутрішній, так і зовнішній ринки (у першу чергу, стійке забезпечення мінеральними ресурсами та продуктами їх переробки);

– конкурентоспроможність регіональної та національної економіки;

– подальший розвиток мінерально-сировинної бази;

– підтримання та нарощування обсягів експортного потенціалу країни, зміни його структури на користь торгівлі продуктами переробки та промислової продукції;

– розвиток обробної промисловості та її експортного потенціалу.

Ці напрями в основному і визначають стратегічні тенденції сталого розвитку у сфері використання мінеральних ресурсів.

Україна володіє значними природними запасами традиційних паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) – вугілля, газу метану вугільних родовищ, природного газу, газового конденсату, урану тощо. Сприятливі кліматичні умови визначили наявність істотного потенціалу відновлюваних джерел енергії (сонця, вітру, біомаси тощо). Україна має значний технічно-досяжний потенціал вироблення енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, який становить понад 98,0 млн. т у. п. на рік (табл. 1).

Таблиця 1

Технічно-досяжний потенціал вироблення енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива

№ з/п	Напрями освоєння відновлюваних джерел енергії	Річний технічно-досяжний енергетичний потенціал, млн. т у. п.
1.	Вітроенергетика	28,0
2.	Сонячна енергетика, в тому числі	6,0
2.1.	– електрична	2,0
2.2.	– теплова	4,0
3.	Мала гідроенергетика	3,0
4.	Біоенергетика, в тому числі:	31,0
4.1.	– електрична	10,3
4.2.	– теплова	20,7
5.	Геотермальна теплова енергетика	12,0
6.	Енергія довкілля (теплові насоси)	18,0
Загальний обсяг заміщення традиційних ПЕР		98,0

Джерело: дані Держенергоефективності України

У той же час питома вага енергоресурсів вітчизняного походження в структурі енергетичного балансу складає менше 50 %, що свідчить про недостатнє використання наявної ресурсної бази.

Критичний рівень залежності економіки від зарубіжних поставок енергоресурсів в умовах зростання цін на них на світовому ринку загрожує національній безпеці. За оцінками фахівців, енерговитрати на виробництво одиниці продукції в Україні в кілька разів перевищують аналогічні показники розвинутих країн. За деякими підрахунками, тільки завдяки впровадженню малобюджетних короткострокових організаційно-технічних заходів економія енергоресурсів в найближчі роки може скласти 12-14 млн. т у. п.