ТЕОРЕТИЧНА ПЛАТФОРМА ДОСЛІДЖЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО СТРАХУВАННЯ

Ю.В. АЛЕСКЕРОВА, к.е.н.,

старший науковий співробітник,

докторант ННЦ «Інститут аграрної економіки»

м. Київ, Україна

Страхування є одним із найважливіших елементів всієї економічної системи держави. Здійснення сучасних ринкових реформ в Україні значною мірою залежить від ефективності проведення страхової діяльності та зміцнення її ролі в економіці.

Ми вважаємо, що пошук концепції розвитку страхування в Україні на перспективу має спиратися на історичний (у тому числі зарубіжний) досвід, який завжди дає змогу пов'язати минуле, сучасне і майбутнє. Будь-який аналіз сучасного, взятий ізольовано, може дати дуже поверхневі або навіть абсолютно помилкові висновки. Оскільки ж не існує «чистого», «теоретично не обтяженого» спостереження, то історичні факти страхових відносин можна вважати такими, що мають вагоме епістемологічне значення.

Теорія страхування оформилася в самостійну галузь знань наприкінці XIX – на початку XX століття. Одним з перших учених, який торкнувся теоретичних питань страхування в політекономічному аспекті і у взаємозв'язку з державними фінансами, став відомий німецький економіст часів Бісмарка А. Вагнер (1835–1917).

Разом з Г. фон Шмолером (1838–1917) він був одним з помітних представників німецької історичної школи, прибічником теорії державного соціалізму (Staatssozialismus), котра поєднувала в собі постулати політекономії та соціальної політики держави. Дослідуючи фінансові питання взагалі, А. Вагнер у своїх роботах не обійшов увагою й страхові проблеми.

Учений вважав, що страхування слід розглядати не як комерційний інститут, а як «загальну потребу», при цьому «індивідуальний момент відступає назад, соціальний – виступає вперед. За Вагнером, однією з основних причин такого зростання є історично обумовлене постійне розширення соціальних функцій держави, яке вимагає створення пенсійного страхування, а також надання допомоги населенню при стихійних лихах і катастрофах. Тобто А. Вагнер розглядав проблеми страхування на макрорівні у складі державних фінансів. Пропозиції та проекти А. Вагнера ще до Першої світової війни були основними орієнтирами для фінансово-кредитної політики тодішньої Німеччини. Його ідеї лягли в основу створення унікальної системи соціального захисту громадян, відомої як «модель Бісмарка»: Німеччина першою з розвинених країн світу запровадила соціальне страхування на обов'язкових (законодавчо визначених) засадах.

У Німеччині вперше в західноєвропейській теорії страхового права був застосований чіткий розподіл страхування на приватне страхування (Privatversicherung) та соціальне страхування (Social Versicherung). Відтоді страхування як економічне явище почало досліджуватися за зазначеними двома напрямками.

Однією з перших відомих у нас праць, спеціально присвячених Privatversicherung, тобто приватному, комерційному страхуванню, стала робота «Основи страхової справи», написана німецьким ученим А. Манесом.

1906 року її було опубліковано в Німеччині, а 1908 року вона вийшла російською мовою у Санкт-Петербурзі. У передмові редактора до цієї книги зазначалося: «Знайомство в Росії зі страховою справою в теперішній час, на жаль, надзвичайно слабке: відсутнє не тільки правильне розуміння страхових операцій, і самої природи, і призначення страхової справи... Видань, призначених для загального ознайомлення взагалі зі страховою справою. зовсім немає...».

Невдовзі після цього світ побачила й перша вітчизняна класична праця зі страхування «Основы экономии страхования». Написана у 1915 р. видатним вітчизняним ученим, академіком К. Г. Воблим (1876–1947), на той час – професором Київського комерційного інституту (тепер – Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана), вона, як і праця А. Манеса, не втратила своєї актуальності й дотепер. У передмові до цього твору вчений писав: «Протягом трьох останніх років мені довелося читати в Київському комерційному інституті курс «Економія страхування». Від самого початку своєї викладацької діяльності я стикнувся з відсутністю., таких посібників, які можна було б рекомендувати слухачам для першого ознайомлення зі страхуванням. В нас є декілька цінних спеціальних робіт з тих чи інших питань і розділів страхування, проте немає загальних курсів, які б вводили в суть страхових ідей і понять. Потреба в такого роду курсі переконливо висувалася життям у зв'язку з появою вищої комерційної ніколи, котрій, очевидно, і в Україні доведеться відіграти важливу роль у розвитку страхових знань Видаючи свою книгу, я йшов передусім назустріч цій потребі».

