Чаплак Марина, Вишньовський Василь

Чернівецький педагогічний коледж ЧНУ ім. Ю.Федьковича та

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя.

Музика як засіб виховання та формування музичних здібностей дошкільників

Гармонійне поєднання розумового й фізичного розвитку, моральної чистоти та естетичного ставлення до життя й мистецтва – необхідні умови формування цілісної особистості. Досягненню цієї високої мети багато в чому допомагає правильна організація музичного виховання дітей [3,с.7].

Музичне виховання є органічною складовою всього навчально-виховного процесу в дитячому садку. Воно відіграє роль у гармонійному розвиткові дитини. Музика допомагає дошкільникові глибше сприймати навколишнє життя, виховує любов до своїх рідних, друзів, Батьківщини, збагачує та емоційно забарвлює її мову, сприяє розвиткові її музичних здібностей [4, с.5]. Вона збагачує почуття й уявлення дитини, сприяє виробленню вміння відчувати ритм і мелодійність творів, формуванню здатності адекватно реагувати на них своїм голосом і рухами, розвитку інтересу до різних музичних інструментів та бажанню на них грати [4, с.9].

Головне в музичному розвиткові дошкільника – «занурити» його у розмаїття музики, навчити «жити» нею, ознайомити з різними засобами виразності, образними рухами, навчити орієнтуватися у просторі, бачити себе серед інших, бути сприйнятливими до музики, вправним, оптимістично налаштованим [4, с.13].

Система педагогічної роботи з музичного виховання спрямована на розвиток музичності дошкільника, його музичних здібностей, становлення всіх основних форм музичної діяльності – слухання музики, музичних рухів, співів, гри на дитячих музичних інструментах та музичної гри-драматизації [4, с.11]. Органічним елементом різних видів музичної діяльності є дитяча творчість.

Творчість – це вміння дитини передавати свої власні думки, почуття, стан, настрій, фантазії через художнє слово, образотворчий ряд, музичну виразність, виразні рухи, мімічні та пантомімічні етюди, творчу сюжетно-рольову гру. Дитина дістає задоволення не тільки від результату творення, а головне – від самого процесу, вміє застосувати набутий досвід в іграх, святах, повсякденному житті, виявляє ініціативу, естетичне ставлення, власну пошукову зацікавленість під час образотворення, прагне привернути увагу до результатів своєї власної творчості [1, с.5].

Творчий розвиток найефективніший тоді, коли спостерігається гармонійне поєднання внутрішніх задатків особистості, мотивів певної діяльності та зовнішнього оптимального середовища. Причинно-наслідкові відносини між особистістю та навколишнім постійно впливають на формування дитини. Соціальне середовище здатне розвинути або знищити творчий потенціал дошкільника, тому потрібно вірити в його здібності, створювати сприятливу атмосферу для їх розвитку [5, с.12].

Творчі здібності різні за своєю основою. Перші з них залежать від рівня власне музичного розвитку дітей і кваліфікуються як їхні спеціальні музичні здібності. Інші властивості особистості й здібності, що мають загальніший характер, необхідні для успішного виконання творчих завдань у будь-якому виді музичної діяльності. Перелічимо найхарактерніші з них: схильність до музичної діяльності; здатність бути емоційно захопленим музикою; здатність до перевтілення в музично-ігровій драматизації, танці, співі; щирість у виявленні своїх почуттів у доступній музичній діяльності; здатність фантазувати в процесі творчої діяльності; прагнення знаходити способи й засоби втілення задуму, підказаного дорослими або знайденого самостійно; здатність надавати своїй продукції оформленість, вишуканість; музична пам’ять, яка дає можливість виконувати наявні в досвіді дитини пісенні інтонації та виразні рухи [2, с.164-165].

Як відомо, дошкільний вік має якості, які притаманні особистостям «художнього» типу. Це яскравість сприймання, наочно-образна пам'ять, багатство уяви і недостатність абстрактного мислення. Гармонійний розвиток особистості передбачає формування емоційної та інтелектуальної сфери психіки в єдності. Музичне виховання - унікальний засіб досягнення цієї єдності, оскільки музика несе в собі не лише емоційний заряд, а й збуджує думку, фантазію, пізнавальну активність, розвиває музичні здібності. Це пов'язано зі специфікою мистецтва, яке спонукає до науково-теоретичного мислення та образного бачення світу, стимулює творчий потенціал особистості. Щоб відкрити дитині цей світ, слід розвивати музичні здібності, які можуть успішно проявлятися в різних видах музичної діяльності.

