К.т.н.
Пархоменко І.І., Легеза К.О.
Національний
авіаційний університет (НАУ), Україна
Особливості у налаштуванні бездротових локальних мереж
Актуальність. Wi-Fi (Wireless fidelity) - стандарт
широкосмугового бездротового зв'язку. Використовується для організації
бездротових локальних комп'ютерних мереж, а також створення так званих гарячих
точок високошвидкісного доступу в Інтернет.[2]
Метою даної роботи є ознайомлення з особливостями налаштування бездротових
локальних мереж.
Зазвичай схема Wi-Fi мережі містить не
менш однієї точки доступу та може легко масштабуватись. Також можливо
підключення двох клієнтів в режимі точка-точка (Ad-hoc), коли точка доступу не
використовується, а клієнти з'єднуються за участю мережевих адаптерів«напряму».
Точка доступу передає свій ідентифікатор мережі (SSID) з допомогою спеціальних
сигнальних пакетів на швидкості 0,1 Мбіт/с кожні 100 мс. Тому 0,1 Мбіт/с —
найменша швидкість передачі даних для Wi-Fi. Знаючи SSID мережі, клієнт може
вияснити, чи можливо підключення до даної точки доступу. При потраплянні в зону
дії двох точок доступу з ідентичними SSID приймач може вибирати між ними на
основі даних про рівень сигналу. Стандарт Wi-Fi дає клієнту повну свободу при
виборі критеріїв для з'єднання.
Однак, стандарт не описує всі аспекти
побудови безпровідних локальних мереж Wi-Fi. Тому кожен виробник устаткування
вирішує цю задачу по-своєму, застосовуючи ті підходи, які він вважає за
якнайкращі з тієї або іншої точки зору. Тому виникає необхідність класифікації
способів побудови безпровідних локальних мереж.
За способом об'єднання точок доступу в
єдину систему можна виділити:
автономні точки доступу (називаються також самостійні,
децентралізовані, розумні);
·
точки доступу, що
працюють під управлінням контролера (називаються також «легковагі»,
централізовані);
·
безконтролерні, але не
автономні (керовані без контролера).
Ядром
бездротової мережі Wi-Fi є так звана точка доступу (Access Point), яка підключається до якоїсь
наземної мережевої інфраструктури (наприклад, офісної Ethernet-мережі) та забезпечує передачу радіосигналу. Зазвичай, точка доступу складається із приймача,
передавача, інтерфейсу для підключення до дротової мережі та програмного
забезпечення для обробки даних. Після підключення навколо точки доступу
формується територія радіусом 50-100 метрів (її називають хот-спотом або зоною
Wi-Fi), на якій можна користуватися бездротовою мережею. Для того щоб
підключитися до точки доступу та відчути всі переваги бездротової мережі,
власник ноутбуку або іншого мобільного пристрою, оснащеного Wi-Fi адаптером,
необхідно просто потрапити в радіус її дії. Усі дії із визначення пристрою та
налаштування мережі більшість ОС проводять автоматично. [2-3]Якщо користувач
потрапляє одночасно в кілька Wi-Fi зон, то відбувається підключення до точки
доступу, що забезпечує самий потужний сигнал. Час від часу проводиться
перевірка наявності інших точок доступу, і в разі, якщо сигнал від нової точки
сильніше, пристрій перепідключатися до неї, налаштовуючись абсолютно прозоро і
непомітно для власника.
Одним з
головних переваг будь-якої Wi-Fi мережі є можливість доступу до Інтернету для всіх її
користувачів, яка забезпечується або прямим підключенням точки доступу до
інтернет-каналу, або підключенням до неї будь-якого сервера, поєднаного з
Інтернет. В обох випадках мобільному
користувачеві не потрібно нічого самостійно настроювати - досить запустити
браузер і набрати адресу будь-якого інтернет-сайту.[1]
Також декілька пристроїв з підтримкою Wi-Fi можуть з'єднуватися один з одним безпосередньо (зв'язок пристрій пристрій), тобто без використання спеціальної точки доступу, утворюючи щось на кшталт локальної мережі, в якій можна обмінюватися файлами, але в цьому випадку обмежується число видимих станцій.[3-4]
У випадку з
пристроями без вбудованої підтримки Wi-Fi (наприклад, із звичайними домашніми або офісними
комп'ютерами) потрібно буде придбати спеціальну карту, що підтримує цей
стандарт. Зараз її середня вартість
становить близько 30-50 доларів, а підключатися до комп'ютера вона може через
стандартні інтерфейси (PCI, USB, PCMCIA і т.п.).
Багато
експертів вважають, що революція Wi-Fi почалася з ініціативи звичайних приватних користувачів. Людям сподобалося ділитися підключенням до мережі за
допомогою нової бездротової технології. Для позначення безкоштовних Wi-Fi точок
була розроблена система умовних знаків, які наносилися крейдою на стіни
будинків, біля яких можна було вийти в інтернет. Спочатку ці дії викликали
негативну реакцію мобільних і інтернет-операторів, але незабаром Wi-Fi
провайдери стали мирно уживатися з приватними мережами.
Література
1. Широкополосные беспроводные сети
передачи информации / Вишневский В. М. [та ін.]. – М. : Техносфера, 2005. – 592
с.
2. http://www.bestreferat.ru/referat-184480.html
Безпровідна мережа Wi-Fi, її будування
3. http://uk.wikipedia.org/wiki/Wi-Fi
4. http://ua-referat.com/WiFi_