Бицко Н.І., Семенко І.В.

Буковинський державний медичний університет, Україна

ТОПОНІМІЙНА ОМОНІМІЯ У МІКРОГІДРОНІМІЇ ТЕРНОПІЛЬЩИНИ

Взаємодія гідронімів з ойконімами (найменуваннями поселень) у різнопланових напрямках з давнини спостерігається в історії східнослов’янської топонімії. Взаємовпливи та взаємозв’язки зазначених класів онімів є одним із важливих аспектів теоретичної ономастики, зокрема топонімної метонімії, топонімної омонімії, словотвірних процесів у різних розрядах топонімної лексики. Зв’язок між назвами гідрооб’єктів і назвами населених пунктів є одним із важливих питань функціонування різних класів онімів.

До питання первинності чи вторинності зазначених класів онімів вчені-ономасти ставляться по-різному. Так, ранніми утвореннями Я.Рудницький вважав гідронімні назви. З іншого боку, С.Грабець указував на первинність ойконімних утворень. О.Вільконь взагалі проводив паралелізм між зазначеними класами, зазначаючи, що примарними можуть бути і гідроніми, й ойконіми (зважаючи, що виступає дериватом, а що – основою). Якщо дериватом є гідронім, а основою – ойконім, то первинною слід вважати назву водного об’єкта і навпаки, при ойконімному дериваті та гідронімній основі примарність залишають за назвою поселення.

Розглядаючи питання первинності і вторинності вищезазначених класів онімів треба звернути увагу на теоретичні засади критеріїв і способів номінації географічних об’єктів, які запровадив Д.Бучко, базуючись на основній тезі Празької лінгвістичної школи: «Теорія мовної номінації – слово». Учений зазначає, що «називання реалій об’єктивної дійсності реалізується внаслідок дії тріади: номінатора, означуваного і назви, або інакше – об’єктивної дійсності, мислення і мови». Тобто, під принципом номінації треба розуміти «основний напрям реалізації зв’язку слова з означуваною реалією», при цьому важливе місце займає мотиваційна ознака, яка «залишається визначальною для найменування лише на певний період». Є.Черняхівська критерієм примарності (первинності) та секундарності (вторинності) гідронімів, генетично пов’язаних з ойконімами, вважає словотвірну будову назв. Дослідниця наголошує: «Назва, переходячи з одного географічного об’єкта на інший, нерідко змінює свою структуру, найчастіше в суфіксальній частині, при чому ці зміни наближаються до узгодження з типовими словотворчими моделями гідронімів або інших категорій топонімів».

Т. Поляруш вводить термін «гідронімічні переосмислення», який позначає поняття топонімічної метонімії, при цьому визначальним аспектом при визначенні первинності чи вторинності назви водного об’єкта постає семантична мотивованість назви.

Велика кількість контактних однойменних назв мікрогідрооб’єкта й поселення дозволить зробити припущення про функціонування на певному хронологічному зрізі саме однакових принципів та способів номінації, що спричинило до утворення сталої топонімійної системи, властивої для окремого реґіону. Тому важливо буде розкрити словотвір та етимологію таких назв через посередництво, зрозуміло, лексико-семантичного та формально-граматичного критеріїв для встановлення характеру формантів і етимонів топооснов.

Досліджувана нами територія представлена 1657 назвами (78%) малих гідрооб’єктів, походження яких пов’язуємо з ойконімійною системою ареалу. Більшість досліджених дериватів утворено за допомогою посесивних суфіксів, які мають очевидну просторову прив’язку до певного населеного пункту. Виходячи з доцільності сказаного, увесь однотипний гідро-ойконімний матеріал нами буде поділено на структурні типи посесивно-локативного характеру із виділенням відповідних словотворчих засобів.