Зміст роботи К.Г. Воблого був таким, що навіть тепер, майже через сто років від її появи, вона дуже тісно кореспондується зі структурою сучасної фінансової дисципліни «Страхування». У частині першій «Основи економії страхування» К.Г. Воблий розглядає такі питання: загальні страхові поняття; історія розвитку і рахування, теорія економії страхування; діяльність страхових товариств; страхові капітали; держава і страхування. У частині другій «Окремі види страхування» йдеться про особисте страхування; вогневе страхування; транспортне страхування; перестрахування.

Ми вважаємо, що саме ці дві наукові праці: робота німецького вченого А. Манеса та вітчизняного вченого К.Г. Воблого заклали підвалини розвитку вітчизняної теорії страхування. Праці сучасних А. Манесу та К.Г. Воблому авторів торкалися піше окремих питань страхування та мали здебільшого юридичне спрямування. Ця тенденція збереглося протягом перших десятиліть розвитку радянської науки.

Історія страхової справи в Україні. Архівні матеріали дають підстави вважати, що перше страхове товариство на території сучасної України було засноване на початку 1812 року у Феодосії. Найбільш поширеним страховим ризиком за тих часів була пожежа. З метою захисту від її наслідків 27 липня 1827 року було оприлюднена Указ про створення Російського страхового товариства від вогню. До 1913 року вже 13 акціонерних товариств здійснювали захист від вогню. Кілька з них успішно працювали в Україні.

З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. На базі органів місцевого самоврядування створюється система земського страхування. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомості та великої рогатої худоби, страхувалися також пенсії осіб, котрі перебували на державній службі. Зeмське страхування подiлялося на обов'язкoве, дoдаткове та добровільне. Власники будівель, що пiдлягали обов'язкoвому страхуванню, мaли змогу скористатися ще й страхyванням на добровільних зaсадах.

У другій половині XIX століття діапазон страхових послуг був уже досить чималим. Страхові товариства брали на страхування будiвлі, тварин, мeблі, одяг, засоби транспoрту, вантажі, певного розвитку набулоi страхування життя. Набули розповсюдження товариства взаємного страхування поміж землевласникiв. За прикладом Ліфляндського товариства було організовано товариство взаємного страхування землевласників у Києві. Воно ставило своїм завданням відшкодування збитків, завданих вогнем землевласникам Київської, Подільської та Волинської губерній.

Події 1917 року в Росії внесли корективи і до страхової справи. Уже через рік її було проголошено державною монoполією. З утворенням СРСР майже yсі страхові операції стали прерогативою органів Головного управління державного страхування при Міністерстві фінансів та почали застосовуватись єдині правила й тарифи для кожного виду страхування. У 20-ті роки цей страховик не охоплював лише колгоспи та інші кооперативні підприємства.

На території України страхування майна сільськогосподарських підприємств почало здійснюватись Держстрахом з 1941 року. В той час існувало обов'язкове окладне страхування. Воно розповсюджувалось на всі сільськогосподарські культури, а також сади, ягiдники, виноградники, посiви і насадження в парниках та теплицях. Не підлягали страхуванню лише трави природних луків, підпокривних посівів, культури висіяні на зелене добриво, пасовища, декоративні і лісові насадження. Але все ж практики такого вагомого охоплення страхуванням не було ніде в світі.

У післявоєнні роки було вжито деяких важливих заходів, спрямованих на посилення ролі страхування в розвитку економіки, зокрема схвалено положення про Держстрах СРСР. Цей документ розширював права низових страхових органів.

