Глєбова Н.О., асистент, Князєва К.І., Шемякіна Д.А., студентки

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

ВИКОРИСТАННЯ СТИЛІВ ПЕДАГОГІЧНОГО КЕРІВНИЦТВА В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

У національній доктрині розвитку освіти в Україні визначено мету — створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України. Для вирішення цієї стратегічної мети вимагають розв'язання проблеми організації навчально-професійної підготовки молоді та забезпечення процесу професійного становлення особистості.

Постать керівника і питання керівництва стали об'єктом пильної уваги психологів XX століття, коли, на думку зарубіжних вчених, відбулася революція в управлінні, яка виявилася у розширенні сфери управління; вдосконаленні методів управління та їх використанні у практиці; впровадженні нових технологій тощо. Все це обумовило зміни нормативних вимог до керівників, їх управлінської діяльності, а також до стилю взаємодії між ними.

Саме слово стиль має грецьке походження. Колись воно означало спочатку стрижень для писання на восковій дощечці, потім – почерк. Таким чином, управлінський стиль – це своєрідний почерк керівника.

Стиль – це система методів керівництва, що застосовуються постійно. Стиль являє собою форму реалізації методів керівництва, яку прийняв даний управлінець у відповідності з його особистими, суб’єктивно-психологічними характеристиками [1, 241-242].

Н.Л. Коломінський у монографії «Психологія менеджменту в освіті» зазначив, що: «Стиль керівництва – це система методів, прийомів, засобів, які домінують в управлінській діяльності менеджера освіти, а також індивідуальні особливості їх вибору та застосування» [2, 148].

Компонентами стилю керівництва є: значущість для керівника творчої співпраці у колективі, його орієнтація на налагодження міжособистісних стосунків у колективі, врахування індивідуально-психологічних особливостей працівників і соціально-психологічних характеристик колективу, методи впли-

ву на працівників.

Залежно від співвідношення цих компонентів розрізняють демократичний, авторитарний, ліберальний стилі керівництва педагогічним колективом.

Ще в 30-ті роки німецький психолог Курт Левін виділив три стилі керівництва. З часом цей поділ став класичним і зараз є загальноприйнятим.

Ці основні стилі керівництва відрізняються один від одного порядком розподілу обов’язків, методами прийняття та виконання рішень, формами контактів між керівниками та виконавцями, видами контролю за їхньою діяльністю.

Стилі К. Левін виділив залежно від того, якими саме методами – одноосібними чи колективними здійснюються управлінські функції.

Відповідно до цього демократ та автократ займають діаметрально протилежні позиції: при демократичному стилі керівник широко використовує в своїй роботі демократичні (колективістські й колегіальні) методи, тоді як автократ – полюбляє одноособові методи [3, 41].

За будь-яких умов важливою й бажаною якістю керівника є – володіння різними стилями й уміння застосовувати їх у залежності від конкретних обставин, специфіки задач, що розв'язуються, соціально-психологічних особливостей як співробітників, так і своїх особистих якостей [4, 84].

Авторитарний керівник буде на своєму місці там, де рішення потрібно приймати швидко, де немає часу на обговорення ситуації та наради, де буває необхідно проявити волю й рішучість, але тоді доведеться брати на себе й відповідальність за наслідки рішень, що приймалися лише одним.

Демократичний стиль вважається оптимальним у деяких видах виробництва, управлінні навчальними закладами, творчими колективами, адже він сприяє створенню теплого психологічного клімату в групах.

Ліберальний стиль може бути припустимим у творчих колективах, де керівник виступає в ролі досвідченого консультанта, який заохочує творчість співробітників. Дисципліна в таких колективах існує й підтримується виключно за рахунок свідомості та самоорганізації працівників, котрі цінують керівника

як лідера [5, 196].

Помічено, що – до авторитарного стилю керівництва тяжіють переважно люди холеричного темпераменту, хоча, як виняток, цей стиль можуть засвоювати сангвініки й флегматики [5, 195], до колегіального ж найбільш придатні люди сангвінічного темпераменту, рідше – холерики, а до ліберального – меланхоліки, а також флегматики, рідше - сангвініки.

Зорієнтованість сучасної освіти на гуманістичність, спрямована на особистість, її всебічний розвиток, цінності і вимагає відповідних стилів керівництва.

Будь-який педагогічний колектив володіє певними соціальною, професійною, демографічною, міжособистісною структурами. Активно і вирішально впливати на ці структури, добиватися їх оптимізації на основі тенденцій розвитку колективу, створення відповідних соціально-економічних умов призначена кадрова політика. У сучасних умовах структура трудового колективу постійно змінюється під впливом питомої ваги висококваліфікованої, творчої, інтелектуальної праці, що вирішально впливає не тільки на якість праці, але й на соціальну поведінку педагогічних працівників.

Література:

1. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учеб. пособие. – Мн.: Новое знание, 2001. – 336 с.

2. Коломінський Н.Л. Психологія менеджменту в освіті (соціально-психологічний аспект): [Монографія]. – К.: МАУП, 2000. – 286 с.

3. Шакуров Р.Х. Социально-психологические основы управления: руководитель и педагогический коллектив. – М.: Просвещение, 1990. – 208 с.

4. Социальная психология и этика делового общения: Учеб. Пособие для вузов // В.Ю Дорошенко, Л.И. Зотова, Н.А. Нартов и др.; Под общей ред. проф. В.Н. Лавриненко. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995. – 160 с.

5. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления.

– Харьков: ООО «Фортуна-пресс», 1998. – 464 с.