Педагогічні науки/5.Сучасні  методи викладання

Канд.біол.наук Кебкало Т.Г.

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди, Україна

Сучасні форми навчання та викладання медико-біологічних дисциплін в педагогічних ВНЗ в умовах модульно-рейтингової системи

 

 Сучасна кредитно-модульна технологія навчання, як і модульно-рейтингова система оцінки знань, дозволяють забезпечити систематичну, продуктивну працю студентів, оптимальне поєднання самостійної, індивідуальної, групової та фронтальної роботи, ефективний контроль і самоконтроль та  гуманізацію взаємодії учасників освітнього процесу [3,4 , с.132 -136].

У процесі професійного формування майбутнього вчителя можна з успіхом використовувати різноманітні форми навчання, які відображають зовнішні, організаційні особливості педагогічного процесу у єдності всіх його компонентів. Форми навчання є засобами здійснення взаємодії студентів та викладачів, у межах яких реалізуються зміст і методи навчання.

Щодо конкретних форм організації навчальної діяльності студентів, то найбільш поширеними мають бути лекції, семінарські та лабораторно-практичні роботи, науково-дослідна робота, навчальні та педагогічні практики. Проте сучасні вимоги до медико-біологічних дисциплін зобов’язують наполегливо формувати у майбутніх вчителів валеологічний підхід до майбутньої професійної діяльності. Ґрунтовні знання з анатомії та фізіології дитячого організму, вікової фізіології, гігієни, екології, основ медичних знань, валеології  і інших медико-біологічних навчальних дисциплін складають  для майбутнього вчителя знання для впровадження здоров’язберігаючих технологій в навчання.

Процес формування пізнавального інтересу до засвоєння медико-біологічних дисциплін неможливий, на наш погляд, без лекції як найбільш поширеної форми передачі та сприймання навчальної інформації. Саме за допомогою лекції можна послідовно і систематично викладати матеріал, виділяючи в темі, що вивчається, головне, акцентуючи увагу студентів на найістотніших аспектах, економно використовуючи час. Слід звертати  увагу на те, щоб лекція була змістовною, логічною, супроводжувалася аналізом прикладів, демонстрацією наочного матеріалу. Такий підхід викликає живу зацікавленість лекційним матеріалом, активізуючи тим самим розумову діяльність майбутніх учителів.

Доповнюючи традиційну лекцію комплексом активних методів навчання, можна вводити нові нюанси в пізнавальну діяльність студентів, що різко підвищує ефективність навчального процесу, посилює пізнавальну активність, самостійність усіх учасників процесу навчання. Організація активних розумових дій під час лекції забезпечується створенням проблемних ситуацій, умов для організації самостійної роботи, введенням проблемних ситуацій, викладанням навчальної інформації методом роздуму вголос, вико­ристанням постановки задачі у лекції, яку належить вирішити студентам самостійно, тощо.

Лекція це традиційна ефективна форма систематичного, емоційного, безпосереднього контакту свідомості, почуттів, волі, інтуїції особистості педагога з внутрішнім світом студентів. Думаючий, обізнаний, компетентний, цікавий для молоді викладач надає не просто масив інформації, а спонукає до проникнення в сутність навчального матеріалу та проголошених проблем завдяки захопленості, глибини знань у науковій галузі. Лекція покликана не тільки формувати знання, а й сприяти всебічному професійному розвитку особистості майбутніх учителів. У сучасній педагогіці лекція як активна форма навчання розглядається в роботах ряду педагогів-вчених [1, с.3-8 ]

Семінарські заняття призначені забезпечити розвиток твор­чого професійного мислення, пізнавальної мотивації та професійного використання знань у навчальних умовах. Семінари пов’язані з усіма видами навчальної праці, найперше, з лекціями та самостійною роботою студентів.

Завдяки застосуванню на семінарських заняттях різних активних методів навчання можна досягти активного перетворення теоретичних знань на практичні. У процесі вирішення різноманітних педагогічних завдань відбувається не тільки теоретичне осмислення процесів і явищ, але й здійснюється емоційне сприймання їх сутнісних характеристик, моделюється валеологічна діяльність майбутнього вчителя.