У період реформ 60-х років минулого століття багато було зроблено з налагодження страхового захисту сільськогосподарських підприємств, без якого важко було перейти до грошової гарантованої оплати праці колгоспників, прямого банківського кредитування колективних господарств, зміцнити інші напрямки госпрозрахункових відносин. Запроваджені з 1968 року умови обов'язкового страхування майна колгоспів, що ґрунтувалися на принципі еквівалентності взаємовідносин страховика зі страхувальниками (їх сукупністю), стали кроком уперед у методології формування страхових резервів. Було збільшено норму страхового покриття і розширено перелік страхових подій (зокрема, включено посуху). З огляду на ефективність цих заходів уряд СРСР уже через 10 років визнав за доцільне перевести на такі умови страхування й державні сільськогосподарські підприємства, спростувавши тим самим тезу, що "держава не може сама себе страхувати" [109].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 серпня 1967 р. було введене державне обов'язкове страхування майна колгоспів, міжгосподарських підприємств, радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

При командно-адміністративній системі управління економікою, страхування не займало належного йому місця в зв’язку з домінуючою роллю державної власності при слабкій економічній відповідальності.

Ринок страхових послуг України є доволі молодим – він почав формуватися лише на початку дев'яностих років минулого століття. Його виникнення було пов'язане зі зміною ролі страхування в економічному житті суспільства у зв'язку з переходом від соціалістичної системи господарювання до системи господарювання на ринкових засадах.

Після здобуття Україною незалежності сільське господарство переживає кризовий етап. Особливо різкий спад виробництва спостерігався у 1991 році у абсолютному рівні виробництва зерна і цукрових буряків. При цьому різко погіршилося економічне становище більшості сільськогосподарських підприємств. Інфляція, порушення агротехніки, реформування Держстраху в НАСК «Оранта», збитки від природних стихій, безумовно, позначилися і на якості страхових послуг для сільського господарства.

Страхування як економічна категорія. Вивчення та дослiдження страхової діяльності, визначення напрямів розвитку та реформування страхового ринку України стає неможливим без поглибленого наукового oбґрунтування теoретичних засад страхyвання. Дослідження страхування як економічної категорії є неодмінним етапом пізнання істотних закономірностей функціонування страхового ринку і економічної системи України в цілому.

Як і філософські категорії, категорії фінансової сфери, в тому числі страхування, – це складний синтез об'єктивного і суб'єктивного, тому що вони є відображенням об'єктивного у суб'єктивній свідомості людини. Фінансові категорії є об'єктивними та абсолютними, оскільки це логічні абстракції, котрі відображають реальні фінансові відносини. Але оскільки фінансові категорії є– це продукт пізнання реальності людиною, вони є суб'єктивними та відносними.

Щоб з’ясувати економічну сутність категорії страхування, розглянемо наукові праці, присвячені цьому явищу.

В наукових працях існує чимало визначень економічної категорії страхування, по-різному висвітлюється її розвиток та аналізуються прояви в різних суспільствах.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про страхування", страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) [106]. Це визначення відображає предметну галузь поняття "страхування" з точки зору системи економічних відносин та захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, але, на нашу думку, не охоплює страхування як вид діяльності й бізнесу.

У фінансовому словнику зазначено, що страхування – це "система заходів щодо створення страхових (грошових) фондів, призначених для повного або часткового відшкодування втрат суб’єктом господарювання від непередбачених обставин (стихійних лих, аварій, нещасних випадків, невиконання зобов’язань збанкрутованими контрагентами тощо) та надання допомоги громадянам (чи їх сім’ям) у разі настання страхових випадків – досягнення певного віку, втрати працездатності, смерті тощо...". В цьому випадку дефініція поняття "страхування" розкривається однобічно тільки з позиції захисту інтересів страхувальників і до того ж обтяжена переліком видів страхових подій.

Академік К. Г. Воблий розглядав страхування як вид “господарської діяльності на основі солідарності і виплати, що має на меті покриття майбутніх потреб, які викликані настанням випадкового і разом з тим статистично вловимого випадку”. Цей пiдхід, як бачимо, сформовано виключно на інтересах страхувальника, не враховуючи того, що страхування є видом бізнесу, метою якого є отримання прибутку. Окрім того, ймовірність настання страхового випадку не завжди є “статистично вловимою”.