Розглянемо деякі з них:

1. Мікрогідроніми із суфіксом -івка. Як показав проведений аналіз зібраного мікрогідронімного матеріалу, серед найменувань гідрографічних об’єктів досліджуваного ареалу, що виникли суфіксальним способом, найпоширенішими є деривати на -івк-(а), семантика яких пов’язана із береговою лінією: болото, яр Блищавка (НП (населений пункт) Блищавка (Поморяни); струмок Karolówka (НП Коралівка (Заліщицького р-ну) від назви НП Коралівка); криниця Вибранівка (НП Підгайчики) від назви потоку Вибранівка (п.пр.Серету; НП. Підгайчики; Долина); криниця Видрівка (НП Мамаїв (суч. Гарбузів Зборівського р-ну) від назви ріки Видрівка (пр. Серету), яка протікає через цей населений пункт ; криниця Коло Каролівки (НП Скала (колишня назва Скала над Збручем сучасна назва Скала-Подільська Борщівського р-ну) від назви джерела Каролівка; криниця Клебанівка (НП Поручин Бережанського р-ну) від назви джерела Клебанівка у цьому ж населеному пункті.

2. Мікрогідроніми із суфіксами -ськ-, ( -цьк- ). У зібраному нами матеріалі більшість становлять релятивні мікрогідроніми (269 найменувань), посесивні − 31. Саме в релятивних назвах, утворених за допомогою суфіксів -ськ-, (-цьк-) фіксуємо відтінок відносності із назвами населених пунктів, де розташован водний об’єкт. Отже, це пояснює той факт, що вищевказані суфікси досить часто зустрічаються в назвах невеликих, непроточних водойм: став Бережанський < НП Бережани, болото Блищавецьке < НП Блищавка; став Вільшанецький < хутір Вільшани на пд.зх.від НП Яхнівці; мокра балка, урочище Коропецьке < НП Коропець; став Крогулецький < НП Крогулець; криниця Підкамінська < НП Підкамінь; мокра балка, яр Підкаменський Ліс < на зх. від НП Підкамінь; озеро Тростянецьке < НП Тростянець. Серед досліджуваного матеріалу посесивні ад’єктивні гідроніми складають меньшу кількість: яр, мокра балка Богданівський < НП Богданівка (Підволочиського р-ну), болото Іванчанське < НП Іванчани (Збаразького р-ну), став Андрушівський < НП Андрушівка (Шумського р-ну), болото Іванківецькі < НП Іванківці (Зборівського р-ну) та ін. Посесивні топоформанти -ськ-, (-цьк-) ілюструють утворення частини мікрогідронімів у формі прикметників із вказівкою на фітологічну (рослинну) ознаку, хоча це не вказує на те, що саме цей вид рослини спостерігається біля мікрогідроб’єкта: став Лопушанський < НП Лопушани (Зборівського р-ну), мокра балка Вишнівський Яр < НП Вишнівчик (Теребовлянського р-ну), став Вербівецький < НП Вербівець (Лановецького р-ну).

3. Суфікс -ецьк- у мікрогідронімах з топоосновами на -івці,-инці: болото Малашівецькі < НП Малашівці (Зборівського р-ну); болото Підіванківецькі < НП Іванківці (Зборівського р-ну); став Копичинецький < НП Копичинці (Гусятинського р-ну), став Жабинецький < НП Жабинці (Гусятинського р-ну).

