Загальна
історія
Дубчак Є. В., студент 5 курса
Київський національний університет ім..Т.Шевченко, Україна
Науковий
керівник –д.і.н., проф. Ставнюк В.В.
ПИТАННЯ КОРИНФСЬКОГО КОНГРЕСУ В
ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛАХ
Вступ В історії Греції виправданням встановлення Македонією
військової диктатури, спрямованої проти руху демократії й повстань рабів, став
Коринфський конгрес (338/37 рр. до н. е.). Конгрес поклав кінець колишній
системі, що ґрунтувалася на суверенітеті окремих полісів, і Греція потрапила в економічну й політичну
залежність від Македонії. Гегемонія Македонії над усім грецьким світом являла
собою перший крок до нових політичних форм рабовласницького суспільства -
елліністичних монархій на Сході й політичних союзах у самій Греції.
Метою роботи є дослідження літературних джерел щодо
зовнішньополітичного курсу Філіппа ІІ у середині IV ст. до.н.е., процесу створення Коринфського союзу та його
впливу на полісну систему Греції.
Хронологічні та територіальні межі – 359 -336
рр. до н.е., Македонська монархія та грецькі поліси.
Характеристика джерел У середині IV ст. до н.е., у часи володарювання
Філіппа ІІ (359-336 рр. до н.е.), відбувалися неодноразові зіткнення полісів
Греції з Македонією. Історія Македонії
попереднього часу відома недостатньо та джерельно обмежується короткою
розповіддю Фукідіда в праці «Історія».
Проте для
епохи Філіппа ІІ існують джерела
різноманітного характеру, основне з яких - «Історія Філіппа» Феопомпа - дійшло
до сучасників у невеликих уривках. Але цією працею частково користувався Діодор,
що написав історію Македонії й Греції часів Філіппа ІІ (XVI книга «Історичної бібліотеки»)[8]. Праця
Феопомпа, високу цінність якої визначає
виклад зв'язної історії правління Філіппа ІІ,
стала джерелом і вченому граматику I ст. до н.е. Дідіму в
його тлумаченнях щодо деяких промов ідеологічного супротивника Філіппа ІІ,
визначного афінського оратора та політика Демосфена [7], для
складання біографії якого користувався Феопомпом і Плутарх.
Для
оцінки діяльності Філіппа й Демосфена мають практичне значення і фрагменти
праць Ефора - сучасника Феопомпа, що збереглися частково. Головним джерелом інформації могла б
стати «Загальна історія» Ефора в 30
книгах - від повернення Гераклідів до облоги Перінфа Філіппом Македонським,
тобто до 340 р. до н.е. Як живий свідок занепаду грецького світу, влада над
яким переходила в руки Македонії, Ефор виявив свою прихильність до Афін. Але
через відсутність в Ефора військового й політичного досвіду, відірваність його
від життя, він часто не дотримувався критичного принципу. Політика Демосфена в
історії Ефора не одержала достатнього пояснення, а завоювання Філіппа наведені,
головним чином, з погляду його військових успіхів. Наступні переписувачі Ефора
як представники різних суспільних груп і партій нанесли власний відбиток на його твори. Оскільки праця Ефора
не дійшла до наших днів, то користуватися можна тільки його цитатами й історією Діодора, в основу якої покладено
історію Ефора.
Твори
Ефора й Феопомпа, у свою чергу, були основними джерелами у Помпея Трога для
викладу історії македонської держави епохи Філіппа ІІ, яка дійшла до сучасників
в дуже короткому викладі Юстина [18]. Автор уважав, що остаточна перемога Філіппа в
боротьбі за гегемонію встановила рабство в Греції, чим знищила грецьку свободу.
Слід зауважити, що основний матеріал з історії
Македонії та її відносин з Грецією, починаючи з часів Філіппа ІІ, представляють
питання завоювань, військових походів, захоплень міст і населення.
Отже,
твори Ефора й Феопомпа стали для стародавніх істориків джерелом практично
усього матеріалу щодо вивчення епохи Філіппа. Причому праці першого стали
витоком для викладу військової історії, а другого - для оцінки діяльності
македонського царя.
Щодо
історії державного устрою Афін, то
важливим літературним джерелом є
праця Арістотеля «Афінська політія» [5].
Переплетіння історій Греції та Македонії визначило
взаємозв’язок діяльності Філіппа ІІ з
діяльністю його непримиренного ворога - вождя афінської демократії Демосфена,
чия політика була спрямована на збереження незалежної Афінської держави у формі
рабовласницької демократії, якою вона була в V
ст. до н.е. Промови Демосфена, поряд з промовами ораторів Есхіна та Ісократа,
сприяють дослідженню політичних напрямків, боротьби політичних партій та
проблем урегулювання відносин Філіппа ІІ та Афін.
