Перспективные научные исследования Болгария 15.02.2014; 17-25. 02.14

Культура: музыка и танцы

Петрик В.В.

Кандидат мистецтвознавства, доцент.

Луганська державна академія культури і мистецтв

Архаїчні традиції у Візантійській середньовічній культурі

Візантійські зимові свята, приурочені до християнського календаря, були повні пережитків архаїчних вірувань. Вони сходили до аграрних культів і обрядів на честь Діоніса-Вакха, пов'язаних з магією родючості, що і визначило їх живучість. У середньовічній Візантії ще виразно виступав цей зв'язок з древніми середземноморськими культами. Аж до XII століття в селах під час збору винограду закликали Діоніса. Врумалії, особливо популярні в східній частині Римської імперії, супроводжувалися карнавальними ходами ряджених і несамовитими танцями, які спочатку імітували різні дії при збиранні винограду і виготовленню вина. У святочному культі довго зберігалися пережитки і не приборкано веселих сатурналій на честь бога посівів Сатурну, якому приписували введення в Італії землеробства і виноградарства, з їх гладіаторськими боями, полюваннями в цирку, жертвопринесенням свині [9, с. 365].

Вакхічна підоснова, відчувається і у комплексі зображень на чаші з Березова знайденої на території Росії, незважаючи на присутність імператриці на чолі столу, християнське майже цілком затушоване язичницьким, де превалює атмосфера гедонізму, далекого від аскетичних ідеалів суворих моралістів середньовіччя. Повні дохристиянських пережитків свята з їх чуттєвими видовищами і солоною гостротою жартів блазнів були популярні в усіх шарах візантійського суспільства. Архієпископ Кесарійський Арефа називав скоморохів «дітьми Діоніса» і «демонами». Двір любив їх, бо під прикриттям суворої набожності і регламентованого етикету протікало своє закулісне життя, де не гребували веселими і часом брутальними розвагами і де цінували буфонаду і маскарад [3, с. 59]. Кентаври і солодкоголосі сирени також зображені на чаші як символічна паралель виставі, що супроводжувалася музикою і співом. Кентаври і сирени разом з менадами і сатирами виступають супутниками Діоніса у вакханаліях, процесіях і оргіях, пов’язаних з темою бенкетів і музики. [3, с. 320]. Часто зустрічається зображення, де кентаври грають на поперечній флейті і сопілці. Образ кентавра пов'язаний і з мисливською тематикою, кентавр-стрілець як осінній зодіакальний знак листопада в сільськогосподарських скульптурних циклах символізував полювання. Полювання у Візантії приурочувалися до осінньо-зимових свят. На фресках сходових веж Київської Софії мисливські сюжети чергуються з сценами святочних ігор при константинопольському дворі. «Адже коли комори наповнені хлібом, вином і усім, що слід запасати про запас, а майбутнє забезпечене насінням для поля і городу, час присвячується відпочинку, полюванню і цькуванню» [3, с. 362]. Агафій Мирінейський називає «царем полювання» Діоніса:

У дар козлоногому дам Діонісу козла, адже він теж

Любить заливчастий псовий гавкіт і заячий гін.

[6, с. 330]

До зимових обрядів відносилася основна маса ворожінь про майбутнє, про яке пророкував пташиний грай. Фризи з голів людей і тварин пов'язані з темою ігор ряджених, тобто, представлені не звірі, а зооморфні маски. Про це свідчать рівна кількість юнаків і звіроподібних личин, а також зображення левових морд, переданих без зв'язку з тулубом звіра. Перед нами учасники новорічної вистави одинадцять юних воїнів і їх святкові атрибути — зооморфні личини. Символом варварських народів служили і маски собак. В даному випадку зіграли роль легенди про племена песиголових людей, що мешкали в Індії, тобто кінокефалів. Зображення кінокефалів, що поклоняються Гекаті, відомі в грецьких мініатюрах XI — XII століть. Вони ілюструють проповідь Григорія Назіанзина про містерії і обряди язичницьких народів [5, с. 44].]. На середньовічних вірменських мініатюрах песиголовців незмінно знаходимо серед представників народів, ще не обернених апостолами в християнство. Грецька церква, як і вірменська, бачила в акторах людей, прихильних до язичницької старовини. Собачі маски учасників ігрищ наочно виражали цю думку [5, c. 45]. До циклу святочних видовищ при константинопольському дворі відноситься сюжет київської Софії. Ряджений песиголовець «гладіатор» зі списом наступає на атлета, озброєного сокирою і круглим щитом. Образи песиголовців і грифонів, символізуючи підкорені василевсу язичницькі племена, демонстрували ідею про його право на владу в усій ойкумені [3, с. 220].

У народній поезії виноград образ родючості, достатку і в той же час любові-шлюбу, узгоджується з темою жнивного, виноградного бенкету і осіннього достатку плодів земних [4, с. 88]. У декорі чаші з Березова св. Георгій, якого шанували як патрона візантійського імператора і його переможного воїнства, підпорядкований загальній на пів язичницькій тематиці. У свідомості селянства образ Георгія зв'язувався з господарством, у Візантії, як і у слов'ян, його шанували як покровителя землеробства, земних плодів, худоби. День весняного Георгія 23 квітня, до якого приурочували перехід від зимового утримання худоби до літнього, здавна відмічали в Греції. Це було свято остаточної перемоги весни, початку польових робіт. Грецькі селяни заколювали для бенкету новонароджену тварину і потім виганяли худобу на пасовищі, де влаштовували ігри. Вони вірили, що Георгій надійно охороняє худобу від хижих звірів. У день св. Георгія в Греції справляли весілля, таких же обрядів дотримувалися в Росії, Сербії, Болгарії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині. У легендах Георгій (Єгорій) володарює над усіма тваринами, особливо над вовками, визначаючи долю кожної тварини. Мисливці вважали Георгія своїм покровителем, у його день вони жертвували церкві домашніх тварин. Вірили, що святий і сам полює, використовуючи замість собак вовків і інших хижаків [1, с. 205]. Відомий візантиніст Шарль Діль писав: «Поряд з урочистим і суворим церемоніалом імператорського двору перед нами встає зовсім нова, ще майже не відома Візантія,— Візантія весела, що любила розважатися і сміятися, де і духовенство брало участь в дивних звеселяннях, що приймало незрозумілі для нас форми» [2, с. 23].

Література

1. Алпатов М. Образ Георгия - воина в искусстве Византии и Древней Руси. / М. Алпатов. – М-Л.: Искусство, 1956. – 415 с.

2. Диль Ш. Основные проблемы византийской истории. / Ш. Диль. – М. : Гос. издат, 1947. – 150 с

3. Липшиц Е. Очерки истории византийского общества и культуры VІІІ-ХІІ вв. / Е. Липшиц. – М.-Л.: Искусство, 1961. – 630 с.

4. Липшиц Е. Очерки истории византийского общества и культуры, VIII - первая половина IX века. / Е. Липшиц. – М.-Л.: Искусство, 1960. – с. 363

5. Орбели И.А. Избранные труды: Из истории культуры и искусства Армении Х-ХІІІ вв., / И. Орбели. – М.: Искусство, 1968. – т. І. – с. 244

6. Памятники византийской литературы ІV-ІХ веков. – М.: Наука, 1968. – 488 с.