Найпоширенішим є визначення страхування як«системи економічних відносин, яка охоплює утворення спеціального фонду засобів (страхового фонду) та його використання (розподіл та перерозподіл) для подолання та відшкодування різноманітних втрат, збитків, спричинених несприятливими подіями (страховими випадками) шляхом виплати страхових сум та страхових відшкодувань» . У цьому визначенні не враховується ситуація, коли страхова сума сплачується після закінчення договору страхування, отже, виплата страхової суми не завжди спричинена настанням страхового випадку.

Професор С. С. Осадець подає таке визначення страхування: “це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, а у разі необхідності перестраховує частину останнього”.

Отже, С. С. Осадець у визначенні страхування як виду економічних відносин включив у ньоготакі явища як розміщення страхових резервів і здійснення превентивних заходів, а також явищ перестрахування, що є досить актуальним на теперішньому етапі розвитку страхового ринку України.

Автори К. В. Шелехов та В. Д. Бігдаш поняття "страхування" розглядають у таких аспектах:

- систему економічних відносин;

- вид діяльності;

- вид бізнесу суб’єкта;

- засіб захисту економічних інтересів суб’єкта.

Цими вченими розроблена “концептуальна модель поняття “страхування””, яка представлена у вигляді схеми (рис.1.1).

Завдяки cистемному, логiчно замкненому описy предметнoї структyри, сутностi понять, які їй належaть, та взаємовiдносин між цими поняттями вчeним вдалoся повно, змiстовно й багатoгранно рoзкрити пoняття "страхування".

Автори представляють страхування як "систему суспільних відносин" – економічних, фінансових, правових, інформаційних, які виникають при створенні страховиком за рахунок страхових премій страхувальників страхового фонду і використання його для виплат страхових сум та страхових відшкодувань.

0251659264Поняття “страхування” включає також систему заходів та певних дій страховика щодо створення та використання страхового фонду. Страхування розкривається як вид бізнесу, заснований на формуванні юридичною особою – страховиком страхового фонду за допомогою укладання договорів страхування, відшкодуванні збитків, які виникли при настанні страхових випадків, використанні тимчасово вільних коштів як кредитних ресурсів з метою отримання додаткового доходу.

Aвтори аналізують страхування як засіб захисту страхувальником свoїх економічних інтересiв за допомогою страхового полісу, який визначає сплату страхових премій, формувaння страховиком за рахунок цих премій страховoго та резервного фондів, відшкодування збитків у вигляді страхових сум і страхових відшкодувань.

Такі вчені, як Н. Внукова, Р. Райхер, В. Шахов досліджують страхування як економічну категорію, яка пов'язана з процесом формування та використання страхових фондів. В. Шахов наголошує, що “страхування передбачає замкнутий перерозподіл збитку за допомогою спеціалізованого, грошового страхового фонду, який створюється за рахунок страхових внесків. При страхуванні виникають перерозподільчі відносини з формування й використання цього фонду, що наближає страхування до фінансів, але водночас і підкреслює його особливості” . Уточнення особливостей грошових потоків страховика сприяє більш глибокому дослідженню процесів страхування.

Г. В. Григора відзначає, що “…західна практика розглядає страхування як форму фінансового посередництва, в результаті якої створюються спеціальні фонди засобів, що використовують для відшкодування збитку майну або іншим видам активів від випадкових явищ”. В цьому твердженні виокремлюється вузький підхід до дослідження страхових процесів, які відiграють вагому роль у формуванні й розвитку всiєї економіки.

З точки зору фінансових відносин, страхування зумовлено рухом грошових коштів в процесі накопичення й перерозподілу грошових доходів. Але для страхування властиві економічні відносини, які передбачають перерoзподіл доходів та коштiв для нагромадження лише з мeтою відшкoдування матеріальних чи інших втрат.

Отже, однією з рис фінансової категорії страхування є ймовірний рух грошової форми вартості. Грошові перерозподільчі відносини в страхуванні виникають лише за наявності страхового ризику.

Іншою своєрідною ознакою перерозподільних відносин, які зумовлені страхуванням, є те, що вони виникають між учасниками, які пов’язані з пропорційним перерозподілом величини збитку одного з них на всіх. “Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій” – зазначає О. Д. Заруба. Це дає змогу стверджувати, що визначені автором особливості та відмінності категорії страхування сприяють більш ґрунтовному дослідженню суті процесів страхування.