У процесі виконання лабораторно-практичних робіт відбувається розширення та конкретизація теоретичних знань; поглиблюються та розвиваються експериментальні вміння і навички самостійної експериментально-пошукової діяльності; формуються вміння самостійно планувати діяльність і фіксувати, зіставляти проміжні та кінцеві результати. Лабораторно-практичні заняття вимагають від студента вмінь аналізувати і синтезувати наукову інформацію, прогнозувати подальший розвиток процесів та явищ, проявляти ініціативу і самостійність під час виконання конкретного виду завдань.

Важливе значення в накопиченні досвіду та творчої діяльності має залучення студентів до виконання самостійних робіт на реконструктивно-варіативному рівні їх пізнавальної самостійності. Такі роботи виконуються під час вивчення ключових тем програми тієї чи іншої дисципліни, обраної базо­вою для формування професійної культури майбутнього вчителя. Студенти відчувають необхідність залучення знань з раніше вивчених тем для розв’язання завдань ключової теми, встановлюють внутрішньо - та міжпредметні зв’язки. Таким чином поглиблюються медико-біологічні знання, розширюється сфера їх практичного використання, а розумові дії досягають рівня продуктивної діяльності. Зазначений спосіб оволодіння знаннями та вміннями реалізується під час виконання студентами таких видів самостійної роботи, як індивідуальні довгострокові домашні завдання з підготовки рефератів для семінарів, виконання  курсових робіт. Система навчання у вищій школі повинна дати ґрунтовні знання, закласти основи самовдосконалення майбутнього спеціаліста, виховати його, але вона не може дати студентам запасу знань на всю трудову діяльність. Специфіка навчання у вищій школі полягає перш за все в тому, що воно вимагає продуманої організації самостійної роботи студентів, яка б забезпечувала успішне оволодіння не тільки програмовим матеріалом, але й навичками дослідження, творчої діяльності. Реконструктивно-варіативні самостійні роботи готують студентів до виявлення та розв’язання еколого-валеологічних проблем, пошуку способів застосування набутих знань в житті і педагогічній діяльності. Ефективність самостійної роботи залежить від її методичної забезпеченості: наявності методичних рекомендацій до виконання, переліку рекомендованої літератури, унаочнення, графіку та плану самостійного виконання завдань, включення питань для са­моконтролю. Самостійна робота передбачає надання студентам консультативної допомоги, розроблення форм і методів її контролю та оцінки з боку викладача [2, 5 ].

Науково-дослідницькі уміння студентів - один із найважливіших компонентів їхньої кваліфікаційної характеристики, а їх формування - складова системи науково-дослідної роботи та професійної підготовки студентів. Ефективність процесу формування дослідницьких умінь забезпечувало дотримання такої сукупності дидактичних умов: формування ціннісного ставлення до науково-дослідницької діяльності та її результатів; організація оп­тимальної взаємодії "студент - викладач", створення дослідницько-творчого середовища, що забезпечує єдність поглибленого вивчення навчальних дисциплін; розвиток творчої активності кожного студента на основі надання свободи вибору тематики дослідження, використання інтеграційного характеру змісту науково-дослідної роботи й урахування індивідуального пізнавального досвіду; навчання науковим методам пізнання і технологіям розв’язання дослідницьких завдань і проблем.

Однією з провідних форм оволодіння загальнонауковими, про­фесійними та медико-біологічними знаннями є самостійна навчально-пізнавальна діяльність студента. Самостійна пізнавальна діяльність студента передбачає постановку студентом перед собою усвідомленої мети та змісту роботи; правильне визначення та вибір ефективних способів і засобів її виконання; своєчасний контроль за ходом її виконання і внесення коректив у хід та способи виконання [1, с.28]. Самостійна пізнавальна діяльність сприяє розвитку внутрішньої і зовнішньої самоорганізації майбутнього спеціаліста, активного перетворювального ставлення до одержаної інформації, здатності будувати індивідуальну траєкторію самоосвіти. Самостійна пізнавальна діяльність - результат досконалої комплексної системи навчання та виховання, спрямованої на розвиток самостійної думки й самостійності як риси характеру студента. Його можна досягти лише за умови, що має місце повний пізнавальний цикл, або комплекс діяльності: від чітко окресленої мети та прогнозування результатів до оцінювання рівня отриманих результатів із подальшим порівнянням очікуваних і отриманих результатів. У педагогічній літературі розроблена спеціальна система самостійних робіт, що орієнтує на організацію самостійної пізнавальної діяльності: робота з джерелами, написання рефератів, повідомлення експрес-інформації щодо поданої тематики, виступи на семінарах, проектна діяльність, лабораторно-практичні роботи, підготовка індивідуальних звітів за результатами практики, виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань , курсових і дипломних робіт. Більшість цих завдань є традиційними, але при системному використанні в навчально-виховному процесі вони сприяють формуванню асоціативних зв'язків  засобами різних навчальних дисциплін; забезпечують формування пролонгованих стійких зв'язків у змісті кожної медико-біологічної дисципліни; створюють умови для проблемного навчання, оскільки студенти весь час працюють над вирішенням поставлених завдань; розвивають здатність до самостійності та сприяють реалізації творчого потенціалу студентів. У пізнавальній діяльності важливим є те, наскільки самостійний студент у засвоєнні знань, формуванні вмінь і навичок. Засобами організації самостійної пізнавальної діяльності є пізнавальні завдання, виконання яких забезпечує набуття студентами нових знань. Самостійність студента в пізнавальній діяльності пов'язана із самостійністю мислення, усвідомленням вибору варіантів вирішення пізнавальних завдань, є умовою його творчої діяльності. Самостійність - показник активності особистості та її здібностей до пізнавальної діяльності. Самостійна пізнавальна діяльність сприяє підвищенню інте­лектуальних умінь, а саме: виділяти головне в інформації, що відшуковується, порівнювати та аналізувати факти та явища навколишнього світу, доводити й обґрунтовувати дію екологічних факторів на людину тощо.