Для оптимального розвитку музичних здібностей необхідно створити комплекс умов, який складається як з внутрішніх, так і зовнішніх компонентів. До внутрішніх належать ті особливі якості особистості дитини, які характеризують її як музично обдаровану.

За Б.М.Тепловим, можна виділити такі основні типи музичних здібностей:

1) ладове відчуття, тобто емоційне сприйняття звуко-висотного руху мелодії;

2) здатність до слухового уявлення музики («внутрішній слух»);

3) музично-ритмічне відчуття.

Ця «тріада» музичних здібностей створює ядро музикальності. Музикальністю Б.Теплов називав той компонент музичної обдарованості, без якого принципово неможлива ніяка музична діяльність.

Структура музичних здібностей, запропонована Б.Тепловим, є базою для подальших пошуків, які можуть розвиватися в декількох напрямках. Для цілісної характеристики музикальності треба враховувати особливості самої особистості дитини, її запити та інтереси [2, с.101-102].

Основними ознаками музикальності є: здатність відчувати характер, настрій музичного твору, співпереживати почуте, виявляти емоційне ставлення, розуміти музичний образ; здатність вслухатися, порівнювати, оцінювати найяскравіші та найзрозуміліші музичні явища; вияв творчого ставлення до музики. З розвитком загальної музикальності дітей з’являється емоційне ставлення до музики, вдосконалюється слух, народжується творча уява. Переживання дитини набувають своєрідної естетичної забарвленості [3, с.8].

Крім формування музичних здібностей, слід розвивати такі обов'язкові компоненти музикальності, як музичні мислення та пам'ять. Процес розвитку музичного мислення йде від репродуктивного (молодший та середній дошкільний вік) до творчого (старший дошкільний вік). Формування музичного мислення дошкільника та його естетичного смаку відбувається одночасно із розвитком образного мислення, мовлення, емоційної сфери його особистості. Цей складний процес поступово набуває творчого характеру. Наприклад, в першій молодшій групі від дітей вимагають лише емоційно відгукуватись на музику, вслуховуватись у неї, розрізняти окремі твори та називати їх. Діти старшої групи повинні вже не тільки розрізняти за характером музичні твори, зіставляти їх, розповідати про відмінності між ними, а й творчо відтворювати образи різних персонажів в інсценівках, імпровізувати на музичних інструментах. При такій педагогічній роботі діти підготовчої до школи групи зможуть творчо виявляти себе не тільки в різних видах музичної діяльності, а й у різні моменти життєдіяльності дитячого садка і вдома [5, с.5].

Музичне мистецтво один з найголовніших засобів виховання, за допомогою якого здійснюється формування особистості. Дошкільне дитинство – період, протягом якого провідну роль у психічному розвитку дитини відіграє емоційна сфера, а музика – мистецтво емоційне за самим своїм змістом. У музиці кристалізується багатство інтонацій, які виражають різноманітні відтінки людських почуттів і переживань, що надає дитині можливість реалізувати свої музичні здібності. Тому, використання музики як засобу виховання дітей є одним з найважливіших завдань дошкільних навчальних закладів.

Література:

1. Бєлкіна Е., Науменко Т. Світ мистецтва і дитина// Дошкільне виховання. – 2000. - №1. - С. 4-5.

2. Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини. – К.: Музична Україна, 1978. – 255 с.

3. Методика музичного виховання в дитячому садку. – Київ: Вища школа, 1978. – 255 с.

4. Музичне виховання у дошкільному навчальному закладі: Збірник методичних матеріалів / Упор. І. А. Романюк. – Тернопіль: Мандрівець, 2008. – 104 с.

5. Музичний розвиток дітей від 2 до 7 років в умовах дошкільного закладу / Програма, методичні рекомендації / Укл. Науменко Т.І. – К.: ІЗМН, 1997. – 104 с.