4. Суфікс -анськ, -янськ у мікрогідронімах з топоосновами на -ан, -ян у плюральній формі: болото Лопушанські < НП Лопушани (Зборівського р-ну), став Озерянський < НП Озеряни (Бучацького р-ну) [6]. Отже, слушною думка вчених Ф. Міклошича, В. Ташицького, С. Роспонда щодо набуття суфіксами -ськ-,(-цьк-) рис топонімічних словотворчих формантів, яка дозволяє зробити висновок про досить виразну і давню топонімічність утворень на -ськ-, (-цьк-). Хоча у досліджуваному матеріалі назви мікрогідронімів із зазначеними формантами є суто гідронімними утвореннями (морфологічний спосіб), що дає змогу говорити й про гідронімізацію суфіксів -ськ-, (-цьк-). У досліджуваному ареалі нами була визначена незначна кількість мікрогідронімів, утворених шляхом плюралізації апелятивів – 120 назв. Більшість із них походять від апелятивів у множині з флексією -и, -і, рідше – -а: став Горби < горб (НП Горби (Козівського р-ну); мокра балка, яр Березники < березник (НП Мала Березовиця (Збаразького р-ну); став Токи < тік (НП Токи (Підволочиського р-ну.); озеро Садки < садок (НП Садки (Шумського р-ну).

5. Мікрогідроніми із посесивною антропонімною основою на *-овь. На досліджуваній території серед суфіксальних утворень до продуктивних можна віднести мікрогідроніми відантропонімного походження, які за формальною структурою, в основному, представлені присвійними прикметниками з антропонімною основою. Домінуючими серед таких утворень є назви криниць та ярів (мокрих балок). Ці назви вказують на приналежність об’єкта номінації певній особі (власнику) або родові. Зрозуміло, що з часом вони втратили свій внутрішній зміст, проте в словотворчій будові можливо простежити ознаки давнішої власності: яр Антонів (НП Антонівці, Шумського р-ну), мокра балка, яр Йосипівка (НП Йосипівка, Зборівського р-ну), болото Глібов – Багно (НП Глібов, Гусятинського р-ну.), криниця Юстинове Джерело (НП Юстинівка, Підгаєцького р-ну) та ін.

Отже, розкрити взаємодію між мікрогідронімією та контактною з нею ойконімією можливо за наступними критеріями: встановленні характеру омонімійних онімів, тобто їхнього локативного (місцезнаходження об’єкта, його фізико-географічні особливості) чи посесивного типів (належність об’єкта особі); розгляді словотвірної будови мікрогідроніма й населеного пункту: наявність афіксів (суфіксів) при цьому сигналізувала про вторинність назви та її новітній характер щодо хронології появи; отриманні генетичної інформації про походження посесивних відантропонімних ойконімів і відтворенні при цьому принципів давньої системи називництва із реконструкцією давніх слов’янських антропонімів. Усвідомлюючи певну фрагментарність даної розвідки, все ж можемо констатувати, що отримані результати дають можливість побачити специфіку вивчення ойконімного та мікрогідронімного матеріалу території Тернопільщини, побачити різноманітні зв’язки, спричинені екстралінгвальними й інтралінгвальними чинниками.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бучко Д.Г. Походження назв населених пунктів Покуття / Дмитро Григорович Бучко – Львів: Світ, 1990. – 142 с.

2. Бучко Д.Г. Кілька уваг про принципи номінації в ойконімії України / Дмитро Григорович Бучко // Ономастика та етимологія: зб. наук. праць на честь 65–річчя Ірини Михайлівни Желєзняк. – К., 1997. – С. 13–23.

3. Матезиус В. Язык и стиль / В. Матезиус // Пражский лингвистический кружок. – М., 1967. – С. 444-523.

4. Матеріали гідронімійних експедицій, проведених автором у 2008-2010.

5. Поляруш Т.І. Гідронімічні переосмислення (на північно–східному Лівобережжі) / Т.І. Поляруш // Повідомлення української ономастичної комісії. – Вип. 10.– К.: Наук. думка, 1974. – С. 10–21.

6. Черняхівська Є.М. Питання гідронімно–топонімічної омонімії / Є.М. Черняхівська // Тези ІІ Республіканської ономастичної (гідронімічної) конференції. – К. : Наук. думка, 1965. – С. 92–94.

7. Wilkoń A. Polskie nazwy miejscowe od nazw wodnych // Onomastika. – Wrocław – Warszawa – Kraków, 1963. – S. 87-124.