Важливе місце в організації самостійної пізнавальної діяльності студентів посідає самостійна робота. Під самостійною роботою дослідники вбачають будь-яку діяльність особистості, яку вона здійснює з метою досягнення цілей, поставлених перед нею іншою особистістю - керівником, але без його безпосередньої участі. Самостійну роботу можна розглядати як складову самостійної пізнавальної діяльності [6, с. 118].

Один із видів пізнавальних завдань - випереджаючі, які спрямовані на повне або часткове самостійне оволодіння матеріалом за програмою. Найбільш поширеними і традиційними завданнями такого виду є написання рефератів. Перелік рефератів обов’язково входить до навчально-методичного пакета, який студент повинен отримати перед вивченням будь-якої валеологічної дисцип­ліни. До кожної теми реферату додають список літератури та проводять необхідні консультації щодо його підготовки. Студентам рекомендують такий алгоритм виконання цього завдання: постановка мети та окреслення проблеми; складання плану виконання роботи; систематизація опрацьованої інформації; виконання творчого завдання (побудова схеми, таблиці, графіка тощо); форму­лювання висновків. Матеріали кращих рефератів можна рекомендувати для доповідей на засіданнях студентських наукових гуртків, для друкування в наукових збірниках та журналах. Ефективною формою організації навчальної діяльності є створення малих творчих колективів (гуртків, мікрогруп, мікроколективів). Діяльність таких мікрогруп спрямовується на вирішення складних за змістом та обсягом завдань у процесі виконання лабораторно-практичних робіт, екскурсій, науково-дослідної роботи. Переваги цієї структури перед традиційними полягають саме в концентричній її побудові. За такого підходу кожний член групи, розв’язуючи загальні проблемні питання всієї гру­пи та вирішуючи свої власні завдання, може швидко налагодити ефективний контакт з іншими членами, отримати необхідну інформацію або допомогу. Ефективність таких взаємозв’язків можлива лише за умови, коли студенти основної групи мають однакові чи майже однакові рівні сформованості медико-біологічних знань і вмінь, що, у свою чергу, сприяє їхній плідній та відповідальній роботі. Крім того, у такій мікрогрупі створюється психологічна та емоційна рівновага, коли жоден із її членів не відчуває психологічного та інтелекутального тиску з боку більш розвинених студентів. Ступінь внутрішньої психологічної спільності визначає рівень згуртованості .

Виключно важливе значення має такий вид самостійної діяльності студентів, як виконання дипломних та кваліфікаційних робіт на завершальній стадії підготовки сучасного спеціаліста та бакалавра у педагогічних навчальних закладах. Згідно з навчальним планом, студенти педагогічних вузів пишуть курсові роботи, а ті з них, які успішно навчаються на V курсі виконують дипломні роботи. Випускники магістратури – виконують і захищають магістерську роботу. Важливим елементом у написанні курсової, дипломної та кваліфікаційної роботи є вибір проблеми дослідження і його теми. Слід пам’ятати, що від правильного обрання теми та складеного плану залежить якість виконання роботи, а наступність і послідовність її – важливий успішний аспект наукової роботи студентів. Тематика курсових, дипломних (кваліфікаційних) робіт роз­робляється на кафедрах навчального закладу, і студенти самі вибирають тему, яка відповідає темі наукової діяльності кафедри. Але вони і самі можуть запропонувати тему роботи, виходячи з її актуальності, відповідності фахові, зі своїх наукових інтересів та сучасного стану розвитку наукових досліджень, визначальних для обраної проблеми. У більшості випадків дипломна робота студента є продовженням курсової. При розробці і виборі тем курсових, дипломних та кваліфікаційних робіт повинні враховуватися інтереси й інших кафедр навчального закладу, особливості майбутньої діяльності випускни­ка.