Як фінансова категорія страхування є складовою частиною економічної категорії і являє собою систему економічних відносин між страховиком і страхувальником. Ці відносини ґрунтуються на захисті майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні страхових випадків за рахунок грошових фондів, які формуються зі сплачених ними страхових платежів, внесків і премій. Отже, економічна категорія страхування представляє собою також і систему підприємницької й господарської діяльності.

Автори Т. А. Ротова та Л. С. Руденко в навчальному посібнику "Страхування" підкреслюють, що ознакою страхування як економічної категорії є "зацікавленість у відсутності будь-яких збитків як в індивідуальних страхувальників, так і у певних груп людей, підприємств, суспільства в цілому", а також "здатність страхової організації покривати свої витрати з надання страхового захисту в певному обсязі за рахунок обґрунтованих розмірів страхових внесків і виваженої політики розміщення тимчасово вільних грошових коштів". Те, що автори при формулюванні страхування як економічної категорії наголошують на тарифній політиці та інвестиційній діяльності страховика, розширює та поглиблює теоретичне обґрунтування цього питання і є актуальним.

В свою чергу, Я. Шумелда економічну категорію страхування ідентифікує як "систему економічних відносин, що включає, по-перше, утворення за рахунок юридичних та фізичних осіб спеціального фонду засобів і по-друге, його використання для відшкодування збитку в майні від стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання громадянам допомоги при настанні різноманітних подій в їх житті".

Можна зробити висновок, що страхування є економічною категорією, складовою частиною економічної системи держави. Реформування економічної системи на сучасному етапі лише наголошує на об’єктивному характері страхування як економічної категорії, яка забезпечує відносини між державою, підприємствами всіх форм власності, населенням і страховими компаніями.

Отже, ознаками, які характеризують економічну категорію страхування є:

- грошові відносини між страховиком та страхувальником, які мають перерозподiльний характер і виникають при наявнoсті імовірностi страхового ризику та настаннi страхового випадку результатoм якого є матеріальнi збитки;

- механізм створення страхових і резервних фондів за рахунок страхових внесків учасників страхування, обов’язкове дотримання розкладки збитку, яка заснована на ймовiрності того, що кiлькість постраждалих, як правило, мeнша за кількість учасників страхування.

Досить визначальні доповнення специфічних рис економічної категорії страхового захистy наведенi в праці А. А. Гвозденко "Фінансово-економічні методи страхування":

- випадковий характер настання страхового випадку;

- матеріальний збиток, виражений в натуральному або грошовому вимірі;

- необхідність подолання наслідків страхового випадку і відшкодування матеріального збитку.

Крім зазначених ознак, в науковій літературі існують ще дві своєрідні ознаки, які формулюють страхування як економічну категорію: "поєднання індивідуальних і колективних страхових інтересів та самоокупність страхової діяльності". Отже, в умовах економічних перетворень поняття самоокупності страхової діяльності характеризує сутність страхових процесів як виду бізнесу.

Література

1. Україна. Закони. Про страхування [Текст] : закон … від 7 берез. 1996 р. № 85/96-ВР // ВВРУ. – 1996. – № 18. – Ст. 78.

2. Базилевич В. Д. Страховий ринок України [Текст] / В. Д. Базилевич ; рец. А. А. Чухно, А. В. Головач. – К. : Знання, 1998. – 372 c.

3. Базилевич В. Д. Страхова справа [Текст] : [моногр.] / В. Д. Базилевич, К. С. Базилевич ; рец. А. П. Румянцев. – 6-е вид., стер. – К. : Знання, 2008. – 351 c.

4. Гудзь О. Є. До концепції розбудови системи агрострахування в Україні [Текст] / О. Є. Гудзь // Економіка АПК. – 2006. – № 11. – C. 35–39.

5. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С. С. Осадець. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с. – 258

6. Чеботарьов Є. В. "Формування інноваційної спрямованості інвестиційної діяльності агропродовольчих корпорацій." Економічний вісник Донбасу 1 (2013): 192-196.

7. Гуменюк В. В. Фінансування санаторно-курортних послуг в дискурсі соціального страхування. - C. 114-118. Економічний вісник Донбасу 1 (2013): 114-118.