Але,
безумовно, слід ураховувати, що промови писалися й промовлялися особистими
ворогами - представниками протилежних
партій, що призводило до перекручувань багатьох фактів, до заплутування
складних питань греко-македонських взаємин напередодні й у період македонського
завоювання Греції.
Головним
джерелом для історії Коринфского конгресу 338/7 р. є короткі, але цінні
свідчення античних авторів - Діодора, Помпея Трога [8;18].
Особливо
важливі відомості щодо періоду, який
розглядається, надають досить численні епіграфічні документи, написи, у
яких збереглися тексти декількох договорів Афін із царями й полісами, що
свідчать про напружену боротьбу афінської дипломатії з Філіппом Македонським.
Характеристика досліджень Багато дослідників визначають комплекс
проблем грецьких міст – держав і їх специфіку в IVст. до н.е. як кризу поліса. Значна кількість
науковців із принципових позицій ставляться до теми кризи грецького поліса,
уважаючи її важливою й визнаючи історичну обумовленість і неминучість всіх
соціально-економічних і політичних зрушень, які мали місце у тогочасній Греції.
До цієї теми зверталися Л.П.Маринович («Греческое наемничество IV в. до н.э. и
кризис полиса»), Л.М.Глускіна («Проблемы кризиса полиса», «Проблемы
социально-экономической истории Афин IV в. до н.э.», «О специфике греческого
полиса в связи с проблемой его кризиса»),
Е.Д.Фролов («Факел Прометея. Очерки античной общественной мысли»).
Літературним
дослідженням - джерелом важливої інформації щодо військових надбань та
наслідків реформ Філіппа ІІ є наукова праця Г.Дельбрюка «Всеобщая история
военного искусства в рамках политической истории» [6].
Проблемі
врегулювання Філіппом відносин із грецькими державами присвячені дослідження
Е.Д.Фролова [12-14], А.С.Шофмана [17], М.М.Холода [15,16], М. А. Кондратюк [10] , К. Реубака, Р.фон Пельмана [11].
Головною
ідеєю Коринфського конгресу стала ідея панеллінізму – об'єднання полісів під
сильною владою. За думкою Е.Фролова, перші спроби мали місце ще на початку 40-х
рр. V ст. [13] Пізніше вона була висловлена прибічниками
промакедонської партії, серед яких був Ісократ – найяскравіший прихильник
монархічних тенденцій[9]. Ідея Ісократа - об’єднати грецькі поліси - збіглася з
метою Філіппа ІІ підкорити їх і поширити кордони Македонії.
Сама історія Коринфського конгресу, який став останнім
значним досягненням Філіппа ІІ, має
неоднозначний характер. Думки істориків щодо ходу конгресу мають розбіжності.
Так, Е.Фролов вважає, що робота конгреса мала складний і тривалий характер.
Конгрес збирався у два прийоми, і було дві його сесії: на першій, установчій,
була сформована нова політична єдність; на другій було ухвалене рішення про
війну з персами[12]. Уперше це розходження етапів було прийнято до
уваги К.Белохом, а потім обґрунтовано
У.Вількеном[4].
На
першу, установчу сесію, як свідчить Юстин[18], прибули за
запрошенням македонського царя посланці всіх грецьких держав, крім Спарти, що
ігнорувала запрошення Філіппа, яке він адресував до всіх еллінів. Філіпп,
імовірно, видав заздалегідь спеціальний едикт із програмою конгресу, що був
надісланий окремим громадам, а потім оголошений царем під час відкриття
загальних зборів.
Наступна
сесія, розповідь про яку виклав Діодор [8], відкрилася, імовірно, на
початку літа 337 р. до.н.е. після того, як перші принципові рішення конгресу
були схвалені й ратифіковані учасниками договору. Ініціатива скликання сесії
належала македонському царю. На другій сесії Коринфський конгрес видав спільну
декларацію про війну з Персією з метою помститися за святотатства, які вчинив
Ксеркс у храмах грецьких богів під час греко - перських воєн.
Експедиційний
корпус під керівництвом Парменіона, можливо, заклав основу, що дозволила Олександру ІІІ Македонському незабаром, менш
ніж за один рік, поширити свою владу
практично на всі поліси західного й південного узбережжя Малої Азії.
Е.Дж.Хейссерер
підтримував точку зору, відповідно до якої малоазійські грецькі поліси - і
материкові, і острівні - були приєднані до Коринфської ліги Філіппом ІІ[2].
На його думку, першим, хто включив ці
міста в масовому порядку в Коринфську лігу, був не Олександр, а саме Філіпп,
який розпочав цей процес ще в 336 р. до н.е., під час наступальних
операцій македонського експедиційного корпуса в регіоні [15].