Тематика курсових, дипломних та кваліфікаційних робіт повинна щорічно коригуватися з урахуванням нагромадженого на кафедрах досвіду побажань спеціалістів, які беруть участь  в рецензу­ванні робіт і рекомендацій Державної екзаменаційної комісії. Після вибору теми студент узгоджує з науковим керівником тему, мету і об’єкт дослідження. Дуже важливо, коли він сам перед тим спробує розробити план своєї теми, добре обміркує і чітко уявить собі хід  виконання, враховуючи конкретні умови, в яких йому доведеться працювати. Це дасть можливість керівникові зважити і врахувати здібності студента, його підготовленість до виконання даної роботи, а, отже, зробити правильні висновки про те, яку надати йому допомогу саме там, де вона найбільш необхідна. Курсова та кваліфікаційна робота повинна мати не тільки реферативний а й дослідницький характер. Робота пишеться на основі аналізу й узагальнення наукових літе­ратурних джерел: монографій, брошур, статей, методичних рекомендацій і т. ін. Студент повинен взяти з літератури основний мате­ріал, який стосується проблеми, що вивчається, дати оцінку вивченим роботам, висловити свою точку зору, зв’язано, грамотно  і логічно обґрунтувати вибрану тему, зробити наукові та методичні висновки. Теоретичні положення наукової роботи слід підтверджувати не випадковими, а типовими для сучасного етапу розвитку загаль­ноосвітньої школи фактами і прикладами. Сприяють якості виконання студентської наукової роботи, магістерської зокрема, супровідні документи розроблені відповідно до Закону України "Про вищу освіту", інших  нормативно-правових актів, галузевих стандартів вищої освіти, вимог Болонського процесу, "Положення про магістратуру", "Положення про магістерську роботу". Вони визначають сутність і призначення магістерської програми, підстави та порядок її запровадження, здійснення кадрового, наукового та навчально-методичного забезпечення, регулюють порядок внесення змін, контроль за виконанням, впорядковують підготовку магістрів.

Всі разом описані форми навчання і викладання медико-біологічних дисциплін мають за мету забезпечити  якісне формування  морально-особистісних, особистісно-педагогічних, професійно-педагогічних якостей  майбутнього педагога.

 

Література

1.     Абдуллина О.А. Общепедагогическая подготовка учителя в системе высшего педагогического образования /О.А.Абдуллина. М.: Просвещение, 1989.- 139с.

2.     Бойчук Ю. Д. Еколого-валеологічна культура майбутнього вчителя: теоретико-методичні основи формування : [монографія] / Ю. Д. Бойчук - Суми : ВТД "Університетська книга", 2008. - 328 с.

3.     Іонов І. А. Науково-дослідна робота студентів на природничому фа­культеті Харківського національного педагогічного університету

імені Г. С. Сковороди /1. А. Іонов, Ю. Д. Бойчук // XIV Каришинські читання : міжнар. наук.-пр. конф., 24-25 травня 2007 р.: зб. наук. пр. конф. - Полтава : Астрая, 2007. - С. 7-10.

4.     Іонова О. М. Вимоги до здоров'язберігаючого навчально-виховного процесу / О. М. Іонова, О. В. Омельченко // Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку : V міжнар. наук.-практ.конф.,12-14 квітня 2007 р. : матер.конф.-Х. :ХНУ, 2006.-Т.II.- с.130-136.

5.     Карпова Л.Г. Формування професійної компетентності вчителя за­гальноосвітньої школи : дис.... канд. пед. наук : 13.00.04 / Карпова Лариса Георгіївна. -X., 2003. - 167с.

6.     Смирнов Е.Э. Пути формирования модели специалиста с высшим образованием / Е.Э. Смирнов. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1977. -136 с.