Одним з найскладніших
є також питання про державно – правову основу Коринфського союзу. Так,
У.Вількен вважав сімахію організаційною основою угоди. Проти цієї теорії виступив В.Шван. На його думку, слід розрізняти угоду про загальний
мир, яка і визначила політичну структуру нової Греції, і угоду про союз[3].
Проти тези про дві
різні угоди виступив Ф.Хампль, який вважав, що була лише одна – про загальний
мир [1].
Але із
загальноісторичної точки зору, позиція У.Вількена є найбільш переконливою. Для
реконструкції рішень конгресу він спирався на написи, що були знайдені на
афінському акрополі [16].
Висновки Отже, політична творчість Філіппа II - важливий
момент в історії не тільки Македонії, але й всієї Балканської Греції.
Кульмінацією цієї творчості з'явилося створення в 338/337 р. до.н.е. Коринфського союзу - нової
греко-македонської єдності, покликаної зберегти загальний мир й лад у Греції,
націленої, надалі, на виконання грандіозної зовнішньополітичної програми -
завоювання перського Сходу.
Але,
незважаючи на те, що одним з основних на Коринфському конгресі було питання про
встановлення справжнього миру, все ж таки загальний внутрішній мир не був
досягнутий, та й сам Філіпп у дійсності до нього не прагнув. Федеративний
Коринфський союз навічно уклав наступальний і оборонний союз із Македонською
державою, що у тексті договору називалася «Філіпп і його спадкоємці»[13].
Грецькі поліси з нового об'єднання не мали користі й після недовгого періоду стали
неухильно занепадати.
Перебіг
подій та висвітлення проблемних питань Коринфського конгресу і досі викликає неоднозначне
ставлення дослідників до даної теми.
Література:
1.
Hampl F. Die griechischen Staatsvertrage des 4. Jahrhunderts v. Chr. Geb.
Leipzig, 1938, S. 34 f., 89 f., 134 f.
2.
Heisserer A. J. Alexander the Great and the Greeks: The Epigraphic
Evidence. Norman (Oklahoma), 1980.
3.
Schwahn W.
Heeresmatrikel und Landfriede Philipps von Makedonien [Klio, Beih. 21].
Leipzig, 1930
4.
Wilcken U.
Philipp II. von Makedonien und die panhellenische Idee // SB Berlin, 1929, №
XVIII, S. 291-318
5.
Аристотель.
Афинская полития. URL: http://www.modernlib.ru/books/aristotel/afinskaya_politiya/read/
7.
Демосфен. Речи.
/Перевод с гр. кол.авторов по изданию Demosthenes. Oraliones / Ex rec. G.
Dinotlorfi; ed.
quarta cur.
F. Blass. Lipsiae: Teubner, 1901. URL:
http://simposium.ru/ru/node/12
8.
Диодор.
Историческая библиотека. Книга XVI. URL:
http://simposium.ru/ru/node/867
9.
Исократ.
Ораторы Греции: Пер. с древнегреч. / Сост. и науч. подгот. текстов М. Л. Гаспарова;вступ. статья В.
Боруховича; коммент. И. Ковалевой и О. Левинской.М.: Художественная литература,
1985. — 495 с.
10.
Кондратюк М. А.
Коринфская лига и ее роль в политической истории Греции 30-20-х гг. IV в до н.
э. // ВДИ. 1977. - № 2. - С. 25.
11.
Пёльман Р. фон.
Очерк греческой истории и источниковедения / Пер. с нем. А. С. Князькова, под
ред. С.А. Жебелева. — СПб.: Алетейя, 1999.
12.
Фролов Э.Д. Греция в
эпоху поздней классики. (Общество. Личность. Власть) .СПб.:
Издательский Центр "Гуманитарная Академия", 2001. - 602 с.
13.
Фролов Э. Д.
Коринфский конгресс 338/37 г. до н. э. и объединение Эллады // ВДИ.- 1974.- №
1. -С. 45-63.
15.
Холод М. М. Александр
Великий и греческие полисы Малой Азии: историографический аспект проблемы. - «Античный мир и археология», -
Вып. 12. – Саратов.- 2006. -С. 406—428.
16.
Холод М.М. Тень Херонейского льва: утверждение македонского
господства в Греции в 338 г. до н.э. Проблемы
античной истории. Сборник научных статей к 70-летию со дня
рождения проф. Э.Д. Фролова. - СПб. - 2003.
17.
Шофман А. С. История античной Македонии. В
2-х частях. Казань, 1960—1963. URL:http://annales.info/greece/makedon/mk_index.htm
18.
Юстин.
Эпитома сочинения Помпея Трога «Historiae Philippicae» / Под ред. М.Е.
Грабарь-Пассек. Комментарии К.В. Вержбицкого, М.М. Холода. - СПб. - 2005.